Право-мораль-закон і психологія особистості, або нотатки на шпальтах судового вироку

П'ятниця, 14 жовтня 2011, 15:03

"Відбулося!" – з посмішкою задоволення на обличчі вимовили одні, зі сльозами на очах – другі, з жахом у думках і серці – треті. Виголошено судовий вирок непересічній жінці, політику та у недалекому минулому можновладцю з числа державних службовців ПЕРШОГО РАНГУ – Юлії Тимошенко.

Додалось "цікавої" роботи журналістам, політикам – лідерам і спікерам провідних політичних сил та їх політтехнологам в Україні, Європі, Америці та й взагалі в усьому світі.

Таксистам, пенсіонерам, тимчасово безробітним, офісним менеджерам і просто людям, яким цікаво знати і коментувати "все" і "про всіх", з’явилася неабияка можливість заповнювати "судами-пересудами" щодо цієї події свій вільний від основної занять час.

Іншим: приватним підприємцям, власникам середнього і великого бізнесу, державним службовцям УСІХ рангів, суддям, прокурорам, адвокатам, слідчим – наодинці або ж невеликими групками, обговорюючи цю подію, намагатися спрогнозувати – що буде далі в країні Україна з точки зору їх особистих інтересів, цілей і взагалі справи, яка годує їх сім’ї та найближче оточення.

Ще одній групі наших та й не тільки "наших" співвітчизників – можновладцям, які реально приймають державні рішення або мають реальний вплив щодо їх ухвалення; науковцям, особливо у галузі правознавства і політології; громадським діячам, які очолюють великі й малі громадські об’єднання та майже нікому невідомі (крім них самих) політичні партії – тихенько на вухо шепотіти, посилаючись у своїх роздумах і висловах на коментарі гаранта Конституції: "Це рішення не остаточне…Крапка не поставлена, лише кома…законодавство не досконале…судова гілка влади незалежна… взагалі – це "прикрий випадок (!?)…".

І, нарешті, остання, на мій суб’єктивний погляд, найчисельніша група "однодумців" нашого суспільства – це розчаровані у своїй минулій політичній активності або ж взагалі просто байдужі люди, байдужі до всього, що не стосується їх особистих інтересів і цілей, які найчастіше у своїх думках і словах приєднуються до крилатих слів класика вітчизняної політики: "маємо те, що маємо", підводячи підсумок свого аналізу старим, як світ, висновком: "кожен народ має ту владу, на яку заслуговує (своєю мораллю, думками і поведінкою)"…

Я не є палким прихильником "Леді Ю" як політика і державотворця, хоча схиляю голову перед її зовсім не жіночою мужністю, волею і цілеспрямованістю та лідерськими якостями і абсолютно не сприймаю її дещо екстравагантну, часом на грані фолу, поведінку як під час судового процесу так і в колишніх політичних дебатах і дискусіях…

Не сприймаю й наявного рівня загальної культури, освіченості та окремих випадків поведінки теперішнього пана президента держави, хоча віддаю належне його терпінню і волі у досягненні поставлених цілей. До цих характеристик додається рівень їх особистого матеріального забезпечення, що, на жаль, суттєво відрізняється від рівня забезпечення середньостатистичного жителя України.

Пріоритетом діяльності кожного з них та їх оточення сьогодні є передусім власні особисті інтереси, права і свободи. Хоча, з точки зору сформованих багатовіковою історією розвитку цивілізації на нашій планеті та загальновизнаних людством принципів моралі, верховенства права і демократії, мало б бути навпаки!

Така ж саме оцінка стосується і переважної більшості представників українського політичного істеблішменту, в першу чергу, з числа тих, кого ми бачимо і чуємо завдяки ЗМІ.

І тому я не довіряю їх "щирості" і "завзятості" у забезпеченні та відстоюванні національних інтересів, а також прав і свобод кожної окремої людини і громадянина. Впевнений, що не довіряю їм не тільки я.

На жаль, вони нічого, крім вербальних заяв і гасел, не роблять, щоб таку довіру встановити та утримувати на належному рівні, передаючи її у спадок наступним поколінням політиків і можновладців.

Як правознавець, для якого право і закон, безумовно і беззаперечно мають ґрунтуватися на принципах загальнолюдської моралі, а професійна діяльність людей, які наділені повноваженнями творити норми поведінки і гарантувати їх неухильне втілення, стверджую, що право, закон і мораль давним-давно беззастережно нищаться у нашій країні усіма поколіннями політиків, можновладців і тими, хто їм у цьому допомагає.

Саме тому вирок для Леді Ю не став несподіванкою для мене і не тільки для мене, а й для самої Юлії Володимирівни та її найближчого оточення, і ще для багатьох людей у світі…

Так мало статися, оскільки усі ми доклали своїх зусиль і свого ГАЛАСУ та МОВЧАННЯ для того, щоб це сталося…

Немає сенсу вкотре аналізувати презентовану у суді правову позицію державного обвинувачення і захисту підсудної.

Для правників, чиї професійні знання і професійна честь не заплямовані "домовленостями" і "презентами" та не оплачені кар’єрними посадами, рангами, зірками на погонах і почесними званнями (включно з науковими та академічними) все зрозуміло, як, до речі, і для багатьох громадян України.

Одна біда і проблема – "НЕ ЗАПЛЯМОВАНИХ" обмаль в нашій країні.

Суспільна, як і особистісна, мораль або втрачена, або спотворена, або не розвинена, точніше, не вихована у декількох поколінь.

Про професійну мораль і дієві деонтологічні правила правничої спільноти годі й говорити – найчастіше вони або взагалі відсутні або ж перетворені на корпоративні правила щодо захисту "честі мундира" цехових об’єднань і спільнот з набором гасел на кшталт "треба бути чесним, непідкупним, об’єктивним, неупередженим тощо".

В цих правилах немає "маленьких" деталей: як треба вчиняти щоб ТАКИМ БУТИ і що з тобою (твоєю професійною кар’єрою ) станеться, якщо ти таким не будеш і коли ти ТАКИМ НЕ Є…???

Те, що так звані теперішні "опозиціонери", які ще вчора були можновладцями, галасують з приводу приходу тоталітаризму і диктатури і закликають народ об’єднатися задля їх підтримки, зрозуміло. Це неписані правила політичного життя-буття, яке високим рівнем моралі ніколи і майже ніде не вирізнялося.

А от те, що правнича спільнота не є спільнотою у глибинному розумінні цього терміну – непокоїть і бентежить розум і серце…

Жодне організоване і структуроване професійне правниче об’єднання країни, включаючи і наукові, не висловило своєї професійної правничої позиції стосовно проведення як "судово-правової реформи" взагалі, так і конкретних судових процесів не тільки відносно "опозиціонерів", а й інших громадян України.

Чому? Занадто ситі, щоб втрачати, чи занадто голодні, щоб придбати.

Думаю – скоріше перше, ніж друге… До речі, Асоціація українських правників США і Канади зробила свою офіційну заяву. А де позиції національних: Союзу юристів, Асоціації правників, Спілки адвокатів, Асоціації прокурорів, Асоціації суддів, Академії правових наук, Світового Конгресу українських юристів тощо…?

Тиша: не чули, не читали, не бачили і тому нічого не знаємо і позицію сформувати не можемо… А можливо, не хочеться псувати комфортних умов життя?

Основна ж причина наявного стану речей у нас в державі і суспільстві, як на мене, це прихована і не прихована БАЙДУЖІСТЬ усіх нас, а політиків і можновладців – в першу чергу до не вирішених проблем народу в цілому та окремої людини зокрема.

БАЙДУЖІСТЬ разом із ЗАЗДРІСТЮ і ПОМСТОЮ становлять найогидніші риси будь-якої людини незалежно від статі, раси, національності, освіти, посади і віросповідання!

Треба кожному пам’ятати і бажано – дотримуватися вислову Бруно Ясенського, що давно стали афоризмом: "Не бійся ворогів – вони лише можуть тебе вбити, не бійся друзів – вони лише можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але лише з їх мовчазної згоди на Землі відбуваються убивства і зради".

Володимир Сущенко, заслужений юрист України, для УП



powered by lun.ua

Як живеться в Луганську після 2014 року: 4 історії

Що потрібно знати про встановлення вінірів: види, переваги і недоліки

Які нововведення пропонує законопроєкт про реформу у сфері містобудування?

Як повернути собі власне життя: 5 головних правил делегування

Помста системі. Чому Зеленському не цікава реформа державного управління?

Сталінська "боротьба з бандитизмом". Раунд перший: 1944