Міф гарбуза. Останнє фото в альбомі

32 перегляди
Понеділок, 22 листопада 2010, 13:38
Тетяна Янчинська
Львів

2009: 22 листопада о 18:30 Ющенко візьме участь у відзначенні Дня Свободи, яке відбудеться в Українському домі. Він виступить із промовою та вручить державні нагороди.

2010: Янукович привітає українців з Днем Свободи, але святкувати не буде.

П'ятниця, 19 листопада 2010, 10:52

Адміністрація президента не має наміру влаштовувати святкування з нагоди Дня Свободи 22 листопада.(Українська правда)

Українська правда шукає світлини помаранчевої революції.

Цей текст був написаний ще в 2009-му році, але з різних причин він так і не побачив світ. Тож пропоную вашій увазі враження минулої осені, як ще одну постпомаранчеву "світлину".

Так би мовити, останнє фото в альбомі...

22 листопада 2009 року в Україні святкували День гарбуза.

Як показав час, революція виявилася не помаранчевою, а гарбузовою. Україна знову опинилася в ролі Попелюшки: усі обіцянки після опівночі перетворилися на гарбуз. Що почули ми від натхненників Майдану після того, як відрясніли газети народним розчаруванням? Чи розчаровані вони?

Видається, що ні.

Розсварені й роздружені, вони одностайні сьогодні в одному: стояли, виявляється, не за них, а тільки за Україну. Не їхні прізвища скандували, не вони посіли владні посади, не вони обіцяли зміни. І зовсім не вони зараз знову йдуть на виборчі перегони.

У теорії психоаналізу це називається втечею від власного "Я".

Винесені на владний Олімп зусиллями справжніх українських громадян, вони знову прикриваються Україною.

Юлія Володимирівна в промові з нагоди річниці наголошує, що відстоювали не конкретних політиків. У програмі Євгена Кисельова, присвяченій Майдану, депутат Парубій, представник Віктора Андрійовича, повторює, як мантру: "Стояли не за особу, стояли за Україну, за демократичні цінності..."

Про те, що ці "відстояні" у буквальному сенсі - на ногах, під снігом і дощем! - європейські демократичні цінності мали б мати хоча б примарний вислід у достойному європейському житті пересічного українця, який їх таки відстояв, тих 33 холодних дні, якось не йшлося.

А можливо, це стосувалося тільки тих, хто декларував європейські цінності - чи то цінності за курсом євро? - у передвиборчій програмі? І, "скосивши бабло" електоральних голосів, "піднявся" на Майдані?

Як у старому жарті, де окремі комуністи таки побудували комунізм і десь там у ньому живуть, от тільки рядові комуністи про це не здогадуються й досі.

Нам нав'язують сьогодні мантру "недовідбутості революції": революції не відбуваються за п'ятирічку, вони тривають роками. Еволюційно?

Політолог Карасьов навіть вказує число - 20 років. Нам залишається потерпіти ще 15 літ, щоб 22 листопада святкувати як День Свободи, а не як День гарбуза. Дай Боже здоров'я бабі Парасці, щоб дожила. Може, тоді її пустять на святкування річниці Дня Свободи, що проходило в Українському домі, бо 2009-го її охорона не ідентифікувала й не впустила: іменної перепустки бабця не мала.

Майдан якось перепусток не потребував.

Символічно й підсумково прозвучали слова пана Філенка: "Революцію вершать герої, а плодами користуються нікчеми". Чи було це свідоме резюме, чи мимоволі, як кажуть, видала підсвідомість?

Подумалося, чи не закралося часом почуття провини у владні голови? Може воно, це глибоке людське почуття, яке дає силу вибачитися й виправитися, десь принишкло в підпіллі свідомості?

Може, воно в хованні за займенник "Вона" на білбордах? Може воно у камерності святкування річниці Ющенком, у тому невеликому, порівняно з Майданом, залі Українського дому, де дзвінкоголоса Оксана Білозір патетично клала, цитую, "на алтар"(українською - вівтар) "українську майбутню перспективу"? До речі, а чи буває перспектива минула?

Нам вчувається відлуння вибачення бодай у дрібницях за те, що нас розміняли в політичній грі, і помножили на нуль. За те, що всупереч аксіомі "кожен народ вартує свого правителя", наш народ виявився достойнішим за очільників.

І не їм нам сьогодні пояснювати, за які цінності ми стояли.

Важливіше пояснити самим собі, чому ми опинилися на різних полюсах свята.

Чому президент визнає, що "допустився помилок і просить не судити", але киває при цьому на команду і прем'єра? Чому прем'єр єдиним своїм прорахунком вважає поділене з президентом кермо влади, і обіцяє "тепер нічого нікому не передоручати"?

Чотири роки ви стояли спиною один до одного, забуваючи, що між вашими спинами затиснуті люди. Чи це перекладання провини з одних плечей на інші зробить їхнє життя кращим і зніме проблеми?

Той, що прагне щось змінити - шукає шляхи, той, що не хоче - шукає виправдань. Ви одностайні зараз в єдиному: лякаєте (чи розраджуєте?) нас тим, що було б, якби не Майдан.

Але ніхто так і не пояснив, чому нині є все як є: гарбузово, зрадливо.

Чому замість Дня Свободи ми отримали День гарбуза?

Гарбуз продовжує котитися шляхом української історії. І Схід, і Захід, закликаючи нас до спілки, підносили нам його не раз. Мали ми гарбузи й від татар, і від поляків, а від Москви - то й не одного : від Переяславської ради аж до Союзу. Думали, що із двадцятого століття у двадцять перше він уже не перекотиться: ми ж незалежні.

І ось знову - замість пов'язати рушники...Та ще й не від чужинців, а від своїх...

Гарбуз стає вже певним національним міфом. Міфом не в сенсі хибного знання, а в сенсі сучасної націології: "ідеологічною конструкцією, створеною для певної мети, інтегруючим феноменом", за визначенням Армстронга. Однак, на відміну від міфу, скажімо, козацтва, який розбудовує й зміцнює нашу ідентичність, міф гарбуза її лише руйнує.

Міфи не транслюють по телебаченню й не друкують на білбордах. Вони закорінюються в підсвідомому нації як певний духовний стратегічний досвід, який глибинно керуватиме нашими вчинками надалі.

У наших очільників був дивовижний шанс, не кожному дарований історією, утвердити міф Майдану, сповнений вірою й упевненістю у власні сили.

Натомість через власні дрібні на тлі історії амбіції, ми отримали міф гарбуза, міф зради й розчарування. І він уже почав з успіхом працювати на майбутні вибори.

А на чию користь - здогадатись не важко.

Не повірите - ми за цим шкодуємо набагато більше, аніж ви здатні собі уявити.

Тетяна Янчинська



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.