Мова виборів

П'ятниця, 01 червня 2012, 14:59

Бурхливе обговорення "мовного" законопроекту Колесніченка-Ківалова "дивним чином" не зачепило найбільш очевидного й прагматичного зв'язку між цим документом та не менш резонансним проектом ревізії виборчого закону. Зв'язок же прямий.

Адже в разі ухвалення "мовного" закону постане проблема запровадження багатомовності виборчої документації.

Власне, ідеться про норму щодо внесення додаткових змін до виборчого законодавства стосовно друку виборчої документації, зокрема, бюлетенів, протоколів, списків виборців, а також агітаційної продукції – на регіональних мовах і мовах меншин. На це проектом Колесніченка-Ківалова покладено три місяці. Ідеальний відтинок часу до початку виборчої кампанії.

От і відповідь на сакраментальне питання опозиції до провладних фракцій – чому саме зараз вони взялися виконувати мовний пункт своєї старої передвиборчої програми.

Та тому й взялися, що це дозволяє – окрім мобілізації електорату – включити досі не передбачені й небачені механізми маніпуляцій безпосередньо в організацію та здійснення виборчого процесу.

Вочевидь, питання про вплив потенційного "мовно-паперового розмаїття" в регіонах України на сам виборчий процес – це питання до політологів.

Хоча, скажімо, коментар науково-юридичного управління ВР прямо вказує на обов'язкові суперечності й ускладнення, що виникнуть уже на етапі ухвалення місцевими радами різних рівнів рішень про запровадження регіональних мов та мов меншин. А оскільки ці "дебати" мають також пройти в зазначені три місяці після ухвалення "мовного" закону – то політико-адміністративний шторм у певних регіонах країни прямо напередодні виборів обіцяє бути шаленим.

Але чому ж про ці очевидні "засідки", підготовлені авторами проекту, – ані чичирк із трибуни парламенту, на ток-шоу й у пресі?

Про освіту, науку, ЗМІ, про суди й бізнес, про "руку Москви" і розкол країни – повно наукових і просто емоційних міркувань та аргументів. А про єдине, що справді хвилює політичні сили, тобто про безпосередній виборчий процес – змова замовчування?

Чому не аналізує наслідки мовного закону для своєї роботи Центрвиборчком? Чому не робить "мовну" розкладку по округах і регіонах Комітет виборців, та й усі дотичні до виборів громадські організації?

Мовчання ЦВК та відповідних зацікавлених організацій пояснити дійсно неможливо.

А щодо опозиції – варіантів відповіді два. Або, як стверджують деякі "регіональні" спікери, опозиція просто не читала закон – що при теперішньому рівні кваліфікації й розхристаності цієї частини депутатського корпусу зовсім не виключається. Або дійсно, як твердять інші спікери від тих же регіоналів, опозиція вже готується до повного провалу. І мовчання щодо підступності "мовного" закону добре вкладається в гру в піддавки, особливо під галас щодо мовної катастрофи загалом.

Підозри про те, що опозиція насправді збирається програти, давно точать свідомість не лише принципових "противсіхів", а й прибічників Тимошенко й решти опонентів влади. Підстави щодня з'являються з регулярністю, вартою кращого застосування.

Найостанніший доказ – програма об'єднаної опозиції, побудована на традиційно популістських соціально-економічних, та абсолютно нереалістичних політико-правових засадах.

Соціально-економічний популізм у програмі опозиції доводиться відсутністю навіть теоретичних припущень про механізми подолання критичного стану економіки України. А політико-правовий авантюризм випливає із задекларованої потреби повного перегляду Конституції для втілення зазначених програмових засад.

Мобілізації опозиційного електорату обидві частини програми не сприяють. Як і знов застосована практика перетворення "всенародного обговорення" документу – на збір "скарг і пропозицій" громадян.

Подібного штибу "професійність" можна було б вибачити початківцям, тим самим "новим обличчям", котрих опозиція разом із владою відтиснула від виборів спільним виборчим законом. Але тим, хто очолює опозицію нині, подібні загравання з електоратом лише дозволяють витрачати час в очікуванні зриву виборів...

Можливо, опозиція збирається вигравати вибори в антинародного режиму виключно на протиставленні? На тому самому принципі "хто не з нами, той з Януковичем", який є примусом до голосування? І для цього всі сили кидає на провокування влади до демонстрації нею "звірячого вищиру"?

Тоді якщо всю дискредитацію команди Януковича в подіях навколо здоров'я Тимошенко дійсно можна списати принаймні на дурість режиму, що конкурує тут у потужності з його ж "звірячим вищиром", – то питання про "мовний" закон відверто вибивається із цієї стрункої моделі.

Звісно, ідіотизм "регіональних" мовних яструбів, які начебто повелися на підбурювання з боку опонентів щодо невиконання мовних обіцянок електоратові, – таки дозволив опозиції розгорнути пристойну інформаційну війну. Але вищезгаданий процедурно-документарний, а до того – адміністративно-політичний аспект реалізації закону Колесніченка-Ківалова, замовчуваний як провладними, так і опозиційними діячами, – повністю нівелює теперішні піар-вигоди опозиції.

Натомість спочатку "парад мовних суверенітетів" на місцевому рівні, аналогічний тому, що відбувся в 2006 році, але тоді був зупинений прокуратурами та судами, а потім одразу хаос із друком та використанням виборчої документації, від списків виборців до бюлетенів і протоколів, – безперечно, за жодних обставин не зможе бути проконтрольований будь-якою опозицією. Незалежно від стану її об'єднання.

Направду, передусім виникає сумнів: чи взагалі за умов реалізації виборчого аспекту "мовного" закону в повному обсязі можливе здійснення виборчої кампанії?

Чи не йдеться саме про свідомий зрив виборів – замість якихось складних і непевних маніпуляцій?

Колишня історія з відтермінуванням теперішніх парламентських виборів, та й поточне ігнорування потреби в призначенні виборів мера Києва вже створили поганий прецедент фактичного скасування волевиявлення громадян спільними зусиллями влади й опозиції.

Нині ж особливо нема причин заперечувати й спільне бажання того самого істеблішменту якомога довше зберігати "статус-кво". Нехай і в такий специфічний спосіб, як максимальне ускладнення виборчого процесу – начебто через зовсім "сторонні" причини, як от "мовний" закон...

Виставу з ухвалення "мовного" законопроекту на минулому пленарному тижні всі без винятку спостерігачі оцінили високо. У чому дійсно парламент досяг досконалості, так це в постановках й імітаціях. І в зберіганні інтриги – як щодо мети постановки, так і щодо наявності/відсутності ресурсів для якогось результативного голосування.

Але оскільки передвиборчий хаос, що випливає з "мовного" закону, заперечити неможливо, – то остаточне голосування із цього приводу на наступному пленарному тижні визначатиме буквально наступне:

Або пани-депутати збираються-таки постати перед судом громадян. Або наважаться одразу зруйнувати останні міфи про демократію в Україні.

Очевидно, одразу слід відкинути заперечення, ніби запровадження у виборчий процес лише російської мови не викличе жодного хаосу. Якщо навіть не обговорювати тут підступну політичну підкладку подібного сурогату, – автоматично запрацює його юридична непридатність. Обраний за таких умов парламент буде заздалегідь нелегітимний. Перед опозицією постане питання про бойкот таких виборів тощо.

Натомість жодної проблеми не становить для спікера парламенту продовжити обговорення законопроекту про мови саме з точки зору його впливу на виборчий процес, причому із залученням представників ЦВК та профільних експертів і комітетів.

Цим "подвигом" пан Литвин, який уміє добре відбиватися від закидів у порушенні регламенту, міг би довести суспільству, що він вільний від будь-яких справжніх гачків із далекого чи близького минулого, від матеріальної залежності й політичної корупції, за які його б могли тримати брудні маніпулятори українською демократією.

Хоча зрив виборів і так дозволяє нікому нічого не доводити.

Ще певний час...

Ірина Погорєлова, спеціально для УП

Чи загрожує Європі українізація, або Чим схвильований Юрґен Габермас?

Як врятувати світ від Росії

Україна не має іншого вибору – тільки перемогти

Чому Україні потрібна модернізація, а не відновлення

Цифровізація України: до, під час та після повномасштабної війни

Як не програти Україну або Як корупція знищує наше енергетичне майбутнє