Чужі або Бонжюр, мадам Одарія

7 переглядів
П'ятниця, 10 червня 2011, 11:33
Костянтин Матвієнко
експерт корпорації стратегічного консалтинґу "Гардаріка", для УП

Дивуюся я на тих, хто своєю чергою дивується ініціативам нашого уряду, і зокрема, особисто дорогого Миколи Яновича. Ними, ініціативами – слід не дивуватися, а милуватися.

Ну, хіба не є милою ідея відновити суботники з прибирання територій?

Якийсь зловороже налаштований буркун скаже, що примусова праця то праця фактично рабська. Ну то й що? На нещасний єдиний суботник у квітні вигнали ж лише чиновників та працівників комунальних служб, а вони – ті, хто рядові, а не високопосадовці, і без того фактично в рабському становищі – платня злиденна, роботи море, зневага з боку керівників цілковита.

А панство-начальство, мабуть, вважає, що йому для іміджу було корисно під телекамерами деревця посадити, сміття трохи повизбирувати, або ж їх теж до того примусили. Інакше чого ото було під кпини журналістів невміло тикати лопатами в мокру землю, дряпаючи коштовні свої пантофлі? Такі от "раби" на державних "мерсах" із державною ж та приватною охороною.

Шкода, що ініціатива не прижилася. Нехай би вони щосуботи в парках колупалися.

І ДНД, добровільна народна дружина – не допомагає міліції побороти вуличну злочинність, як те, час від часу, пропонують різнокаліберні політики.

І прикол із військово-патріотичною шкільною грою "Зірниця", яку вирішив відродити освітній міністр, чомусь викликає в школярів лише регіт. Що, пане Табачник, про квест або про пейнтбол не чули?

І наказ прем'єра: "бери лопату – годуй сім'ю" теж не надихнув громадян до виконання "продовольчої програми – справи усенародної".

А де земля? Як туди доїхати? Що з поливом, добривами, засобами малої механізації та охороною врожаю? В Україні всі, хто має змогу та потребу, завжди рачкували на своїх городах і без прем'єрських копняків.

У стороннього спостерігача може виникнути враження, що джерело фонтануючого креативу нашої влади лежить винятково в її радянському минулому. Але ж ідея навчити вчителів протягом літа користуватися комп'ютером – це вже з сучасного арсеналу.

А комп'ютери подарують, чи самим купувати? Це ж недорого: десь три-чотири місячні платні пересічного вчителя. А з піратським програмовим забезпеченням може й дешевше.

Такі ініціативи являють собою не дуже вже й небезпечні для громадян симптоми.

Однак хвороба, яку вони віщують, страшна: суспільна неадекватність влади.

Ці люди не знають та не розуміють суспільства, над яким панують, не співпереживають йому. Вони чужі.

Реформ вони не народять, бо запліднення ідеями не відбулося. Не уявляють вони напрямків та змісту тих реформ. За них це робить МВФ, СОТ, ЄБРР, РФ, ЄС, США... Ці також не співпереживають, не знають та не розуміють. Та, на відміну від наших "чужих", їхні "не" є висококваліфікованими та компетентними з точки зору реалізації власних інтересів в Україні.

Цілісність та стабільність України забезпечена лише різною спрямованістю цих інтересів та здатністю українців до виживання без влади. Зрештою, вона тут триста років була чужою. І за останні двадцять своєю не стала.

Сьогодні така здатність виявилася у формі суспільного корупційного консенсусу – на тобі хабара й відчепися.

Задовбали високопосадові манілови, які в приватних розмовах просторікують про "корисність тіньової економіки". Тіньова економіка абсолютно не здатна до розвитку інфраструктури – вона не будує каналізації, водогонів, доріг та соціального житла!

Вона лише краде на їхньому будівництві та експлуатації.

Звідси величезна ресурсовитратність виробництва, відповідно – висока собівартість товарів та послуг, і безупинне зростання тарифів та цін. У кожній сумі платіжки за комунальні послуги, кожній ціні покупки на ринку чи в магазині, у кожному рахунку в ресторані – є корупційна складова. Хабарів, які виробник та власник сплачують податківцю, митнику, пожежнику, санітарному "лікарю", правоохоронцю...

Саме чужі, у прямому розумінні цього слова, нещодавно нагодували лайном мешканців Макіївки, бо вони винні у невчасних ремонтах та некомпетентній експлуатації каналізації та водогонів.

До них, холєра ясна, слід ставити питання щодо чергового спалаху холери на Азовському узбережжі.

Чужі нам обходяться дуже дорого.

Бо вони нас оподатковують щонайменше тричі – пряма сплата податків, прямі хабарі, корупційна складова в цінах на все. А є ж іще вкрадена державна земля, привласнені бюджетні кошти, за безцінь приватизоване державне та комунальне майно та підприємства. Є ще сплюндроване майбутнє більшості людей працездатного віку, бо за відсутності розширеного відтворення виробництва національного продукту, ті, хто зараз наповнює Державний пенсійний фонд, власної пенсії з нього не отримуватимуть – грошей не стане.

Кваліфіковані, економічно активні, просто ініціативні громадяни – тікають із країни, індивідуально інтегруючись у цивілізований світ. Трапляється, що тишком-нишком набувають громадянства ЄС, Ізраїлю, Панами та інших країн, лишаючи водночас у кишені українського паспорта. Інколи – разом із депутатським мандатом, кріслом мера або посадою державного службовця.

Чужі є першими в інтеграції до закордонних спільнот не лише тому, що користуються спеціальними візовими преференції для власників дипломатичних та службових паспортів, а також і через те, що мають нерухомість, виробництва та банківські рахунки за кордоном.

Щойно країну почне заливати лайном – вони чкурнуть туди, забувши що колись була така країна. Окремі ластівки вже потяглися до тих теплих країв, щоправда, під виглядом політичних емігрантів.

Неадекватність чужих не підлягає лікуванню. Більше того, вона заразна.

Варто людині, яка багатьма сприймається як нормальна, опинитися за тином, яким можновладці відгородилися від простолюду, то вона втрачає те, що в психіатрії зветься "критикою". І починає, наприклад, намагатися нагодувати журналістів тортиком замість показати їм ту горезвісну резиденцію. Та ще й по квітці, власним коштом придбаній, всучити.

Бонжюр вам, мадам Одарія, але не треба!

Нещадна та ірраціональна, без відновлення та розвитку, експлуатація всіх ресурсів країни – є ознакою окупаційної влади.

Це не емоційне визначення, а банальна констатація. Співпраця з окупантами річ аморальна.

Нинішня держава Україна являє собою найбільшу загрозу для країни Україна. Рятуватися має той, перед ким постала загроза. Той, хто цю загрозу сам являє собою – не рятуватиме.

Перш за все слід максимально дистанціюватися від джерела загрози. Мінімум співпраці з державою. Сплачуючи податки, ми лише збільшуємо вагу гніту, який тяжіє над нами усіма, створюємо живильне середовище, де чужі розмножуються простим поділом. Живої ваги цієї хижої біомаси суспільство не витримає.

Держава змушує громадян шукати шляхів максимально зменшити пляму контакту з нею, вилучити її зі свого економічного життя. Це можна зробити за ефективним принципом українських емігрантів перших хвиль.

Почуваючись чужими в незвичному соціальному середовищі та маючи проблеми з інтеграцією в нього, вони випрацювали формулу виживання: "Свій до свого по своє".

Ходили до крамниць, які тримали українці, працювали у своїх фермерів, віддавали дітей до своїх дитячих садків, створювали власні кредитні спілки, спільно розвивали бізнес, будувалися й знову користувалися послугами своїх адвокатів, дантистів, архітекторів та інженерів...

Величезну роль у цьому відіграли українські церкви – греко-католицька та православна. Спілкуючись щонеділі в храмах та недільних школах, українські емігранти не просто підтримували знайомства та зберігали мовно-культурне середовище. Вони формували етичні норми співпраці на основі довіри одне до одного.

Так само чинили й інші етнічні групи – італійці, ірландці, вірмени, євреї, китайці...

Внутрішня еміграція українців в Україні має сформуватися не за етнічним, а за етичним принципом, на базі персональної довіри одне до одного, свого продавця на ринку, свого постачальника необхідних товарів, свого вчителя, лікаря, сантехніка, будівельника тощо.

Для цього треба небагато – "лише" навчитися не дурити та не обдирати одне одного.

Це неймовірно складно. Але альтернативою є лише еміграція справжня.

Або ж рабське становище під пануванням чужих.

Костянтин Матвієнко, спеціально для УП



powered by lun.ua
Обнулення "зелених" тарифів для домашніх СЕС: вбити середній клас на догоду олігархам?
Якщо держава вже взялась через "зелені" тарифи субсидувати альтернативну енергетику, то кому треба допомогати — олігархам чи власникам дрібних домашніх СЕС?
Чому нам всім потрібні ліки від байдужості
Не варто думати, що ліки від байдужості можуть бути потрібні тільки для оточуючих. Так само точно не можна бути байдужим до самих себе, до свого здоров'я. (рос.)
5% виборців про яких ви могли забути
ЛГБТ-спільнота зазвичай частина соціального конфлікту, а не особистого.
Чи готова українська система освіти до STEAM?
Саме STEAM може вирішити дуже актуальну сьогодні проблему втрати інтересу у молодого покоління до навчання.
Крим має здобути свободу, а Україна – повернути свої території
Наша маленька Батьківщина має отримати свободу! А Україна – повернути свої території. І зробити це можливо тільки одним шляхом – шляхом відновлення права на самовизначення, створення у конституційному плані ще до того моменту, як Крим буде деокуповано, кримськотатарської національно-територіальної автономії, відтворення її парламентських інститутів на материковій Україні.
Чи зняла Рада Європи санкції з РФ? 5 питань про рішення у Гельсінкі
Росію не повернули в ПАРЄ, проте рішення Комітету міністрів - це позитивний розвиток подій для РФ. Проте нашим опонентам ще треба пройти довгий і складний шлях. А ми будемо гальмувати їх рух.
Помиритися та перемогти: чому Києву потрібна нова стратегія в Центрально-Східній Європі
У відносинах Києва з Варшавою, Будапештом та Бухарестом потрібні зміни в підходах та стратегії. І зараз слушний момент для цього. Україна має шанс для перезапуску відносин із сусідами.