Про бойкоти та чорні компути

17 переглядів
Середа, 20 квітня 2011, 12:28
Валерій СемиволосВалерій Семиволос
вільний журналіст, село Губарівка, Харківська область

Ознайомившись із черговим закликом щодо бойкоту журналістською спільнотою ще одного нардепствующого владоможця у відповідь на чергове хамство, мені подумалось: "А скільки, власне, подібних ініціатив вже було? І чим вони завершились?".

А ще мені пригадалась одна історія…

Якось наприкінці минулої весни я випадково здибався з одним своїм знайомцем. Знаєте, існують такі собі професійні активісти, котрі демонструючи бурхливу діяльність на боці тих політичних сил, які або вже перебувають при владі, або ж незабаром ця синекура ощасливить їх, одночасно намагаються контактувати із протилежною стороною.

Мій знайомець якраз і був таким персонажем. А я, позаяк в районі всі вважають мене "помаранчевим", в його уявленні, мабуть, був представником іншої сторони. Переконувати, що це не зовсім і так, я цього одного не став. Тому й трапився цей контакт.

Так от, сидячи в кав’ярні він напівпошепки торочив мені, що з ініціативи нової районної влади буцімто почали складати "чорні списки" неблагонадійних – така вказівка начебто прийшла із самого верху.

До самого ж цього сумнівного компуту заносились всі ті більш-менш відомі та авторитетні люди в районні, незалежно від їхньої партійної/позапартійної належності, котрі в той чи інший спосіб не виказали свою лояльність до нової влади.

Я поцікавився, яке ж місце відводиться в тих списках персонально мені? І почув у відповідь, що моя персона то не їх – району – номенклатура, а можливо навіть і не області. Почувши це, я навіть запишався. Аж тут знайомець поцікавився в мене, а чи складає протилежна сторона подібні списки?

Я лише здвигнув плечима:

- Не знаю. Але в мене мається свій особистий чорний список. Втім, можеш заспокоїти своє нове районне начальство – вони мені не цікаві.

І в мене дійсно є такий особистий чорний список. Правда, критерії його формування дещо інші від згаданих моїм знайомцем. Та й носить він дещо умовний характер, бо ні на папері, ні на якомусь із електронних носіїв я його не зафіксував.

Просто існує низка персонажів (і не лише, хоча і переважно, із середовища вітчизняного політикуму), прізвища котрих я ні за яких обставин не згадую і не згадаю в своїх матеріалах, а будь-які заходи за їхньої участі не відвідаю.

Бо людців, котрим ти ніколи не подаси руки, а стосовно деяких і взагалі виникає бажання дати по писку, ні до яких конкретно зафіксованих чорних компутів заносити не тре’.

Навіть у власній пам’яті я їх тримаю лише задля того, аби не забути здійснити у випадку чого одну із вищезгаданих процедур.

 

А колекціонувати такого роду діячів особисто для себе я став після того, як зрозумів: жоден колективний бойкот будь-яких негідників з боку журналістського середовища в українських реаліях не можливий. Навіть локальний, не кажучи вже про тотальний.

На те мається маса причин, але в першу чергу через відсутність духу так званої корпоративності. І я навіть не знаю – за наших умов це добре чи погано?

Бо, наприклад, наявність такої корпоративності у вітчизняних правоохоронців або ж медиків, як свідчить вбивча (подеколи в прямому сенсі цього слова) практика, лише на зле.

Хоча з іншого боку, вияви наша журналістська братія хоча би дещицю солідарності, то в поєднанні із бойкотом могла би отримати надзвичайно гостру і потужну зброю.

Принаймні, якщо не в протистоянні системі (бо далеко не всі взагалі-то і бажають їй протистояти), то в поставленні на місце деяких найбільш борзих її представників і відстоюванні власної гідності.

Уявіть лише, що би трапилось із головним регіональним брехунцем і за сумісництвом парламентським диригентом, аби хоча би ще трохи протримався ініційований, вже й не пам’ятаю ким, щодо його персони, бойкот.

Та він просто б слиною захлинувся, не маючи не те що можливості висловитись на тому чи іншому медіа-ресурсі, але навіть лише через те, що ще якийсь час просто би не згадувалось його прізвище.

Дивись на одного брехливого якщо не в усьому нашому медіа-просторі, то хоча би в якійсь його частині стало би менше. Дрібничка, а приємна із корисним.

Це ж саме можна сказати і про деяких інших персонажів нашого політбомонду, стосовно котрих оголошувався, але так і не дотримувався бойкот.

Тому я й вирішив перейнятися вже згаданим колекціонуванням, аби впровадити до деяких непевних діячів свій власний бойкот.

Хтось зауважить, мовляв, отим самим персонажам твій бойкот до одного місця. Та й взагалі – один в полі не воїн. Можливо воно й так, а можливо й ні.

Бо, по-перше, я напевне відаю, що такі особисті чорні списки маю не лише я один. І якщо таких в Україні набереться хоча би сотня – це вже щось.

А, по-друге, не треба забувати, що головною зброєю журналіста є все ж таки слово. При чому, як свідчить практика, не тільки мовлене, але в певних ситуаціях і не мовлене. Теж саме стосується і прізвищ різних негідників.

А для тих, хто сумнівається в силі несказаного слова, нагадаю одну давнішню історію.

Я не знаю як для кого, але особисто для мене початок розпаду совєцької тоталітарної імперії асоціюється в першу чергу із мужнім вчинком ведучої новин Тетяни Міткової, котра в січні 1991 року в прямому ефірі демонстративно відмовилась зачитувати офіційний текст про криваві події у Вільнюсі під час захоплення литовського телебачення.

Довівши тим самим, що і один в полі журналіст – воїн.

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство "Малого Кола", для УП

powered by lun.ua
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.