"10 негренят" молодіжної політики
Часто доводиться чути, що молодь – це майбутнє України, стратегічний людський капітал тощо. Проте, що насправді криється за гучними словами?
Реорганізація міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту й розділення його функцій між Держмолодьспортом та МОНмолодьспортом – крок до остаточного згортання молодіжної політики, як такої.
Взаємини між Сафіулліним та Табачником ще декілька місяців тому скидалися на перетягування канату або боротьбу за "сфери впливу". Низка публічних вчинків, за які Янукович навіть пригрозив обом відставкою, затягування питання щодо затвердження структури держслужби – це ознака того, що до останнього моменту вирішувалося питання, хто ж буде головним.
І от, піврічна тяганина, нарешті, завершена. Сфери впливу розподілено.
Щоправда, не на користь української молоді.
Постановою кабміну № 937 від 07 вересня 2011 року "Про затвердження граничної чисельності працівників апарату центральних органів виконавчої влади" остаточно завершилось реформування міністерства у справах сім'ї молоді та спорту в контексті розпочатої президентом так званої "адмінреформи". Держслужба в справах молоді та спорту, що утворилась внаслідок цього, стала основним і єдиним державним органом уповноваженим на роботу в сфері молодіжної політики.
Додатком до постанови визначена гранична чисельність працівників Держмолодьспорту в кількості 123-х осіб. З них питаннями молоді опікуються аж 10 працівників департаменту з питань молоді та комунікацій, тобто 2 відділи в департаменті.
Отже, державну молодіжну політику – а це інтереси майже 14 мільйонів молодих громадян, приблизно 30% населення України – реалізовують 10 держслужбовців-виконавців.
Хто формує молодіжну політику, залишається загадкою й понині. Адже відповідно до "адмінреформи" Януковича, держслужби не формують політику, а реалізовують її.
Державну політику формує міністерство. Оскільки в міносвіти і науки, молоді і спорту згадка про молодь міститься тільки в назві, а профільного департаменту чи управління в структурі МОНмолодьспорту так і не створено – то виходить, що формуванням молодіжної політики не займається ніхто.
Це зрозуміло, адже для Табачника українська освіта це щось аномальне. Що вже говорити про молодіжну політику?
Що ж відбулось за ширмою скорочення витрат на держапарат, і як це відобразиться на майбутньому молодіжної політики?
Фактично, кабмін відверто вказав на другорядність молодіжної політики. Точніше – на її непотрібність.
Не переоцінюю рівень уваги держави до проблем молодіжної політики за попередніх влад, але такого, як зараз, ще не було.
На сьогоднішній день усе те, що молоді обіцяли протягом 20 років незалежності – можливість отримати якісну освіту, знайти роботу по спеціальності, отримувати гідну зарплату й мати змогу утримувати сім'ю, реалізовувати право на житло – не вирішуватиметься взагалі.
Отже, який стратегічний людський капітал формує нинішня влада?
"Ідеальний варіант" для них – це молодь без коріння, без національної свідомості. Індиферентна маса, якою зручно управляти. Молодь без перспектив, без житла, без роботи.
Варіант для української молоді в таких умовах один – шукати кращої долі за кордоном. На жаль, це прозорий меседж, який влада посилає молодому громадянину – "тікай з України, поки не пізно".
Якщо ж повернутися до проблеми відсутності молодіжної політики, то виглядає так – той хто повинен формувати молодіжну політику, цього робити не збирається, бо вважає молодь індикатором проблем для себе. А бути цапами-відбувайлами за реалізацію того, чого не існує, повинні 10 працівників-виконавців у Держслужбі.
І справді – як "10 негренят"...
Іван Крулько, голова ВГО "Молодий Народний Рух", спеціально для УП
