Під тінню двохголового орла

35 переглядів
Середа, 19 жовтня 2011, 10:04
Левко Лук'яненко

І 

Вирок судді Київського Печерського суду Родіона Кірєєва про ув'язнення на 7 років екс-прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко до глибини душі обурив не тільки громадян України, але й усі владні структури та демократичну громадськість Європи.

Обурює поява судді, процедура розгляду, діяльність влади навколо судового процесу та груба розправа з тими, хто несе людям правду про це кривосуддя.

Де взявся суддя Кирєєв? Адже раніше він не входив до складу Печерського суду. Його влада спеціально знайшла й тимчасово спрямувала до Печерського суду для розгляду справи Тимошенко. Проте, як не постійний член суду він не мав права розглядати справу і, по-друге, факт спеціального призначення до Печерського суду для розгляду справи Тимошенко свідчить про його залежність від влади, тобто необ'єктивність. А це робить вирок незаконним.

Процедура розгляду в суді передбачає змагальність процесу як способу встановлення об'єктивної істини в справі. Суддя Кирєєв демонстративно ігнорував цю вимогу процесуального закону. Він відхиляв клопотання захисту, що мали істотне значення для встановлення об'єктивної істини і брав за основу твердження представників звинувачення без їхньої судової перевірки.

Міська влада на вулиці Хрещатик поблизу суду встановила була потужні гучномовці, які не давали можливості інформувати громадськість про перебіг судового процесу, що є подвійним замахом на засаду відкритості судового розгляду.

По-перше, суд над недавнім прем'єром Української держави становить загальноукраїнський інтерес, а судові засідання загнали в малесенький зал, хоч підсудна та захист клопоталися про надання для процесу пристойного приміщення. По-друге, заглушування на Хрещатику інформації про перебіг процесу порушувало право громадян на об'єктивну інформацію, що є незаконним і викриває упереджене ставленні влади до Юлії Тимошенко.

Нарешті, обурюють просто-таки бандитські дії міліції. Після ухвалення вироку депутат ВР Євген Суслов через телебачення інформував громадян України про судову розправу влади над лідером ВО "Батьківщина". На другий день близько сотні "правоохоронців" вчинила напад на помешкання Суслова і його батьків, грубо порушуючи депутатські та просто громадянські права людини.

ІІ

Після нападу Московії на Грузію в 2007 році, президент Віктор Ющенко відчутніше зорієнтував зовнішньополітичний курс України на вступ до НАТО.

Західноєвропейські країни намагалися зрозуміти суперечливий зовнішньополітичний курс України, у якому, з одного боку, було прагнення набути статус країни ПДЧ, а з іншого – прив'язаність України до військової машини Росії через її військову базу на українській території.

Військову базу можна було розцінити як тимчасову спадщину, успадковану в час дезінтеграції СРСР та виходу України з-під влади Москви. Українські політики висловлювалися в дусі тимчасовості бази й рахували, скільки років залишається до 2017-го – року виведення російської бази з української території. Це багатьох західних політиків переконувало, і вони підтримували ідею надання Україні статусу ПДЧ. У другій половині 2008-го року на Заході сформувалася сприятлива для України атмосфера. Розгляд питання призначений був на грудень місяць.

Надання Україні статусу ПДЧ, тобто кандидата на вступ до НАТО, мало глобальне історичне значення – Україна припиняла коливання між Сходом і Заходом, входила в західноєвропейську систему колективної оборони й гарантувала державну незалежність України військовою силою всіх країн – членів НАТО. Намірам московської політичної еліти повернути Україну під владу Москви був би покладений край раз і назавжди.

Зрозуміло, що Москва цього не хотіла. Вона вміє захищати свої інтереси й за 5-ть сторіч нагромадила величезний досвід боротьби за розширення імперії.

Що треба було зробити, щоб утримати Захід від надання Україні в грудні 2008-го статус країни ПДЧ?

Треба внести ознаки нестабільності до внутріполітичного становища в Україні, бо до НАТО не приймають країни з нестабільними режимами.

Президент Ющенко постійно воював проти голови уряду Тимошенко. Це ганьбило Україну на цілий світ. Нестримність його дійшла до того, що він публічно звинуватив прем'єра в зраді. Тимошенко не витримала й вибухнула контратакою.

Публічна боротьба президента із прем'єр-міністром держави – це далебі ознака нестабільності, і Захід не надав статус ПДЧ Україні. Москва торжествувала. І президент Росії мав усі підстави нагородити свою київську агентуру найвищими орденами.

ІІІ

Минуло пару років. В Україні змінилась влада. Вона думала, що з Москвою можна налагодити відносини, засновані на взаємній повазі один до одного. Ба, спілкування показало, що поваги до української влади немає. У звичаях Москви – зверхність і бажання рабської їй покори. Це змінює українську владу, як не раз повторювалося в добу Гетьманщини в кінці ХVІІ-ХVІІІ сторіччях – і вона більше повернула своє обличчя на Захід, і почала підготовку до вступу України в Європейський Союз.

Євросоюз – це не НАТО, і все-таки це явна спроба бодай частково повернути Україну обличчям до Заходу.

Москві це не подобається. У перший рік влади Партії регіонів з комуністами, Москва з їхнього потурання розширила інформаційну війну проти України, почала розгортати широченні плани зросійщення українців. А російська православна церква – передовий ідеологічний загін московського імперіалізму – під проводом патріарха Кирила вигадала на заміну глобального марксизму та слов'янофільству 19-го й 20-го сторіччя нову ідеологему – Русский мир.

Що треба для збереження України в орбіті московських впливів?

Зрозуміло: зірвати намір вступу України до Європейського Союзу.

Як це зробити? – Показати Європі, що Україна не дозріла до членства в Євросоюз.

Справді, у нас відбулося зрощення влади з капіталом, і розрив між сімейним прибутком незаможної верстви й вищої верстви досягає сорок разів, що потенційно наближує Україну до революції. У нас немає поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову, бо влада підпорядкувала собі судову гілку влади. У нас кричуще беззаконня й відкрите свавілля МВС та його спецзагонів.

І нарешті найяскравіший приклад – судовий процес над екс-прем'єром Тимошенко показує всьому світові й передусім країнам ЄС, що Україна не відповідає тим стандартам, яким має відповідати країна-претендент на членство в Євросоюзі.

Демонстрацію незрілості України для членства в Євросоюзі Москва руками своєї агентури організувала й цього разу, напередодні розгляду питання про Асоціацію України з Євросоюзом. Операцію Москва проробила блискуче.

А що патріотичним силам діяти?..

Залишається сподіватися на те, що європейські політики зрозуміють необхідність знизити критерії прийняття до ЄС України як постгеноцидної країни, яка ще не вийшла з-під московського ідеологічного впливу. І задля майбутнього Європи на це слід зважити.

І в постскриптум. Доля України врешті-решт залежить від українців: доки будемо вважати себе за маленьких і слабеньких, доти наші справи вирішуватимуть інші в їхніх інтересах.

Щоб українцям краще жилося в Україні, треба відчути себе господарями на своїй землі.

Левко Лук'яненко, Герой України, спеціально для УП

powered by lun.ua
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.