О бойкотах и черных компутах

37 просмотров
Среда, 20 апреля 2011, 12:28
Валерий СемиволосВалерій Семиволос
свободный журналист, село Губаривка, Харьковская область

Ознайомившись із черговим закликом щодо бойкоту журналістською спільнотою ще одного нардепствующого владоможця у відповідь на чергове хамство, мені подумалось: "А скільки, власне, подібних ініціатив вже було? І чим вони завершились?".

А ще мені пригадалась одна історія…

Якось наприкінці минулої весни я випадково здибався з одним своїм знайомцем. Знаєте, існують такі собі професійні активісти, котрі демонструючи бурхливу діяльність на боці тих політичних сил, які або вже перебувають при владі, або ж незабаром ця синекура ощасливить їх, одночасно намагаються контактувати із протилежною стороною.

Мій знайомець якраз і був таким персонажем. А я, позаяк в районі всі вважають мене "помаранчевим", в його уявленні, мабуть, був представником іншої сторони. Переконувати, що це не зовсім і так, я цього одного не став. Тому й трапився цей контакт.

Так от, сидячи в кав’ярні він напівпошепки торочив мені, що з ініціативи нової районної влади буцімто почали складати "чорні списки" неблагонадійних – така вказівка начебто прийшла із самого верху.

До самого ж цього сумнівного компуту заносились всі ті більш-менш відомі та авторитетні люди в районні, незалежно від їхньої партійної/позапартійної належності, котрі в той чи інший спосіб не виказали свою лояльність до нової влади.

Я поцікавився, яке ж місце відводиться в тих списках персонально мені? І почув у відповідь, що моя персона то не їх – району – номенклатура, а можливо навіть і не області. Почувши це, я навіть запишався. Аж тут знайомець поцікавився в мене, а чи складає протилежна сторона подібні списки?

Я лише здвигнув плечима:

- Не знаю. Але в мене мається свій особистий чорний список. Втім, можеш заспокоїти своє нове районне начальство – вони мені не цікаві.

І в мене дійсно є такий особистий чорний список. Правда, критерії його формування дещо інші від згаданих моїм знайомцем. Та й носить він дещо умовний характер, бо ні на папері, ні на якомусь із електронних носіїв я його не зафіксував.

Просто існує низка персонажів (і не лише, хоча і переважно, із середовища вітчизняного політикуму), прізвища котрих я ні за яких обставин не згадую і не згадаю в своїх матеріалах, а будь-які заходи за їхньої участі не відвідаю.

Бо людців, котрим ти ніколи не подаси руки, а стосовно деяких і взагалі виникає бажання дати по писку, ні до яких конкретно зафіксованих чорних компутів заносити не тре’.

Навіть у власній пам’яті я їх тримаю лише задля того, аби не забути здійснити у випадку чого одну із вищезгаданих процедур.

А колекціонувати такого роду діячів особисто для себе я став після того, як зрозумів: жоден колективний бойкот будь-яких негідників з боку журналістського середовища в українських реаліях не можливий. Навіть локальний, не кажучи вже про тотальний.

На те мається маса причин, але в першу чергу через відсутність духу так званої корпоративності. І я навіть не знаю – за наших умов це добре чи погано?

Бо, наприклад, наявність такої корпоративності у вітчизняних правоохоронців або ж медиків, як свідчить вбивча (подеколи в прямому сенсі цього слова) практика, лише на зле.

Хоча з іншого боку, вияви наша журналістська братія хоча би дещицю солідарності, то в поєднанні із бойкотом могла би отримати надзвичайно гостру і потужну зброю.

Принаймні, якщо не в протистоянні системі (бо далеко не всі взагалі-то і бажають їй протистояти), то в поставленні на місце деяких найбільш борзих її представників і відстоюванні власної гідності.

Уявіть лише, що би трапилось із головним регіональним брехунцем і за сумісництвом парламентським диригентом, аби хоча би ще трохи протримався ініційований, вже й не пам’ятаю ким, щодо його персони, бойкот.

Та він просто б слиною захлинувся, не маючи не те що можливості висловитись на тому чи іншому медіа-ресурсі, але навіть лише через те, що ще якийсь час просто би не згадувалось його прізвище.

Дивись на одного брехливого якщо не в усьому нашому медіа-просторі, то хоча би в якійсь його частині стало би менше. Дрібничка, а приємна із корисним.

Це ж саме можна сказати і про деяких інших персонажів нашого політбомонду, стосовно котрих оголошувався, але так і не дотримувався бойкот.

Тому я й вирішив перейнятися вже згаданим колекціонуванням, аби впровадити до деяких непевних діячів свій власний бойкот.

Хтось зауважить, мовляв, отим самим персонажам твій бойкот до одного місця. Та й взагалі – один в полі не воїн. Можливо воно й так, а можливо й ні.

Бо, по-перше, я напевне відаю, що такі особисті чорні списки маю не лише я один. І якщо таких в Україні набереться хоча би сотня – це вже щось.

А, по-друге, не треба забувати, що головною зброєю журналіста є все ж таки слово. При чому, як свідчить практика, не тільки мовлене, але в певних ситуаціях і не мовлене. Теж саме стосується і прізвищ різних негідників.

А для тих, хто сумнівається в силі несказаного слова, нагадаю одну давнішню історію.

Я не знаю як для кого, але особисто для мене початок розпаду совєцької тоталітарної імперії асоціюється в першу чергу із мужнім вчинком ведучої новин Тетяни Міткової, котра в січні 1991 року в прямому ефірі демонстративно відмовилась зачитувати офіційний текст про криваві події у Вільнюсі під час захоплення литовського телебачення.

Довівши тим самим, що і один в полі журналіст – воїн.

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство "Малого Кола", для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)