Українці – несподівана нація

Середа, 10 листопада 2010, 16:42

"Єдиний вчинок, який можна тут зробити - емігрувати", висловився колись про Латинську Америку Болівар. Усе це можна сказати й про Україну. Однак, Україна це не кордон, Україна - це стереотипи вашої поведінки. Тому не важливо, де ви знаходитесь, важливо, як ви себе поводите.

Одним словом, батьківщина в серці.

Усі ці сучасні курси на євроінтеграцію дивним чином нагадують "побудову комунізму в окремо взятій країні". Тому наші люди будують комунізм для себе самостійно - переїжджають помалу до Європи. Роботяги тягнуться до Праги та Піренейського півострова, а студентство все частіше здобуває освіту в нових країнах ЄС. Дуже заможні їдуть учитись до Великобританії чи США, але це загальносвітова мода.

Звісно, усе це відбувається не від хорошого життя.

Ми хочемо бути багатшими за Європу, але в нас не виходить. Чому? Сказати важко. Можливо, не варто мавпувати їхній досвід виробництва, їхні стандарти, їхнє мислення. Більш того, потрібно, навпаки, плекати відмінності? Адже позитивний досвід японців у Японії, чеченців у Москві, а євреїв в усьому світі у витворенні окремішності - красномовний тому приклад. Тому, щоб стати Європою, потрібно спочатку її подолати, а не вступати до неї.

Загалом, ніякі бюрократичні курси на інтеграцію не допоможуть. Вони потрібні лише для виправдання зарплати їхніх та наших чиновників.

Нові країни Європи, що звільнилися після розпаду Радянської імперії, і впали в обійми ЄС, стануть лише сателітами європейської економіки та політики, їх придатком, частиною, але в жодному разі не конкурентом за першість.

Конкурентами за першість будуть курди, турки та алжирці.

Безперечно, нові члени ЄС будуть жити заможно, але ніколи не багатше ніж країни Західної Європи. Саме тому для поляків конче необхідна "європейська Україна". Адже їм так болісно відчувати себе "сантехніками", а не шляхтою, вони хочуть, щоб був ще хтось менший за них, хтось, кого й вони могли б назвати "сантехніком".

Бісмарк говорив на засіданні бюджетного комітету: "Всі великі справи вирішуються залізом та кров'ю". Економічне домінування у світі слідкує за політичним. Рим - Константинополь (Стамбул) - Амстердам - Лондон - Нью-Йорк.

Нас не хочуть приймати до ЄС, бо ми бідні, бо нас усе ще багато, бо ми "люди зі сходу", бо ще сто різних "бо"... Усе це частково правда. Однак є одна стовідсоткова правда - ми слабкі. Ми навіть не мали сукупної політичної волі виміняти відмову від ядерної зброї - на вступ до ЄС. Це говорить не лише про слабкість, а й про лохуватість.

Глобалізація зробила вільним переміщення товарів, грошей, інформації - але не людини з українським паспортом. Світ несправедливий до нас, оскільки він на нас не чекав. Англійський дослідник історії України Ендрю Вільсон так і назвав свою книгу: "Українці - несподівана нація". Книжка, звісно ж, посередня, але за одну назву автору великий респект.

На Сході в нас Росія - "страна рабов, страна господ". Завдання Росії таке ж, як і в Європи - зробити нас схожими на себе, нав'язати нам свою модель розвитку. Якщо, звісно, усе це можна назвати розвитком. Лермонтов недарма тікав від неї на Кавказ, як і багато хто, починаючи від часів Шейх Мансура й закінчуючи часами Джохара Дудаєва. Українці також тікали за стіну Кавказу. Але частіше все ж до Португалії чи Канади.

Весела постмодерністська Помаранчева революція, так само, як і будь-яка інша революція, яка не інспірована Кремлем, це виклик для домінування бюрократії Москви над тим, що ми називаємо СНД. Якщо в українців є якась історична місія окрім заселення Піренейського півострову, то це боротьба за домінування на цьому просторі із цією пострадянською бюрократією. Ніхто підсвідомо не заспокоїться, поки хтось не переможе.

В СРСР жило 16% українців, але вони складали 50% відсотків політв'язнів, а в 1950-х, мабуть, і ще більше. Ми були націєтворчим племенем опозиції режиму. Тому ми ж маємо стати основою нового режиму на просторах СНД.

Поки що ми змушені вдавати любителів "європейських цінностей" та зносити всі знущання в посольствах. Хоч як можна полюбити те, чого не існує? Один французький журналіст написав про Євросоюз: "Найгірше в ньому не те, що він був зачатий у чиновницьких кабінетах, а те, що він продовжує там жити".

Змушені ми також клястись в геополітичній вірності Москві, та брати на себе роль "газових злодіїв" у всіх сумнівних схемах.

В обох випадках ми мусимо діяти в просторах, що створені бюрократами для бюрократії. Українська ж бюрократія без проблем може інтегруватися до того чи іншого бюрократичного інтернаціоналу, і стати його жовто-блакитно філією задля забезпечення світового порядку, тобто консервації нашої кволості. В її адаптаційних можливостях можете не сумніватись.

Україна не стільки розділена на Схід та Захід, скільки мусить протистояти Заходу та Сходу. Однак через те що друге важче за перше, ми зізнаємося світові й собі лише в першому.

Правобережні козаки йдуть у похід на лівобережних і навпаки. Як це нам знайомо ще з ХVІІ століття!.. Учасники тих походів також, мабуть, полюбляли невпинно повторювати "Схід та Захід разом", особливо коли перераховували крадене майно.

Ми, як і всі слабкі народи, граємо на протиріччях великих гравців.

Проте, не забувайте, що ми народжені всупереч світовому порядку, тому рано чи пізно хтось когось перелаштує під себе. Щоб вижити та перемогти нам потрібно стати творцями нового.

Нажаль, окрім корупції, боксу та Чорнобиля в нас нема що запропонувати світу. І це йому, світові, починає набридати. Тому, якщо розклад світової політики буде для нас несприятливим, сучасна "європейська Україна" має всі шанси довго не протягнути.

P.S. Ті, хто "будує Європу" в Україні сьогодні - ідейні нащадки тих, хто "будував комунізм" вчора. Невже з уламків Радянської імперії нам дісталось найогидніше - "моральный кодекс строителя коммунизма"?

Олександр Куриленко, ХДСМ, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Реформа БЕБ: чи зможе бізнес ефективніше захищатися від свавілля в судах?

"Мобілізаційний" закон: зміни для бізнесу та військовозобов'язаних осіб

Чому "Азов" досі не отримує західну зброю? 

Навіщо потрібен держреєстр осіб, які постраждали внаслідок агресії РФ

Чому бізнесу вигідно вкладати кошти в освіту та хто повинен контролювати ці інвестиції

Як нам звучати у світі? В продовження дискусії про класичну музику