Show must go on!

7 переглядів
П'ятниця, 01 липня 2011, 10:36
Олексій Краснопьоров
політолог

"Конфеты кто будет разбрасывать, дармоеды? Продолжаем репетицию! Что бы ни случилось, у нас всегда праздники, праздники, праздники!"
Кінострічка "Вбити Дракона"

У нас завжди свята! А свята в нас зазвичай переходять у пафосне шоу. Тож найголовніше свято – свято "правосуддя" – не є виключенням. І хоч би що там було, шоу має тривати, або, як співали Queen, "Show must go on!"

Переглядаючи суд над Тимошенко, іншого враження, окрім шоу, не виникає. Поки Шустер і Кисельов відпочивають на канікулах, "Вона працює". І створює найбільш рейтингове шоу, здатне затьмарити програми словесних"свобод".

Шоу виходить справді яскраве, за всіма параметрами топ-телепередачі.

Є головна героїня. Вона ображена, "принижена", "сповнена страждань" у дискурсі й поведінці. Є "злодії", яких уособлюють слідчі генпрокуратури. Є "суд" у особі Кірєєва, який більше схожий на сталінську "трійку", ніж на зразок справедливого європейського правосуддя.

Словом, усе зроблено вельми професійно, не буде перебільшенням навіть сказати – театрально! Вистава побудована грамотно. Проте – не до кінця.

Адже в кінцевому підсумку судове шоу не досягає мети, що її було поставлено організаторами. Немає сумнівів, що метою публічного судочинства над Тимошенко була демонстрація "всім, всім, всім", що вона таки винна. У ході процесу це мали б пояснити прокурори, а остаточно затвердити в суспільній свідомості вердикт "винна" мав би суддя.

Це вже не кажучи про додаткові завдання судового процесу – забезпечення "гласності" і "судової справедливості" в очах заходу, а також своєрідний інструмент тиску в газових переговорах із Москвою.

Ну й, звичайно ж, ключове завдання, такий собі підтекст, першопричина всього процесу – усунення конкурента на найближчих парламентських, а потім і президентських виборах. Адже навіть умовний вирок Тимошенко перекриє їй можливостей балотуватися на найближчі роки, а Януковича позбавить небезпечного, на його думку, опонента.

Проте, як ми вже сказали, судова вистава продумана не до кінця. Принаймні поки що публічний суд не досягає жодного з поставлених завдань. Візьмемо, для прикладу, хоча б декілька моментів.

Перше, найочевидніше.

У кадрі за Тимошенко стоять міліціонери. Нічого не маємо проти конкретних людей. Проте подивіться на їхні обличчя! Це ж обличчя не для Печерського райсуду, а для дошки "їх розшукує міліція" на місцевому вокзалі. Здавалося б, найочевидніше й найпростіше, однак саме це в першу чергу кидається в очі, викликаючи відчуття підозри й недовіри до судового процесу.

І взагалі, навіщо в суді стільки міліції, якщо Тимошенко не є особою, яка перебуває під вартою?

Далі – більше.

Чого варта поведінка судді Кірєєва? Чому він постійно грубить Тимошенко, вимагаючи від неї вставати перед судом? Тут ідеться не про процесуальні норми, а про картинку, яка демонструється на публіку. Адже для стороннього глядача ситуація виглядає саме так: Кірєєв постійно пресує Тимошенко, яка відбивається від його "нападок" майже зі сльозами на очах. Усе ж можна було зробити набагато цивільніше.

Кірєєв – майже як суддя Вовк. І дивиться на Тимошенко, як пан Вовк на Луценка – немов лікар на хворого. Тож Тимошенко змушують вести себе за примітивно стандартизованим сценарієм режисерів з адміністрації. Усе робиться, аби змусити Тимошенко просто відповідати на питання суду "так, винна".

Однак жоден думаючий спостерігач цього театралізованого судового процесу ніколи не повірить у його правдивість, правильність і справедливість. Режисери суду настільки загралися й захопилися віртуальною й награно "правильною" картинкою, що геть забули, як вона сприймається насправді, у реальному житті.

Насправді ж, споглядаючи судовий процес, виникає всього три почуття.

По-перше, це співчуття до Юлії Володимирівни, адже, за усіма ознаками, принаймні публічно продемонстрованими, вона виглядає, як невинно засуджена. І це почуття вона майстерно підтримує своєю, будемо об'єктивними, вельми акторською поведінкою в залі суду.

По-друге, публічний суд над Тимошенко викликає посилений рефлекс недовіри до правоохоронної й судової системи. Достатньо подивитися, як непрофесійне поводиться Кірєєв, часто плутаючи статті й норми законів.

Власенко на фоні судді виглядає мало не генієм юриспруденції, указуючи останньому на його помилки й вельми вдало оперуючи кримінально-процесуальними положеннями. І все одне в справі залишається безліч похибок і помилок, які навіть дали підстави Власенку вимагати розслідування проти слідчого ГПУ Нечвоглода. Звідси й недовіра.

Адже залишається лише здогадуватися, як розслідували б кримінальну справу й вели судове засідання проти "простих смертних", якщо прокуратура дозволяє собі такі помилки в справі Тимошенко – публічної особи, яка має міць і ресурси за себе постояти.

По-третє, процес проти Тимошенко викликає почуття його цілковитої заангажованості. Іншого почуття виникати й не може – з урахуванням частоти візитів Кірєєва до дорадчої кімнати, де він радиться чи то із самим собою, чи то зі своїми кураторами. Принаймні, пан Кірєєв поводить себе дуже невпевнено, що й наштовхує стороннього спостерігача на думку, що дії судді спрямовує не лише Кримінальний кодекс, а й сторонні режисери процесу.

Зрештою, будемо об'єктивні, наразі суд робить Юлії Тимошенко непогану рекламу.

Адже за відсутності інших яскравих тем в інформаційній політиці "Батьківщини", судовий процес над лідером цією партії є чи не єдиною можливістю яскраво світитися для Юлії Володимирівни.

І хоча сама Тимошенко вже заявляла, що навіть один день обмеження свободи не вартий такої "реклами" і жодних рейтингів, для її політтехнологів і медівників, не здатних створити більш яскравого інформаційного приводу, суд – це "клондайк" підтримання публічності.

Важливіше інше. Організатори суду наразі програють Тимошенко. І, самі того не бажаючи, на всю країну виставляють її героїнею й мученицею. Проте більш важливо, що ті, хто замовив і реалізовує судову справу, демонструють усій країні, що справедливий суд неможливий. А правий той, у кого більше прав.

Це не лише руйнує життя окремої підсудної – Юлії Тимошенко.

Це руйнує всю правову систему, наочно демонструючи кожному громадянину України, що жити в цій країні "не по поняттях" небезпечно.

Однак попри це, шоу триває...

Олексій Краснопьоров, політолог, для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.