Профанація замість реформ-2?

Вівторок, 20 липня 2010, 14:12

Нещодавно влада прийняла за основу проект Концепції створення національного суспільного телебачення і радіомовлення .

Розробила цей документ Гуманітарна Рада при президентові України, яку очолює сам президент Віктор Янукович, а її виконавчим секретарем є Ганна Герман.

"Фактично ми зробили за кілька місяців те, чого не могли зробити всі українські влади за усі роки існування незалежності. Вже у вересні проект закону про Громадське телебачення буде внесено у Верховну Раду і його підтримає наша коаліція. Громадське незалежне телебачення з ілюзорної ідеї стає реальністю. І це найкраща відповідь тим, хто говорить, що влада тисне на пресу" - сказала пані Герман про цей тристорінковий текст.

Вона також назвала Гуманітарну Раду при президентові України "радою мудреців". А по амбіціях і вимоги. 

З одного боку, можна лише вітати твердження проекту Коцепції, що суспільне телебачення буде позбавлене впливу органів державної влади та працюватиме в інтересах суспільства.

Однак ключове питання - не декларації, а механізм формування Наглядової Ради. Від нього, власне, й залежить, чи є телебачення справді громадським, чи все це просто для того, щоб було що розвішувати на вуха міжнародній спільноті.

Проект влади пропонує "квотний" принцип формування Наглядової Ради, коли по одному її членові призначають "президент України, кожна фракція Верховної Ради України, Кабінет Міністрів України та загальнонаціональні громадські організації: освітні, наукові, релігійні, спортивні, мас-медійні, правозахисні, творчі, підприємницькі, молодіжні, жіночі, осіб з особливими потребами та ін."

У владному проекті не створюється перешкод для тиску  влади на громадське телебачення, через можливі маніпуляції з правом окремих громадських організацій мати представника в наглядовій раді. Проект навіть не вказує конкретної кількості членів Наглядової Ради та організацій, що матимуть право на власного представника в наглядовій раді.

Крім того, очевидно, запропонований механізм спричинить серйозну політизацію суспільного телебачення. Усе це може спричинити до перетворення громадського  телебачення на фрагментований рупор політичних сил. Крім того, присутність у Наглядовій Раді представників "підприємницьких, молодіжних, жіночих організацій, організацій осіб з особливими потребами та ін." не дає гарантії професійності призначеного ними менеджменту та високої конкурентноздатній якості телевізійного продукту.

Значно доцільніше було б відмовитися від квотного принципу формування Наглядової Ради і перейти до кількохступеневої системи "просіювання" кандидатів до Наглядової Ради. Варто надати право творчим спілкам та найвпливовішим громадським організаціям висувати весь спектр кандидатів до Наглядової Ради, причому опозиція і влада отримали б право викреслювати не бажаних зі свої точки зору кандидатів. Результатом став би певний компроміс.

Приміром, можна було б запропонувати наступний проект формування Наглядової Ради:

Провідні громадські організації у сфері медіа й творчі спілки пропонують увесь спектр поданих кандидатур на членів Наглядової Ради.

Державний комітет  України з питань телебачення і радіомовлення як орган влади відбирає 12 кандидатів з числа запропонованих громадськими організаціями.

Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації із 12 запропонованих Держкомтелерадіо обирає 6 членів Наглядової Ради. Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації з приводу кандидатур до Наглядової Ради приймає рішення в повному своєму складі, якщо в ньому більшість становить опозиція.

Якщо в Комітету більшість становлять представники владної коаліції, тоді з цього питання мають право голосувати лише депутати, що не входять до правлячої коаліції.

Крім того, 3 членів Наглядової Ради напряму обираються лауреатами найвищої відзнаки за твори літератури та мистецтва в Україні Національної премії ім.. Т. Шевченка, що стали лауреатами не пізніше, як за п‘ять років до часу обрання Наглядової Ради.

2 члени наглядової Ради напряму обираються лауреатами найвищої відзнаки за твори кіномистецтва в Україні - Державної премії України імені Олександра Довженка, що стали лауреатами не пізніше, як за п‘ять років до часу обрання Наглядової Ради. Люди з іменами з числа лауреатів цих премій з меншою імовірністю "розмінюватимуть" своє ім‘я на корупцію та з більшим розумінням ставитимуться до потреб творчої діяльності телебачення.

Норма, відповідно до якої нещодавно обрані лауреати не матимуть права голосувати за членів Наглядової Ради, нестиме запобіжник від навмисного обрання лауреатів цих премій з метою впливу на громадське телемовлення.

Ганна Герман заявила про недоцільність впровадження абонплати та зборів як засобу фінансування громадського телебачення. "Передбачається змішане фінансування. Це означає, що воно здійснюватиметься перші роки в рамках бюджетних виділень на НТКУ і з подальшим розширенням з іншими надходженнями за рахунок вироблення власної продукції".

Очевидно, оптимальним було б фінансування громадського телемовлення з бюджету, виписавши в законі відсоток видатків державного бюджету, що йтиме щороку на потреби суспільного мовлення (наприклад, витрати бюджету 2010 р. - 323,556 млрд.; для функціонування громадського ТБ потрібно, приміром, 60 млн., тобто 0,0185% витрат бюджету, тобто близько 0,02% витрат.

Ідеально було б передбачити в законодавстві, що бюджет без забезпечення визначеного рівня витрат  на громадське ТБ не може бути прийнятим і не повинен виконуватися. 

Крім того, у владному проекті не вирішене питання реклами. Очевидно, значно корисніша була б повна відсутність на телеканалі будь-якої комерційної реклами. Це зробило б телеканал більш привабливим для глядачів, одразу давши йому важливу "фору". Відсутність реклами також збільшить прозорість діяльності кампанії та сприятиме виконанню громадським ТБ своїх прямих соціальних функцій.

При цьому слід пам‘ятати, що основною метою громадського телебачення має стати (разом із наданням суспільству об‘єктивної інформації та убезпеченням від стороннього впливу) ще й створення потужного мовника, здатного конкурувати за популярністю з найбільшими телеканалами України. В іншому випадку громадське ТБ залишиться "бурею в склянці води". 

Між тим,  реалії ставлять під сумнів щирість бажання влади створити справді потужне незалежне ЗМІ. Може, хтось і повірить, що цензура власників і самоцензура, яка виявляється в публічних заявах десятків журналістів та статистиці, відбувається без сприяння правлячої верхівки.

Ганна Герман назвала кілька громадських організацій, які, на її думку, мають увійти до Наглядової Ради. Це, зокрема, Національний олімпійський комітет, Рада національних меншин, Асоціація  міст, Асоціація міських голів, тобто переважно установи, контрольовані Партією регіонів.

11 березня, в день формування "коаліції тушок" я сказав в ефірі одного з телеканалів, що через 100 днів роботи такого уряду телеканали будуть розповідати про "зниження цін на капусту на дві копійки", а в тих телеканалів, хто не буде цього робити, будуть проблеми.

Тоді Ганна Герман у відповідь на заяву, що влада починає з клятвопорушення, запитала в мене: чи знаю я, в якій країні живу .

На що я відповів, що живу у своїй країні, на відміну від уряду її партії. Вже наступного дня мені спробували довести, що я помиляюся, і я змушений був залишити роботу в Дипломатичній академії. Від людей, що фактично скасували Конституцію, я міг чекати скасування і Дипломатичної академії, і Академії Наук, а я цього не хотів.

У такій розв‘язці мого питання я в останню чергу підозрював би пані Герман, бо в дискусії ми зачепили і панів Табачника з Азаровим, і навіть самого президента Януковича.  Навіть попри те, що сама пані Герман після програми двічі сказала мені: "ми вас добре знаємо" (я, щоправда, проминув нагоду поцікавитися, хто ці "ми"?).

Цей випадок показав мені, що влада не здатна спокійно витримувати критику. Вона просто має замало чого притомного сказати суспільству. Звідси й проблеми для свободи слова.

Попередня влада бездарно заговорила ідею громадських ЗМІ. Замість свободи слова у нас був муляж - олігархічний плюралізм, який здатен миттєво згортатися за волею кількох олігархів. Нині тема громадського телебачення взята "новою" владою як зручна своїм безкінечним довгогранням. Можна завжди йти до "європейських цінностей", а там хтось "загнеться", не то ішак, не то падішах.

Нещодавно УП писала про проект Податкового кодексу як про "профанацію замість реформ". Було досить кумедно спостерігати, як влада місяць розхвалювала проект, щоб в один момент розвернутися на 180 градусів у самобичуванні і, особливо, в звалюванні вини на колег.

Можна було б і Проект Концепції створення національного суспільного телебачення від Гуманітарної Ради при президентові України теж назвати профанацією, якби пані Герман і сам президент Янукович не сказали, що проект надається для попереднього обговорення.   Владний проект ставить назріле питання, робить правильні декларації, але не поки дає відповідей на ключові питання.

Олександр Палій - політолог, кандидат політичних наук



powered by lun.ua

Послідовність кроків України у справі реінтеграції Криму

Навіщо в Одесі проспекту Небесної сотні намагаються повернути ім'я маршала Жукова

П'ять переваг законопроєкту №2194 як складової земельної реформи

Лігалайз корупції. Антикорупційне "16 січня" від Конституційного Суду

Чому патронат потрібний Україні

Десять кроків для розвитку IT-індустрії