"Свобода" – проект влади чи страх опозиції?
Ще напередодні місцевих виборів у експертних колах розгорнулася жвава дискусія про постання нової право-радикальної сили на українській політичній арені. Йдеться про ВО "Свобода".
Причому спровокували і найбільш активно підтримували цю дискусію представники опозиції, переважно відстоюючи думку про небезпеку для держави, її іміджу і поміркованості політичного курсу, яку несе вихід на рівень так званої "великої політики" крайньої правої сили.
Деякі учасники дискусії відстоювали, чи навіть нав'язували суспільству думку про те, що це вигідно діючій владі. Активно насаджувалася ідея, ніби влада хоче екстраполювати епатажно-радикальний, а подекуди навіть ксенофобський характер політичної платформи "Свободи" на всю опозицію, тим самим дискредитуючи опозиційні сили.
З цього робився висновок, що влада так чи інакше зацікавлена, або навіть сприяє розвитку правих радикалів, щоб маргіналізувати опозицію і перетворити її на вигідне політичне тло для себе. Отже, суспільством почала "бродити" ідея, що ВО "Свобода" - проект влади.
Місцеві вибори підтвердили прогнози про вихід право-радикальної сили на загальноукраїнський рівень. Результат у 5,1% підтримки в загальнонаціональному заліку, за даними GfK, і перемога на Львівщині, Тернопільщині та Івано-Франківщині дійсно говорять про перетворення "Свободи" на партію національного масштабу.
Крім того, динаміка підтримки політичної сили Олега Тягнибока дає підстави говорити про серйозні шанси партії пройти до наступного парламентського скликання.
Звідси виникає закономірне питання: чи стане ВО "Свобода" повноцінним опонентом влади, замінивши сьогоднішню досить розмиту опозицію? Чи, пройшовши до Верховної Ради, залишиться на парламентському маргінесі, радикалізуючи політичне поле і дискредитуючи опозицію ксенофобськими заявами?
По-перше, створенням власної фракції в парламенті "Свобода" ще більше розмиє суспільне уявлення про парламентську опозицію. У нинішньому скликанні Верховної Ради повною мірою називати парламентською опозицією можна лише фракцію "БЮТ-Батьківщина".
До наступного ж скликання мають шанси пройти щонайменше три сили, які сьогодні позиціонують себе як опозиційні - "Батьківщина", "Фронт змін" і "Свобода".
Очевидно, що партії з такими різними політичними платформами навряд чи будуть здатні створити єдину опозицію. Отже, опозиція буде виглядати розмитою. До того ж радикальні позиції "Свободи" кидатимуть тінь на ліберальні "Фронт змін" і "Батьківщину".
По-друге, "Свобода" навряд чи зможе стати повноцінною самостійною опозицією в сенсі генерування альтеративної позиції і, найголовніше, альтернативних пропозицій суспільству, порівняно із діями і позиціями влади.
Це пов'язано із тим, що партія Олега Тягнибока має лише національну, державницьку програму. Проте чітка соціально-економічна програма, з приводу якої має вестися дискусія на рівні "влада - опозиція" у "Свободи" фактично відсутня.
Не викликає особливих сумнівів, що ідеї на кшталт "купуй українське" і "підтримуємо національного товаровиробника" при їх загальній привабливості не дотягують до повноцінної соціально-економічної платформи, яку можна запропонувати всьому суспільству.
Отже, у разі проходження до парламенту, "Свобода" буде приречена на пропагування радикально-націоналістичних ідей, які посилюватимуть напруження, а не на конструктивну дискусію щодо методів управління країною.
Незважаючи на викладені аргументи щодо нездатності політичної сили Олега Тягнибока стати повноцінною і конструктивною парламентською опозицією, було б надто примітивно вважати "Свободу" проектом влади, покликаним маргіналізувати і дискредитувати інші опозиційні партії.
ВО "Свобода" - це, свого роду, виклик часу. Підтримка партії Олега Тягнибока - це відповідь національно налаштованих виборців, передусім на Заході України, на розгубленість та непослідовність нинішньої опозиції, найперше "Батьківщини".
Успіхи "Свободи" викликані розчаруванням людей у тих політичних силах, які уособлювали праву національно орієнтовану нішу до виходу партії Тягнибока на всеукраїнський рівень.
Тому результати, які отримала "Свобода" на місцевих виборах, є приводом для інших опозиційних сил замислитися над правильністю своєї політики та її адекватністю викликам сьогодення.
Олексій Краснопьоров, політолог, для УП
