Я з України

Середа, 24 листопада 2010, 10:24

Криза продовжується. Заклинання спочатку Тимошенко, потім Азарова про її кінець - це добрі наміри, що ведуть мою країну в пекло.

В інших країнах проблеми ті ж самі. G-7 та G-20 помпезно збираються тільки для того, щоб всі побачили їх безпорадність.

На минулому тижні в Парижі, в штаб-квартирі OCDE (Організації економічного співробітництва та розвитку - об'єднання найбагатших і найрозвинутіших країн світу, яку часто називають "золотим мільярдом") без зайвого галасу зібралися найвпливовіші політики світу, серед яких було біля сотні президентів і прем'єрів на Раду Соціалістичного Інтернаціоналу.

Відверта розмова у вузькому колі тривала два дні. Серед моря промовців від патріарха соціал-демократів світу Пьєра Моруа до президента Іраку виділилося двоє: лідер австрійських соціал-демократів Гузенбауер та голова економічного комітету Соцінтерну Крістоф Зупель. Їх виступи доповнили один одного і звелися до наступного.

Ми знаємо, що Криза - це криза Америки, Японії та ЄС. А також зав'язаних на них країн (типу України і Росії - примітка автора). В Китаї, Індії, Бразилії та інших країнах - підйом.

Ми знаємо, що кейнсіанські моделі, за якими розробляються бюджети і плани розвитку країн "золотого мільярду" перестали працювати. Ми не знаємо, що відбувається. Ми не маємо ніякої теорії цього. Біля Обами є економісти, які запропонували теорію, що є повною нісенітницею, але ми не маємо і такого. Потрібні ідеї.

Важко було мовчати. Україна - країна з унікальним досвідом. В радянські часи ми мали майже справедливий розподіл (зарплати і пенсії складали 59% ВВП проти 74% у США) і майже ефективну, принаймні індустріалізовану, економіку, але не мали свободи. Сьогодні ми не маємо ні справедливості, ні ефективності, але майже вільні.

Україна - унікальна. Вона була і вільною і невільною, і справедливою і несправедливою, і індустріалізованою і деіндустріалізованою. Наша новонароджена країна має досвід, якого не мають ні американці, ні європейці. Ми - місточок між "банановими республіками" та "золотим мільярдом". Серед усього різноманіття "бананових республік" Україні найпростіше пройти шлях до "золотого мільярду". І провести за собою інших.

Я вирішив поділитися з товаришами по Соціалістичному Інтернаціоналу баченням з позиції нашого досвіду.

В Україні нема економічної справедливості. 151 особа, яких ми називаємо олігархами, отримують більше, ніж 20 мільйонів зарплатників і 14 мільйонів пенсіонерів. Країни, де нема економічної ефективності. Після 20 років ліберальних реформ продуктивність стала втричі меншою, ніж в радянські часи і в 10-12 разів гірша за французьку.

Типова "бананова республіка".

Я гадаю, що така ж ситуація є у рідних країнах більшості делегатів Ради Соцінтерну. Мені такий світ не подобається.

І ось прийшла Криза. Це не тільки проблеми, але і Надія. Шанс.

Криза фінансових ринків - лише результат. Основні проблеми лежать в реальному секторі економіки, у споживанні.

Сторіччя тому головною проблемою економіки було - де взяти сировину, нафту, вільний капітал. Сьогодні головною проблемою є - де продати вироблену продукцію. Ми можемо виробити значно більше продукції, ніж здатні спожити. Хто ж споживає сьогодні?

Сто, двісті років тому світ був розподілений між колоніальними імперіями і колоніями, які споживали те, що виробляли імперії. Сьогодні основним споживачем є 29 країн-членів OCDE, які ми називаємо "золотим мільярдом".

В цих країнах є свобода, справедливість і ефективність. У 2000-му році із 23 трильйонів світового ВВП вони спожили 18. Усі інші 180 "бананових республік" спожили 5 трильйонів доларів.

Криза - це криза того, що країни "золотого мільярду" не здатні більше ефективно споживати створену продукцію. Кроки їх урядів, спрямовані на стимулювання споживання населення, довгострокових результатів не дають.

Я бачу єдиний шлях подолати Кризу - збільшити споживання 180 "бананових республік". І не за рахунок "товарних кредитів", а за рахунок перебудови їх економік, за рахунок індустріалізації. Це дозволить збільшити споживання світової економіки вдесятеро.

21 рік тому, наприкінці епохи трьох великих соціал-демократів - Віллі Брандта, Улофа Пальме та Франсуа Міттерана, Соціалістичний Інтернаціонал прийняв Стокгольмську декларацію. Її розділ "Північ-Південь" вперше продекларував принцип відповідальності розвинутих країн за рівень розвитку країн більш відсталих.

Сьогодні прийшов час реалізації цього принципу.

Ніхто, крім Соціалістичного Інтернаціоналу, не здатен поставити це завдання перед Людством. Ніхто, крім Соціалістичного Інтернаціоналу, не здатен цього завдання реалізувати.

Юрій Буздуган, лідер Соціал-демократичної партії України, для УП



powered by lun.ua

Дитячий садочок в лісі – як таке взагалі стало можливим?

Офіси-сервіси і відродження PropTech

Від матерів до дочок: жіноче обличчя спротиву

Права людини у вирі Революції Гідності. Не загубились

Декомунізація тарифів або Фонд декарбонізації

Заява УНРади про відзначення 22 січня Дня Незалежності і Соборності України