Наші Муаммари

17 переглядів
Понеділок, 28 лютого 2011, 09:30
Олександр Михельсон
журналіст, для УП

Арабські революції нічого хорошого для світу не несуть. Які б режими не поприходили на зміну заслужено випертим з відповідних країн клептократам, вони не зможуть швидко й ефективно впоратися з безробіттям, подорожчанням продуктів та водною кризою, яка вже не за горами.

Це означає продовження нестабільності, яку рано чи пізно припинять тільки жорсткі диктатури. Зайве казати, що диктатури ці будуть здебільшого фундаменталістськими.

Після встановлення диктатур якийсь час іще піде на з’ясування того, котра з арабських країн – і хто конкретно з їхніх нових диктаторів – повинен втілити віковічне прагнення арабів до "відновлення Халіфату". А от уже після того – вуаля – світ поділиться, як у ХХ сторіччі, на "вільних" і "рівних". І нова холодна війна, слід гадати, буде не такою вже й холодною.

Єдине, що тішить – на все це може піти два-три покоління, тож ми з вами цей "brave new world" побачимо навряд чи.

Західні лідери воліють сьогодні про це не говорити. Це зрозуміло: Захід опинився в пастці власних ідеалів, згідно з якими народ, що повстає проти тиранії, завжди має рацію. Дивніше, що про це мало говорять на пострадянських теренах.

Точніше, говорять, але зовсім не те. Скажімо, російський президент Дмітрій Мєдвєдєв нещодавно, перебуваючи в місті Владикавказ, висловився про арабські революції так: "Такий сценарій вони й раніше готували для нас, а тим більше вони зараз намагатимуться його здійснити – в будь-якому разі, цей сценарій не пройде".

Хто "вони"? Про що, в біса, мова? Російський лідер не уточнив.

Можливо, йдеться про радикальних мусульман, які вже давно – і, на жаль, не зовсім безуспішно – ведуть на російському Кавказі повноцінний джихад?

Але проблема в тому, що кавказькі терористи ніколи не закликали російський народ до революцій чи інших масових акцій. І навпаки, в Тунісі, Єгипті, Лівії й так далі масові заворушення починалися зовсім не під прапорами вахабізму. Це були класичні соціальні вибухи, викликані, відповідно, соціальними причинами.

Хто постійно закликає росіян до непокори владі, так це – ліберальна опозиція. Та сама, котра, за черговим афоризмом попередника Мєдвєдєва на президентській посаді, "шакалить біля іноземних посольств".

Відтак, що б не мав на увазі сам Мєдвєдєв, більшість росіян зрозуміє його однозначно: в усьому знову винен клятий Захід на чолі з американцями. Ну, а хто ж іще влаштовує революції, правильно? Он візьміть київський Майдан-2004 – хіба все це було зроблено не на гроші Держдепу й руками ЦРУ? Хіба не завозили туди американські намети й валянки, хіба не опромінювали натовп зомбуючим променем з американського супутника на геостаціонарній орбіті? Кого завгодно спитайте, це всі знають.

От і в арабів те саме. Тільки їх зомбували через Фейсбук.

Насправді, звісно, якщо вже вдаватись до теорій змови, в арабських заворушеннях зацікавлена тільки одна країна. І це – саме Росія. Чому? А подивіться на динаміку нафтових цін. Заходові таке "щастя" сто літ не треба, а от Мєдвєдєв із Путіним мали б до стелі стрибати від радості… Може, вони й стрибають, спортивні люди все-таки.

Якщо ж серйозніше, то подібні висловлювання демонструють цікаву психологічну рису пострадянських лідерів. Не Мєдвєдєва єдиного – наш рідний Віктор Федорович Янукович, пригадується, ще в Давосі теж висловлювався в подібному ж дусі. Мовляв, ах, туніська революція "знищила стабільність в державі". Цікаво, що в своїх подальших виступах президент кілька разів висловлював упевненість у тому, що подібні події в Україні неможливі.

Неможливі – то й неможливі, чого тоді про це стільки говорити?

А от що стосується "стабільності", то тут треба розібратися. Як уже сказано вище, арабські революції дійсно скінчаться кепсько. Але цього вже не уникнути, до цього можна тільки готуватись. Натомість Мєдвєдєви, Януковичі й іже з ними голосно сумують за арабською "стабільністю".

А між тим, згадаймо, що лідери близькосхідних клептократій прийшли до влади у способи, дуже далекі від демократичних! Віце-президент Єгипту генерал Мухамад Хосні Саїд Мубарак став главою держави завдяки тому, що фанатики вбили тодішнього президента Садата. Колишній підпільник, а потім – генерал безпеки Зін ель Абідін бен Алі здійснив палацовий переворот. Капітан Муаммар бен Мухамед Абу Меньяр Абдель Салям бен Хамід аль Каддафі (теж сидів замолоду за організацію масових заворушень) очолив банальну військову хунту.

Натомість російський чи український президенти, про що вони й самі полюбляють нагадувати, обрані демократично і всенародно. І от ці демократичні й усенародні лідери, як виявляється, насправді вважають "стабільністю" ні що інше, як революційні тиранії. Режими мало того, що крихкі (як ми це й бачимо), так іще і встановлені всілякими капітанами й генералами, які свого часу просто-напросто порушили присягу. Узурпаторами й зрадниками, одне слово.

І чого б воно так?

Олександр Михельсон, оглядач журналу "Український тиждень"



powered by lun.ua
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.