Українська армія: операція "Самознищення"

"Народ, який не хоче годувати свою армію, буде годувати чужу"
Наполеон Бонапарт

Чим далі в минуле відходить 9 травня 1945-го, щороку святкування перемоги радянських військ над нацистською Німеччиною стає помпезнішим, прославляння подвигу наших батьків та дідів – голоснішим, а самих героїв – усе менше.

Однак саме в ці дні достатньо актуальним постає запитання: чи змогла б сьогодні українська армія у випадку військового конфлікту захистити недоторканність території України та її суверенітет?

Сьогодні у світі панує ера інформаційного суспільства та інформаційних воєн. Але применшувати важливості існування державних збройних формувань, які змогли б оперативно відреагувати на зовнішню агресію – вкрай необачно. Адже враховуючи геополітичне розташування України, не варто відкидати можливість реалізації даного сценарію.

Говорячи про потенціал нашої армії, можна констатувати, що сьогодні відбувається поступовий процес руйнування радянської оборонної системи та паралельної відсутності реальних дій влади в напрямку модернізації ВПК.

90% озброєння, що перебуває на балансі ЗСУ – застаріле та не може бути використане під час військових дій. Міністерство оборони за 20 років незалежності спромоглось придбати лиш 95 одиниць техніки нового покоління. І це не повний перелік аргументів, які підтверджують факт деградації українського війська.

Скажіть мені, у якій ще країні світу витрачають близько 1,3 мільярдів доларів на втримання своїх Збройних сил, з яких значна частина потрапляє в кишеню чиновникам, де бронетехніка використовується як засіб транспортування картоплі генералів – у той час, як на навчання солдатів пального не вистачає? Дежавю?!..

Варто розуміти, що важливим елементом якісного та потужного війська є молодий та освічений офіцерський склад. В Україні представники даної касти ще довго чекатимуть на омріяне житло та підвищення заробітної плати, яке пообіцяв Єжель, гарантувавши 2.500 квартир для сімей військовослужбовців. І чекатимуть не тому, що цих квартир не існує, а тому що це житло не для молодих військових, а для перевірених у бою "вершків" ЗСУ.

Проте сьогодні у світі є помітною тенденція до поступового зменшення бюджетних витрат на утримання державами власних Збройних Сил.

США, які в 2001 році витрачали 700 мільярдів доларів на ВПК, планують зменшити видатки на 100 мільярдів. Китай – до 91 мільярдів доларів.

А ми водночас збільшуємо витрати на нашу армію до 13,5 мільярдів гривень.

І проблема не в тому, що наші видатки на армію в кільканадцять разів менші, усе ж не варто порівнювати не порівнюване. Проблема в тому, що за ці 13,5 мільярдів не модернізуєш армію, яка потребує 90% нової техніки, та не забезпечиш соціальний захист для тих, хто сьогодні недоїдає – наших солдатів.

До того ж, ми розуміємо, що значна частина цих коштів має забезпечити щасливу старість для тих, у кого на погонах більше зірочок або ж їх розмір більше.

У цьому контексті неабияким цинізмом та відвертим знущанням виглядало б проведення параду до 66-ої річниці Дня Перемоги в Києві. Начебто: "Дивіться от яка в нас техніка є, ви тільки спробуйте…, то ми вас швиденько…" В той час, як у Вашингтоні та Кремлі довго б реготали, спостерігаючи за убогим намаганням керівництва України продемонструвати свою військову міць.

На щастя, парад відмінили.

Можливо, зрозуміли, що немає чим хизуватися. Та й соромно перед ветеранами стало, які мали б спостерігати за помпезною та достатньо витратною військовою акцією – у той час, коли їхнє героїчне минуле фактично не враховується під час нарахування пенсій.

Тому хочеться сподіватися на те, що українські війська ще довго не матимуть можливості проявити себе в реальному збройному конфлікті.

У випробуванні, яке може стати останнім для незалежної України.

Роман Максименко, Рівне, спеціально для УП