Свята "за указом": Конституція відпочиває
Що таке свобода з точки зору політика? Це торжество політичної доцільності над правдою, здоровим глуздом та нормами права.
Згадаймо, як один із найодіозніших диктаторів минулого століття, що розв'язали другу світову війну – Йосип Сталін – пропагандистським "Днем Перемоги" на десятки років затулив пам'ять про мільйони жертв його імперських амбіцій.
Це "свято" й досі відмиває репутацію Сталіна в очах мільйонів людей. Брехня перемагає історичну правду в ім'я політичної доцільності.
Кожного року 9 травня від радикалів-сталіністів лунають заклики до нових "перемог", розв'язуються бійки. "Святкування" із військовими парадами та агресивною риторикою, як правило, набуває рис відвертої пропаганди війни. Нагадаю, що пропаганда війни заборонена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН та статтею 436 Кримінального кодексу України.
В Європі, яка пам'ятає багато кривавих війн, спричинених інтригами коронованих дурнів і "святійших" тиранів, жодна річниця військових перемог не входить до числа загальновизнаних свят. У США – також.
Ну не може цивілізований народ черпати натхнення у військових перемогах. Зрештою, імперський тріумф – це щось подібне до публічної страти. Теж, між іншим, свого роду "день перемоги" над злочинцем.
Подібним атавізмам жорстокості місце в минулому.
Повагу до ветеранів слід виявляти мудро. Я б перейменував 9 травня на День Ветеранів, щоб, за американським зразком, у такий день пригадувати зі скорботою про безумство війни та шанувати всіх жертв і героїв усіх наших воєн – і другої світової, і афганської...
Дата може бути традиційною. Але "легенда" свята неодмінно підлягає десталінізації.
Торжество політичної доцільності над Конституцією яскраво демонструє й історія з річницею "помаранчевої революції".
19 листопада 2005 року, напередодні парламентських виборів, президент Віктор Ющенко своїм указом встановив "День Свободи" 22 листопада.
Офіційно – "враховуючи історичне значення революційних подій осені 2004 року".
Фактично – щоб нагадати, чиє ім'я скандували на Майдані, і за який колір має проголосувати "пересічний", "маленький", "простий" виборець.
30 грудня 2011 року президент Віктор Янукович новим указом "упорядкував" святкування пам'ятних дат: указ про День Свободи був визнаний недійсним, натомість було встановлено нове дивне "свято" – "День Соборності та Свободи" 22 січня.
Те, що глава держави не відчуває пієтету перед "помаранчевою революцією" – загальновідомо. Тут його погляди цілком відображають думку його виборців, східноукраїнського електорату.
Проте, гадаю, вирішальною причиною ревізії свят стали масові протести громадян проти фальсифікації виборів у Росії.
На парламентських виборах 28 жовтня Партія регіонів, напевно, захоче підтвердити свою парламентську більшість за рахунок лояльних мажоритарників, а опозиція буде цьому всіляко перешкоджати.
Перекресливши "День Свободи", влада заздалегідь оголосила нелегітимними масові акції опозиції, що ставитимуть під сумнів результати майбутніх виборів.
Але, крім політичних мотивів, які досить прозорі, історія із Днем Свободи має і юридичну сторону.
Справа в тому, що в пункті 7 частини другої 92-ї статті Конституції чітко сказано, що виключно законами України встановлюються державні свята.
Перелік державних свят наводиться у 73-й статті Кодексу законів про працю: це Новий рік, Різдво Христове, Міжнародний жіночий день, День міжнародної солідарності трудящих, День Перемоги, День Конституції, День незалежності.
На яких законних підставах усі наші президенти багато років видають різні укази про пам'ятні дати – незрозуміло.
Адже 19-та стаття Конституції приписує органам державної влади та їх керівникам діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження президента виписані в статті 106 Основного закону. Серед них установлення пам'ятних дат не значиться.
На мою думку, президентські укази про встановлення свят можуть оцінюватися з юридичної точки зору або як перевищення влади – тобто, злочин, передбачений статтею 365 Кримінального кодексу – або як такі, що мають чисто рекомендаційний характер.
"Виправдання" щодо рекомендаційного характеру таких указів ґрунтується на пункті 2 частини першої статті 106 Конституції, відповідно до якої президент наділений правом звертатися з посланнями до народу. Темою послання може бути й пропозиція святкувати певні пам'ятні дати.
Проте подібне виправдання є непереконливим. Оскільки частина третя тієї ж статті приписує обов'язкове виконання указів і розпоряджень президента.
Для святкування "пам'ятних дат" задіється вся вертикаль виконавчої влади й чималі бюджетні кошти. А це вже можна кваліфікувати як збитки, завдані державі внаслідок злочинного перевищення влади. Тому про декларативний характер указів щодо "пам'ятних дат" можна казати лише з великою натяжкою.
Крім того, якщо б такі укази вичерпувалися оприлюдненням послання до народу й не тягли за собою жодних правових наслідків, їх – як доконаний факт – просто не можна було б постфактум "визнати недійсними". А саме так учинив Янукович з указом Ющенка про встановлення Дня Свободи. Це просто нонсенс з юридичної точки зору.
Президентська недоторканність, звичайно, не дозволить притягти до кримінальної відповідальності ані Кучму, ані Ющенка, ані Януковича за незаконні маніпуляції з "пам'ятними датами". Важко собі уявити, щоб генпрокуратура зробила бодай крок у цьому напрямку.
Однак усім громадянам, що стурбовані скасуванням "Дня Свободи", варто мати на увазі: цей день ніколи не був легальним державним святом в Україні.
Як не будуть такими й нові "пам'ятні дати", що вигадуються чиновниками президентської адміністрації в порядку загравання з лояльною "громадськістю", або ж як привід, щоб завішати всі автобани "бігмордами" свого шефа.
Інша справа, що 22 листопада та 22 січня – це важливі дні нашої історії, які пам'ятає та шанує кожна грамотна людина. Дні пам'яті про великі надії на праведну свободу та єдність нації.
Надії, які справдилися лише частково, і залишаються для нас дороговказами на майбутнє.
Попри всі болючі розчарування в конкретних персоналіях, що низько спекулювали на нашій соборності й нашій свободі.
Юрій Шеляженко, спеціально для УП
