Варіант "піпл схАває"

Понеділок, 26 грудня 2011, 11:37

У грудні 2011 року соціологія вперше за останній час показала перевагу "Батьківщини" над Партією регіонів. Також досить показовою є тенденція призупинення зростання рейтингу "Фронту змін".

Таким чином, якби вибори відбувалися у грудні, розклад сил у Верховній Раді був би таким (за старим законодавством – пропорційна система, 3%-вий бар’єр):

"Батьківщина" – 20,3%, (92 депутати),

Партія регіонів – 19,4% (87 депутатів),

"Фронт змін" – 11,3 % (51 депутат),

КПУ – 8,1% (37 депутатів),

УДАР – 5,0% (22 депутати),

"Свобода" – 4,4% (20 депутатів).

Поправка на перерозподіл пост виборної маржі не робилася

За новим законодавством (змішана система, 5%-вий бар’єр), пропорційна частина:

"Батьківщина" – 20,3%, (46 депутатів)

Партія регіонів – 19,4% (44 депутати)

"Фронт змін" – 11,3 % (25 депутатів)

КПУ – 8,1% (18 депутатів)

УДАР – 5,0% (11 депутатів)

+ мажоритарна частина (225 округів).

Опозиційні політики досить сміливо оперують даними про те, що влада програє. Справді, динаміка суспільної підтримки дій влади – негативна і вона посилюється. Проте до недавнього часу протестний виборець не "припливав" до будь-якого політичного табору.

Рівень недовіри до опозиції був майже таким само високим як і до влади. І ось тільки в грудні, схоже, почала спрацьовувати заїжджена технологія "гіршого зла".

При цьому, протестний виборець орієнтується не на Яценюка, як на альтернативу, а на традиційну і зрозумілу "Батьківщину".

Справді, хто може бути більш опозиційним ніж політична партія, лідер якої переслідується владою аж до ув’язнення!? Очевидно, що негативна для влади динаміка ближче до виборів щонайменше не спадатиме, а як максимум – поглибиться.

Проте влада, політичні лідери ПР не демонструють панічних настроїв, не намагаються радикально переформатовувати стратегію політичного позиціонування. Он, навіть з Москви вони не привезли (принаймні поки що) якихось таємних угод із задекларованою заниженою ціною на газ та незрозумілими зараз державницькими втратами.

Хоча очевидно, що існує спокуса отримати сьогодні прийнятну ціну, а завтра за неї розрахуватися (трубою, майном, політичними пріоритетами).

В чому ж може бути причина того, що влада демонструє відносний спокій?

Я би ризикнув висловити думку, що причина полягає у формулі, яку максимально активно розповсюджує сьогодні опозиція. А саме: "сумарно рейтинг опозиції вищий за рейтинг влади".

Що означає ця теза? На перший погляд, нас хочуть переконати, що "умовна опозиція" у складі "Батьківщини", ФЗ, УДАРу, "Свободи" – мають сьогодні 41%. Тоді як "умовна влада" –  ПР+КПУ – отримує 27,5%.

Справді – перевага колосальна. І вона може тільки поглиблюватися. За цією формулою.

Але всі розуміють "умовність" термінів "влада" і "опозиція", а головне "умовність" ідеологічної сутності політиків, представлених у владі та опозиції.

Найпростіше, звісно, вважати, що влада "своє" добере на мажоритарці. Справді, маючи доступ до майже необмеженого адміністративного ресурсу, знаючи, що з ним можна робити, влада зобов’язана перемогти у 80% округів.

Я не сумніваюся, що хто-хто, а влада зможе сформувати єдиний список мажоритарників без поправки на партійну "мандатність".

Більше того, я переконаний, що врешті-решт, саме найвищий координаційний центр у владі сформує ВЗАГАЛІ єдиний список мажоритарників, в який найпалкіші опозиціонери (за дуже незначним виключенням) будуть прагнути так чи інакше потрапити.

Але у мене існує побоювання, що квота влади цілком може бути представлена і в пропорційній частині опозиційних сил. Говорити про "Свободу", УДАР чи навіть "Фронт змін" – не дуже цікаво, це передбачувано. А от те, що список БЮТ може формуватися під непрямим впливом влади, говорити ще не почали.

Проте є багато експертів та політиків, які про це замислились.

23 грудня фракцію БЮТ залишив один із найбільш полум’яних її трибунів Роман Забзалюк. Він якраз був із тих, кого можна назвати членом команди Тимошенко (чи навіть Турчинова).

Можна не сумніватися, що офіційні пояснення цьому кроку будуть знайдені, але те, що це стало наслідком внутрішніх центробіжних процесів, пов’язаних із приходом до керівництва фракцією та партією Кожемя’кіна та Турчинова – очевидно.

Найбільш яскраві спікери БЮТ намагаються переконати суспільство, що єдиним керівником партії, обличчям, локомотивом та просто вождем була, є і буде Юлія Тимошенко. При цьому навіть за решіткою вона здатна здійснювати поточне керівництво партією і фракцією.

І не страшно, що немає чіткості із питанням голосування за закон про вибори, про комунікаційні канали з Тимошенко, про спорадичні спроби актуалізувати варіант "наступник", про відвертий провал "переговорної стратегії" тощо…

Насправді ж, ситуація зовсім інша. У сучасній політичній системі України, хто володіє печаткою та свідоцтвом, той володіє партією. У даному випадку усім цим розпоряджається Турчинов та Кожем’якін. А з недавнього часу, очевидно, вони контролюють ще й бренд Тимошенко.

Недаремно останнім часом із декількох джерел було здійснене інформаційне вкидання про можливість головування у списку "Батьківщини" Євгенії Тимошенко.

Варіант "наступник", за великим рахунком, влаштовує майже всіх: партійна бюрократія продовжить контролювати партію та майбутню досить потужну фракцію в парламенті (щонайменше 50 депутатів).

Влада може бути спокійною щодо ступені радикальності такої опозиції…

А Тимошенко може отримати різного роду персональні/сімейні гарантії (щоправда, цей момент для мене є важкозрозумілим).

При цьому можна не сумніватися, що формування списку відбуватиметься за традиційним методом, приблизно у таких пропорціях: 20% – ідейні бюрократи, 20% – "свої бізнесмени", 20% (умовна персональна квота Тимошенко) – члени родини тощо, 20% – "не свої бізнесмени з додатковим індексом вступного внеску", 20% – так звана "зовнішня квота", формування на паритетних началах.

Одразу скажу, що різниця у значеннях "свій" та "не свій" бізнесмен може складати декілька мільйонів доларів. Ця формула, звісно, може розцінюватися як продукт моєї фантазії. Але думаю, що більшість експертів мене підтримають, принаймні у напрямках мислення.

 Залишаються тільки технічні питання. Наприклад – яким чином позбавлятися від не дуже "лояльних" депутатів, які водночас і ідейні, і впливові, і округ "можуть узяти", і навіть "локомотивчиками" можуть виступити, як сказав один політолог.

Ну, зрозуміло, що наприклад виставити рахунок Шевченку не те що у 5, у 2 мільйони доларів за прохідне місце – нонсенс. Чи запропонувати Миколі Томенку піти на округ з "Батьківщиною" Черкащини – недоречно.

При цьому слід розуміти, що перша десятка має бути із тих політиків, які допомагатимуть "ув’язненому брендові" тягнути весь цей ешелон бюрократів. Там навряд чи, з технологічної точки зору, буде місце всім тим, кого називають командою Турчинова-Кожемякіна.

І вже точно суспільство не зрозуміє відсутності там тих же Томенка, Шевченка, Королевської.

Але ці питання – є суто технічними. Принциповим залишається питання "справжності" такої опозиції та наслідків таких виборів для держави.

Бо що ж ми отримуємо на виході? Поляризоване суспільство, в якому посилюються протестні настрої. Ці протестні настрої поступово беруться під контроль "консолідованою/ керованою опозицією".

Влада знаходить формулу безболісної співпраці із такою опозицією.

Вибудовується технологічна модель продовження повноважень Януковича навіть через інститут "демократичних виборів". Або ж, якщо все буде настільки погано, – звертаються знову до варіанту "наступник". І хто сказав, що таким наступником не може бути Яценюк чи навіть Тимошенко.

П.с. Журнал "Кореспондент" пішов на безпрецедентний для сучасної української журналістики крок і оголосив Юлію Тимошенко персоною року. Я вважаю цілком заслужено. Саме через фактор Тимошенко до України прикута така увага.

Скажу більше, влада цілком може використати цей фактор у суто економічній площині, в контексті наближення другої хвилі кризи, що прийде з Європи.

Регулярно проглядаю зарубіжні інформаційні агенції – про Україну в Європі говорять значно більше в контексті справи Тимошенко, ніж в контексті Євро 2012.

П.с.с. Я усвідомлюю, які коментарі з’являться під матеріалом, які звинувачення будуть лунати (термін "штатний політтехнолог влади", напевно, буде найменш яскравим).

Але я хочу щоби суспільство робило свій вибір усвідомленим. А політики, вибудовуючи (навіть з нашою допомогою) комунікативну стратегію, виходили з тези про те, що громадяни – це не "піпл", і все "хавать" вони вже не будуть.

Ярослав Павловський, заступник директора Інституту інформаційного суспільства, для УП



powered by lun.ua

Земельна багатоходівка

Зеленський як (невивчений) урок української демократії

"Європеїзуємо" Раду: як має змінитися робота українського парламенту

Жінки vs Чоловіки: як виглядають гендерні стереотипи та відмінності в Україні

Як фактчек та критичне мислення допомагають запобігати корупції

Абортам бути: як влада Польщі визнала поразку у протистоянні з суспільством