Про кримінальне переслідування Юрія Луценка
Текст також підписали Олег Мартиненко, Катерина Левченко, Ольга Калашник
Минуло майже півроку із дня незаконного взяття під варту екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, утримання якого в СІЗО суперечить українському законодавству через відсутність будь-яких правових підстав.
9 червня 2011 року – дата першого судового засідання у його справі, і тому ми вважаємо своїм громадянським обов’язком висловити своє ставлення до діяльності екс-міністра та причин його переслідування.
Так звана "справа Луценка" є лише однією з ілюстрацій того, що сучасне керівництво України не лише вдалося до кримінального переслідування своїх опонентів та критиків, але й здійснює це з чисельними порушеннями прав людини та національного законодавства.
Про порушення наразі повідомляють не лише ЗМІ, зарубіжні та вітчизняні експерти, про них йдеться в доповіді Датського Гельсінського Комітету.
Не залишаються непоміченими випадки політично вмотивованої криміналізації дій, як от кримінальні справи, пов’язані із підприємницьким Майданом, арешти та катування членів патріотичної організації "Тризуб" за пошкодження бюсту Сталіна тощо.
У зв’язку з системними порушеннями прав громадян, наступом на демократичні права та свободи в Україні, політичними переслідуваннями лунали чисельні звернення, заяви, відбувалися мітинги, акції протесту представників правозахисних організацій, громадських активістів, політиків щодо неприпустимості подібних дій з боку влади.
Все даремно.
Разом із політичними переслідуваннями відбувається системне задурманення української та міжнародної спільноти інформацією про нібито серйозні досягнення сучасної влади, в тому числі, у сфері забезпечення прав людини.
У зв’язку із вищезазначеним, як члени Громадської ради при МВС України із питань забезпечення прав людини, яка працювала в 2005-2010 роках, хочемо довести нашу позицію та думки щодо оцінки діяльності екс-керівника МВС Юрія Луценка.
Міністерство внутрішніх справ часів Кучми нерідко звинувачували у закритості, непідзвітності суспільству, політичному обслуговуванні влади, зокрема, в голосуванні за "правильного" кандидата та участі в фальсифікації результатів виборів, в підозрілому ставленні до громадських та міжнародних організацій.
Їх звернення та листи викликали щире обурення керівництва МВС – мовляв, вони заважають боротися із злочинністю.
З приходом в 2005 році нового міністра розпочалися деполітизація міліції, діалог та встановлення контактів з громадськими та міжнародними організаціями.
У 2005-2009 роках міліція нарешті опинилася поза політикою. Натомість намагання Луценка налагодити діалог із суспільством, запровадити режим підзвітності громаді викликали спротив не лише у його опонентів, а й у багатьох з тих, хто в 2005-2006 та 2007-2010 роках був у його команді.
Тим не менше, крок за кроком відбувалося становлення та розвиток системи моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України.
Те, що в 2008-2009 роках вже здавалося буденним та звичним – запрошення та участь представників громадських організацій у заходах за участі керівництва МВС України, висвітлення позиції МВС, надання інформації за запитами тощо – напрацьовувалося з 2005 року і було серйозним зламом в системі взаємодії міліції із громадськістю.
В той час громада жила сподіваннями на позитивні зміни, на перебудову роботи міліції на принципах демократизму та відкритості. Була й готовність міністра на участь у створенні нових структур та моделей управління.
І такою першою моделлю стали мобільні групи із моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС, до складу яких входили представники громадських організацій, і які отримали доступ до традиційно закритих спеціальних установ міліції – ізоляторів тимчасового тримання, спецприймальників для адмінзатриманих та адмінзаарештованих осіб, приймальників-розподільників для дітей, чергових частин.
Показником позитивних змін, підтриманих Луценко, стало те, що роботу мобільних груп схвалили в Раді з прав людини ООН, в Комітеті ООН проти тортур, в офісі Європейського Комісару з прав людини, експерти Ради Європи та Європейської спільноти.
Фахівці вважали це прообразом національного механізму попередження катувань, який Україна мала і має запровадити, виконуючи зобов’язання відповідно до ратифікованого Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань.
Втім, в 2010 із зміною керівництва МВС діяльність мобільних груп була зупинена і в більшості областей вони припинили своє існування. Мобільні групи з представників громадськості, попри заяви нового міністра Могильова, не потрапили ні в один райвідділ, де відбулися нещасний випадок або смерть затриманих.
28 грудня 2005 року Юрій Луценко підписав наказу № 1243 про створення Громадської ради при МВС України з питань забезпечення прав людини в органах внутрішніх справ, співголовою якою він також був.
До складу Ради увійшли представники найбільш відомих та впливових громадських організацій, які можуть професійно критикувати ОВС, допомагаючи при цьому рухатися в напрямку позитивних змін.
Лише деякі результати роботи Ради – це моніторинг та вдосконалення нормативної бази ОВС, участь у роботі кадрових та атестаційних комісій при ГУМВС, УМВС; проведення спільно з керівництвом ОВС прийому громадян.
А також розробка Плану протидії ксенофобії до 2009 року, Програми забезпечення гендерної рівності в ОВС України; навчання експертів мобільних груп; організація і проведення тренінгів для слідчих, оперуповноважених, працівників "Беркуту" та персоналу ізоляторів тимчасового тримання тощо.
За цим "тощо" стоїть робота представників більш ніж 120 організацій, які входили до складу громадських рад на обласному та національному рівнях.
В 2010 році, після приходу нового керівництва МВС, робота Громадської ради була зупинена, усі звернення її членів до керівництва міністерства проігноровані, в співпраці з багатьма організаціями, представники яких входили до складу рад, – відмовлено.
Розуміючи необхідність створення та формування внутрішньої системи моніторингу дотримання прав людини, міністр Луценко в січні 2008 року видав наказ про створення в структурі апарату міністра Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС.
Створення такого Управління, як раніше робота мобільних груп, знайшло позитивну оцінку з боку більшості національних експертів та міжнародних організацій.
Три роки поспіль Україна звітувала про виконання міжнародних зобов’язань в галузі дотримання прав людини саме створенням цієї інституції. Її досягнення не були грандіозними, але й не могли такими бути фактично за півтора роки роботи.
Тим не менш, серед тих, які відзначили не лише керівники управління чи міністр, але й зовнішні спостерігачі – це намагання ОВС бути прозорими, це початок відновлення довіри, це контакти з організаціями громадянського суспільства, а також декілька тисяч скарг та звернень громадян, об’єктивно та неупереджено розглянутих за участю помічників міністра…
Це покращення умов тримання в ІТТ та включення в лексикон працівників ОВС поняття "права людини", на які почали звертати увагу.
Символічно, але хіба що не першим наказом чинного міністра в березні 2010 року став наказ про ліквідацію Управління моніторингу дотримання прав людини. Відкрито і цинічно руйнується діяльність, пов’язана із виконанням національних та міжнародних зобов’язань України по забезпеченню прав людини.
Про свої руйнівні дії сучасна влада не любить згадувати. Але цей список деструктивних кроків, який містить лише об’єктивні факти, можна продовжувати.
До нього можна віднести й ліквідацію Департаменту боротьби із злочинами, пов’язаними із торгівлею людьми, який виник за міністра Луценка.
Станом на початок червня 2011 року на жоден орган центральної виконавчої влади не покладені зобов’язання у сфері протидії та попередженні торгівлі людьми, надання допомоги постраждалим.
Тож ніхто не протидіятиме торгівлі людьми на обласному та місцевому рівнях, оскільки немає структури, відповідальної за координацію дій, за реалізацію національного механізму перенаправлення постраждалих для надання їм всебічної допомоги, за проведення попереджувальної роботи.
Ліквідований також Департамент кримінальної міліції у справах дітей, хоча його діяльність регламентується законами України.
Не ведеться робота в МВС в напрямку протидії проявам расизму та ксенофобії. Її і раніше було недостатньо, а сьогодні цей напрямок фактично ігнорується. Відділи розслідування злочинів на ґрунті ненависті та злочинів, скоєних проти іноземців та іноземцями, ліквідовані.
Брутально розганяються мирні зібрання громадян, а міліція виконує роль політичної палиці правлячої команди. Порушується право на приватність.
Перелік порушень можна продовжувати.
Натомість нагадаємо українським високопосадовцям, відповідальним за системні порушення прав людини в Україні, що вони мають відповідати за свої дії не лише перед народом України, але й перед міжнародною спільнотою, оскільки права людини не є внутрішньою справою однієї держави.
Уряд України має бути надзвичайно відповідальним в питаннях внутрішньої політики, оскільки навіть незначні хибні дії завдають істотної шкоди іміджу держави.
Дотримання принципу верховенства права є однією з тих можливостей, завдяки якій теперішній український уряд може довести європейському співтовариству свою спроможність очолювати найбільшу країну в Європі. Сподіваємося, що посадові особи та президент не проігнорує таку можливість…
Євген Захаров, Олег Мартиненко, Катерина Левченко, Ольга Калашник, для УП
