Блукання між трьома соснами

Четвер, 25 серпня 2011, 11:27

24 серпня. Державну мужі б’ють поклони перед кам’яною постаттю Кобзаря, з телевізійного "ящика" рясно лунають привітання з нагоди головного держаного свята України та тиражуються документальні фільмі у форматі"все, що ви хотіли знати, але боялися запитати".

Влада рапортує про нечувані досягнення та поступальний рух вперед протягом останньої двадцятирічки.

З усього цього каламбуру доноситься месіанський президентський постулат Віктора Федоровича: "Не популізм і красиві гасла забезпечують незалежність. А лише реальні справи і повсякденна робота".

Браво, гаранте! Якщо під словосполученням "повсякденна робота" розуміти безперервне облаштування гніздечка у Межигір’ї, або будівництво розгалуженої мережі по всій державі майданчиків для "чарівника у блакитному гелікоптері", вважайте, що одним страусовим черевиком Україна вже в Європі.

Питання, чи таку Україну, зі ситовгодованими олігархами та напівзубожілим народом, хочуть бачити європейці?

У двадцять років наша держава, на жаль, нагадує задиркуватого тинейджера, який погруз у чварах, міжусобицях та продовжує міняти шило на мило.

Нам чомусь бракує глузду відмовитися від традиції, запровадженої ще Кучмою, виторговувати "дешеву" ціну на російський газ, який, потім дорого коштуватиме для економіки України.

Нам чомусь не вистачає мізків, аби щоразу перед виборами і під час них не вестися на дармову пачку гречки або купюру із зображенням Тараса Шевченка та Лесі Українки.

Не хочеться уподібнюватися італійському мислителю Ніколо Макіавеллі, який казав, що зіпсований народ той, для якого неволя стала нормою. Він так звик до неї, що не уявляє свого життя без ярма на шиї. Однак таки щось не гаразд з нами, коли кажемо на біле чорне.

20 років незалежності підтвердили, наскільки слабкий імунітет у молодої держави.

Необдумана здача за безцінь стратегічних промислових об’єктів у приватне володіння, селянська земля без п’яти хвилин приречена стати латифундистською, повна деградація політичних еліт, вірус кишкової палички, що паразитує на українській культурі, зокрема, книговидавництві, тотальне знекровлення історії Української держави — ці сигнали мали б кинути у холодний піт кожного президента.

Натомість триває блукання між трьома соснами, яке, вочевидь, закінчиться набитими гулями на лобі.

***

У день народження прийнято говорити про хорошн. Без іронії, щиро хочеться порадіти за доконаний факт самого збереження НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ.

Порадіти, що українці не соромляться виходити на вулиці у вишиванках не задля банального мавпування національним одягом. Зрештою, в України є всі шанси не упустити свій зоряний шлях. Звісно, при виваженому та розсудливому керівництві країною.

 

Віталій Тараненко, журналіст, Хмельницький, спеціально для УП

Увага! Ми увімкнули премодерацію. Коментарі з'являються із затримкою.

Енергетика котиться в прірву. Війна все спише?

Хаотичні повістки та обмеження пересування: що не так з військовим обліком в Україні

"ДНК міста": хто відбудовуватиме Україну?

Хто досі купує російську зброю

Які soft skills хочуть бачити роботодавці після початку війни

Радикальні реформи – обов'язкова умова перемоги України та перетворення її на "центральноєвропейського тигра"