Чому я не йду "в космонавти"

Понеділок, 25 жовтня 2010, 11:05

До дня виборів залишаються лічені дні. А мені продовжують ставити запитання люди чи не з усіх куточків України, чому мої добрі знайомі - впливові та знані у своїх краях люди - та і особисто я не беремо участі в цих перегонах?

Не хочеться розповідати банальні речі про те, що більшість з нас вже діють у громадському секторі, що політичні партії з відомих причин не справа, на яку варто розмінювати власну багаторічну репутацію. І взагалі нам, і особисто мені, це не цікаво, бо це буде не щиро.

Як на мене, відмова балотуватися це, по-перше, відмова зраджувати ідеали громадського руху, у якому ми беремо участь власними силами та коштом.

По-друге, я свідома того, що брати участь у виборах, особливо тоді, коли дійсно є що запропонувати виборцям, це цікаво. Повірте, я б залюбки балотувалася, причому у будь-якій іпостасі - від кандидата на пост мера Шепетівки до кандидата в райраду Немирівського району Вінницької області... Однак є одне "але".

Ані я, ані мої знайомі не звикли брати участь у бутафорських проектах, навіть якщо мова йде про систему формування місцевої влади в Україні.

Натомість сьогоднішні реалії такі, що громадянське суспільство поки повністю відсторонене від виборчого процесу. Нам лише дозволено обирати серед вже призначених, у іншому формулюванні - обраних кимось.

Громадянське суспільство в історичному вимірі - це не просто певний стан громади в окремих країні чи суспільстві. Громадянське суспільство - це, першочергово, цивілізаційний вимір. Більше того, громадянське суспільство є продуктом саме західної цивілізації, до якої ми нібито намагаємось наблизитись.

Взагалі, якщо говорити про появу перших ознак протогромадськості, то тут можна побачити постійне цивілізаційне протистояння Заходу і Сходу, християнства і мусульманства, демократії і комунізму, тощо, яке проходить червоним пунктиром через поліси Давньої Греції, середньовічні хрестові походи, бюргерські міста Нового часу і становлення виборчої демократії в ХХ столітті.

Тобто, громадянське суспільство не просто є станом взаємодії між громадою і державою, громадянське суспільство - це продукт Заходу, головна ознака привабливості саме західного способу життя.

Трансформацію громадянського суспільства в Україні слід розглядати через еволюцію Заходу, еволюцію "громадянина" в європейському, а згодом і в світовому (починаючи з початку ХХ століття) масштабі.

Не треба забувати, що Україна в цьому розвитку займає особливе місце, оскільки історично знаходилась на кордоні західної цивілізації.

І якщо в країнах "внутрішнього" Заходу, таких як Франція, Італія, Велика Британія, Німеччина, Польща, трансформація громадянського суспільства відбувалася здебільшого еволюційно рівно (хоча були й свої "стрибки", можна згадати хоча б німецький, італійський та іспанський фашизм, польський антисемітизм тощо), то в Україні, яка першою в Європі потерпала від зовнішніх експансій (татаро-монгольська навала, русифікація, більшовизм), трансформація громадянського суспільства проходила нерівномірно, стрибками.

Така історична парадигма відобразилася і на ментальності української нації, яка і на сучасному етапі розвитку громадянського суспільства реагує на різноманітні виклики хвилеподібно (студентські голодування 1990-го - кучмівський застій - Майдан 2004 - перемога 2010-го Віктора Януковича).

Однак, саме для України проблема розвитку громадянського суспільства завжди була і буде однією з найголовніших.

Як зазначав Леонід Кучма, цивілізаційний розкол країни - це сурова реальність. Ми, по суті, знаходимось на кордоні двох світів, двох культур, які спрямовані у різні боки. Україна - не єдина така держава, але вона одна з найпроблемніших. А це означає, що Україна може існувати тільки як демократична держава, держава з високим рівнем розвитку громадянського суспільства.

Що маємо ми? Країна з кожним днем скочується до авторитарної форми правління, механізми громадського контролю не функціонують. Але найстрашніше те, що українське суспільство не тільки не консолідується, а продовжує атомізуватись.

Ми можемо ненавидіти свого сусіда тільки за те, що він "не тією мовою розмовляє", чи "не за ту політичну силу голосує". І при цьому зовсім не помічати, що більшість з нас живуть одними й тими ж проблемами: безробіття, недолуге медичне забезпечення, жахлива екологічна ситуація, непомірні ціни на послуги ЖКГ і таке інше.

Але ж всі біди наші не в "не таких" сусідах, і навіть, не в чиновниках. Біда починається з кожної байдужої людини, яка замість того, щоб відірватися від дивану і зробити хоча б що-небудь суспільно корисне, продовжує лаятись з телевізором під час чергового політичного ток-шоу.

На жаль, вибори-2010 для України в політичному плані - це крок назад. Нівелювалася посада мера, депутати всіх рівнів втратили як у повноваженнях, так і за системою "відбору", вони віддалилися від громади.

Однак, за бажанням і в цій ситуації можна віднайти і свій плюс. У найтяжчі часи народ України завжди мобілізовувався і знаходив адекватні відповіді на загрозливі виклики. І я сподіваюсь, що саме в таких жорстких умовах після жовтня 2010-го наша країна отримає поштовх до формування по-справжньому громадянського суспільства.

А для того, щоб допомагати людям і захищати їх від свавілля влади, зовсім не обов'язково бути мером чи депутатом. Тому частина людей, до яких відношу й себе, не розмінюються сьогодні на умовні посади і умовні повноваження.

Людмила Ходос, лідер ВГО "Край", для УП



powered by lun.ua

Чому Ізраїлю вдалося вакцинувати більшу частину населення країни?

Економічна (не)безпека

Хто і чому протидіє оновленню курсу Національної служби здоров'я

Стратегія розвитку ОПК: вперед у НАТО чи назад в СРСР?

Якість медичної допомоги: що змінилося з пандемією COVID-19

Воднева економіка, європейський Зелений курс? В Україні ще не скоро