Парадокси Ключковського

Четвер, 27 жовтня 2011, 17:25

Те, що українська політика сповнена парадоксів, нікого не дивує. Але те, що ці парадокси виникають несподівано і не прогнозовано, щоразу змушує широко відкривати очі. Чимало подібних парадоксів відкриває процес прийняття нового закону для громадських організацій.

Здавалося, що ситуація для прийняття даного закону була більш ніж сприятлива. Зокрема, існує рішення Європейського суду, яке вказує на необхідність прийняття нового законодавства, існують рекомендації Ради Європи, і в цілому західні партнери уважно слідкують за політикою щодо громадських організацій в Україні.

З іншого боку, довести свої європейські устремління через розвиток громадянського суспільства взявся президент Віктор Янукович, який в своєму посланні парламенту пообіцяв дати новий імпульс громадянському суспільству.

Однак в Україні сприятлива ситуація часто не веде до позитивних результатів. На заваді спрощення життя для громадських організацій, всупереч всім можливим очікуванням, став депутат Юрій Ключковський.

Парадокс демократа

На міжнародному рівні побутує думка про те, що попередня влада в порівнянні з сучасною була демократичною. Падіння України в рейтингу Freedom House з вільної до частково вільної стало наслідком різких дій і тиску, до якого почали вдаватись представники сучасної влади щодо журналістів та громадських активістів, в порівнянні з попередниками.

Однак парадокс полягає в тому, що попередня "демократична" влада зовсім не створила законодавчих умов для розвитку цієї ж демократії. Такі важливі закони як про доступ до публічної інформації, про свободу зібрань, місцевий референдум, про суспільне мовлення, благодійність тощо, все це було передано сучасній владі у спадщину.

Виходить, що менша кількість свавілля та зловживань свободою громадян попередниками Януковича та Азарова була не внаслідок демократичного розвитку, а внаслідок доброї волі. Чи можна ж за таких обставин вважати їх демократичними?

Чудову відповідь на це питання дає ситуація навколо закону про громадські організації. У вересні за текст закону до другого читання взявся представник демократичних сил, демократ зі стажем Юрій Ключковський.

Про демократичність та підходи цього народного депутата стало зрозуміло відразу після формування ним робочої групи, в яку з 29 членів він включив тільки двох представників ГО.

До цього слід додати, що Юрій Богданович вперто відмовляється брати участь в публічних заходах, на які його запрошують громадські організації. В дусі "прозорості та відкритості" досі ніхто не знає публічної позиції депутата щодо закону, від якого залежить доля 70 тисяч громадських організацій України.

Не менше проблем і на полі ефективності робочої групи. Так, за півтора місяці роботи робоча група змогла розглянути лише 5 статей законопроекту. Навряд чи це можна назвати інакше ніж свідомим затягуванням.

Ситуацію важко виправдати проблемним текстом закону, оскільки подавали його депутати різних фракцій, серед яких Андрій Шевченко, Леся Оробець, Юрій Мірошниченко тощо, і ці люди точно уважно продивляються написане перед тим, як внести на розгляд парламенту.

Тож про справжні мотиви таких дій депутата Ключковського доводиться лише здогадуватись. Проте можна бути впевненим, що подібні кроки не мають нічого спільного з деклараціями про створення підзвітного громадянам держави передвиборчого блоку НУНС, від якого був обраний депутат Юрій Ключковський.

Парадокс громадського діяча

Наступний парадокс, який викликає здивування, це те, що Юрій Богданович сам є президентом громадської організації Інститут виборчого права (ІВП). Здавалося б, що він на власному досвіді мав відчути всі особливості діяльності громадської організації в Україні.

Так, наприклад, ІВП існує з 2001 року, однак, всеукраїнською організацією став тільки в 2009-му. Зрештою, чи доцільно було аналітичній організації створювати 14 осередків для того, щоб займатись навчаннями, консультаціями та аналітикою на території всієї країни. Так, згідно чинного закону, хоча жодних переваг від таких кроків організація не отримала.

Очевидно, що українські особливості легалізації осередків теж не пройшли повз Юрія Богдановича, оскільки саме з цього приводу ІВП приймав окреме рішення на своїй конференції.

Організація Юрія Ключковського, як і 99% інших громадських організацій, порушує чинне законодавство. Наприклад, статтю 6 закону про об’єднання громадян, де від громадських організацій вимагається регулярно публікувати свої документи та фінансові звіти, чого на сайті ІВП навіть близько немає.

Можна також не сумніватись, що органи прокуратури могли б знайти чимало статутних порушень в разі перевірки організації, яка передбачена чинним законом.

Ну і нарешті найцікавіше, ІВП користується грантовою підтримкою американських та європейських фондів. Звісно, що організація Юрія Богдановича продукує чимало фахової аналітики, видає книги і журнал, від продажу яких можна було б забезпечити фінансування на власні цілі.

Але згідно чинного закону громадська організація не може вести господарську діяльність, тому часто гранти залишаються чи не єдиним джерелом коштів.

Незважаючи на перелічені проблеми, з якими безумовно стикається ІВП, у її президента не виникає жодного стимулу прискорити процес розгляду та ухвалення нового закону, який в першу чергу вирішує більшість цих проблем.

Свідомо чи несвідомо, але на сьогоднішній день депутат Ключковський взяв на себе повну відповідальність за появу нового законодавства для громадських організацій. Наразі його дії не віщують нічого хорошого в цьому році.

Можливо на тлі гальмування прийняття прогресивного закону деякі депутати-регіонали згадають про свої давні ініціативи і приймуть необхідні зміни швидше, ніж Юрій Богданович завершить роботу робочої групи.

Віктор Андрусів, кандидат політичних наук, ДемАльянс, для УП



powered by lun.ua

Як живеться в Луганську після 2014 року: 4 історії

Що потрібно знати про встановлення вінірів: види, переваги і недоліки

Які нововведення пропонує законопроєкт про реформу у сфері містобудування?

Як повернути собі власне життя: 5 головних правил делегування

Помста системі. Чому Зеленському не цікава реформа державного управління?

Сталінська "боротьба з бандитизмом". Раунд перший: 1944