Між пожежами і Андруховичем

Середа, 11 серпня 2010, 14:48
Лише пожежі та Андрухович здатні привернути до себе справжню увагу під час цьогорічної літньої спеки. Пожежами займеться РНБОУ на чолі з президентом, а от неортодоксальні думки класика сучасної української літератури вимагають уваги всього суспільства.

Сказане поетом не слід сприймати як якийсь епатажний випад, засіб змусити звернути на себе увагу, що можна було би просто проігнорувати. Хто так думає, нехай прогляне біографію Ібрагіма Ругови.

Порівнювати Андруховича з батьком незалежності Косово зарано, однак ігнорувати сказане - безвідповідально. Спочатку ж завжди іде слово...

По суті, питання дійсно фундаментальне. Чи ми можемо побудувати проект "держава Україна" у її нинішніх географічно-міжнародно-політико-економічних параметрах?

Чи є основа, яка поєднує громадян сьогоднішньої України попри те, де вони проживають і до якої церкви ходять?

Чи є дійсно у нашому суспільстві цінність, яка б була однаково дорога людям із Донецька, і з Львова?

Чи, не дай Бог, політичний вакуум внаслідок суспільного розчарування у тій чи іншій частині держави починає заповнюватися екстремістськими думками? Чи зможе Андрухович провести межу, де закінчується "українська" і починається "російська" Україна? Дніпро? Але ж російськомовна Одесса - на Захід, а українськомовна Полтава - на Схід від Дніпра? Електоральна карта?

Тоді що, влаштуємо нову операцію Вісла по переселенню симпатиків одного політика із Західної України на Східну, а іншого - навпаки? Чи згадуватимемо інші історичні прецеденти радикального вирішення питань інакодумства? Варфоломіївську ніч, наприклад. Чи Сребреницю.

Невже ми замість європейської нормальної країни із високими політичними, економічними, соціальними стандартами і унікальною культурою дозволимо створити на території нашої держави нову Югославію?

Ми всі маємо дати відповідь на це питання.

Держава є створена суспільством, нацією сукупність інституцій для обслуговування потреб цього ж суспільства.

Якщо проблема у тому, що ця сукупність інституцій погано працює, тоді ми всі маємо докласти зусиль для виправлення погано функціонуючих інституцій та механізмів. Чи ж все таки проблема у самому нашому суспільстві?

Чи ми все ж таки є нацією - об'єднанням громадян різного етнічного чи релігійного походження, які все ж об'єднані спільним проектом побудови свого майбутнього і які настільки вірять у цей проект, що готові заради нього покласти свої життя?

Чи ми територія де живуть "союзи племен" і різні групи людей з різними уявами про своє майбутнє?

Відповідь недвозначна.

Ми всі - чоловіки, жінки, українці, росіяни, євреї, поляки, православні, католики, мусульмани, консерватори, ліберали, любителі національної музики чи шансону - ми всі разом хочемо спокійно і мирно жити.

Ми хочемо, щоб наші права і свободи поважали і не порушували.

Ми хочемо, щоб нам ніхто не вказував у яку церкву іти і до якого Бога молитися. Ми не хочемо, щоб на нашій території підривали літаки і спалювали автівки.

Ми хочемо мати добру роботу і гідну зарплату.

Ми хочемо подорожувати без віз по Європі та Росії, але завжди повертатися до рідної України, де б нас чекали гарні дороги, а не даішник за кушем.

Цей список можна продовжувати до безкінечності. Він єдиний і для мене, і для Андруховича, і для кожного, хто зараз читає цю статтю. Наш спільний проект нації - це свобода, безпека і добробут.

Це повага наших прав, толерантність та повага до кожного. Чи цього мало? Чи є це проектом нашого майбутнього, чи ж до нього треба домалювати ще інші риси?

Віктор Янукович продовжив головний зовнішньополітичний курс, який був ключовим у президента Ющенка - європейська інтеграція. А Ющенко продовжив курс на євроінтеграцію, який проголосив президент Кучма. Не тому, що Януковичу дуже подобався Ющенко, а Ющенку - Кучма.

Мені здається, що ми всі - від президента до жителя Луганська і Ужгорода, свідомо чи підсвідомо розуміємо - побудова держави за європейським зразком, впровадження європейських стандартів у політику, економіку, соціальну сферу - є тим проектом, який ми всі поділяємо і який всім нам потрібний. Життєво потрібний. Щоб не починати дискусії на тему хто ж ми такі - моголи чи не моголи, не видумувати велосипед, а швидко реформувати країну за чітким, зрозумілим і прийнятним для усіх зразком.

Чи поставили б жителі Косово питання про відділення, якщо би Сербія була в ЄС? Очевидно, що ні. І не тому що в ЄС течуть молочні ріки, а тому що ЄС пропонує проект спільного майбутнього, який прийнятний для всіх.

Провести важкі, але так потрібні реформи, забезпечити права кожного громадянина, привести країну до високих європейських стандартів, стати, зрештою, частиною єдиної Європи - хіба ж це не є краща мета, ніж відкривати скриню Пандори і запускати ідеї, які лише розділяють і радикалізують?

Ви говорите про Європу, пане Андрухович. Давайте візьмемо якийсь один аспект європейських стандартів - якість питної води чи повага до прав етнічних меншин, разом дослідимо ситуацію і почнемо громадську компанію щодо їх втілення в Україні.

Користі для країни і для нас з Вами буде більше, аніж від розпалювання інтелектуальних пожеж.

Олександр Фельдман, народний депутат України, президент асоціації національно-культурних об‘єднань України

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Суд віддав у користування Росії 100 АЗС в Україні. Як таке можливо під час війни?

Координувати периметр Сил оборони

Закупівлі ЗСУ: коли якість важливіша за ціну

Запрацював Реєстр збитків, завданих Росією. Бізнес має трохи зачекати

Як не перетворити реформу системи управління відходами упаковки на імітацію

Офіс Президента починає публічні розмови про повторний прихід демократії в Україну