Будуймо свою альтернативну державу!

155 переглядів
Четвер, 20 вересня 2012, 17:01
Максим Стріха
доктор фізико-математичних наук

В останній прижиттєвій збірці оригінальних поезій "Дзвін" (1893) втомлений і старий Панько Куліш написав:

Отечество  ж  собі  грунтуймо  в  ріднім  слові:
Воно,  одно  воно  від  пагуби  втече,
Піддержить  націю  на  предківській  основі,  -
Хитатимуть  її  політики  вотще;
Переживе  воно  дурне  вбивання  мови,
Народам  і  вікам  всю  правду  прорече...

Куліш далеко не єдиний вбачав у літературі рідною мовою альтернативу реальному "отечеству" – імперії Романових-ульянових-джугашвілі-шикльгруберів, далі за списком, що було вочевидь чужим. "Держава слова" - так назвав свою книгу, що вийшла 1952 року в Філадельфії, вигнанець Михайло Орест, молодший брат розстріляного в Сандармосі Миколи Зерова. "Тисячоліття: переклад у державі слова" - така назва відомої розвідки Михайла Москаленка, присвяченої історії українського перекладу, що розвивався за лихих бездержавних умов.

1991 року ми здобули собі державу. Ця держава була не надто добре влаштована, не надто цивілізована, не зовсім демократична і не цілком правова.

Врешті, вона настільки набридла більшості громадян своїм лицемірством, своїм відвертим непомічанням самого їхнього існування, що два з половиною роки тому вони проголосували проти неї, вважаючи: гірше бути не може. І помилилися. Виявилося: може бути значно гірше.

Якщо та Україна кравчуків – кучм – ющенків була бодай почасти своєю, то сьогоднішня країна януковича – азарова – клюєва – колеснікова, далі за списком, є відверто чужою для більшості громадян. Чужою не лише нехтуванням їхніх політичних і соціальних прав.

Чужою також і зневагою до речей, які лежать в самій основі національного буття. Навіть за імперських часів не було прийнято так відверто ображати українську мову чи національну історичну пам’ять, як це можуть безкарно дозволити собі певні діячі нинішнього режиму, який багато українських інтелектуалів називають "окупаційним".

На жаль, українці, може, на покару за їхню надмірну толерантність до різних виявів неприхованого зла, знову приречені розбудовувати альтернативну державу, як робили їхні предки в імперії Романових чи в міжвоєнній Польщі - за комуністів і нацистів репресивний режим негайно й жорстоко припиняв будь-які прояви несанкціонованої громадянської активності.

При цьому постає безліч складних моральних питань – і насамперед про міру можливої колаборації з нинішньою владою. Очевидно, це питання кожен вирішуватиме по-своєму, і я не хотів би кидати каміння в тих, хто використовує сьогодні будь-яку нагоду, аби бодай якось донести альтернативну думку до осіб, від яких залежить ухвалення владних рішень.

Проте розплата мовчанням і угодовством за отримані посади чи інші блага однозначно виглядає огидною. І, мені здається, українські науковці, письменники й митці вчинили б гідно, аби масово оголосили: від завтра ми всі відмовляємося претендувати на будь-які нагороди, відзнаки й премії з рук цієї влади. Принаймні прошу вважати цей текст моєю особистою заявою про таке моє рішення.

І водночас ми маємо використовувати будь-яку нагоду, аби декларувати свою ненасильницьку протидію злу. Це має виявлятися не лише в мітингових заявах, але і в коштах, перерахованих на порятунок єдиного незалежного сьогодні каналу ТВі, у передплаті українських літературних часописів і купівлі українських книжок, у часі, витраченому на написання сучасних якісних україномовних підручників і на створення статей для україномовної "Вікіпедії".

…Вибираючи в книгарні між українським і російським перекладом популярного західного роману, ми повинні пам’ятати: купуючи другий, ми підтримуємо московське чи петербурзьке видавництво й збільшуємо гонорар російського перекладача - коштом зменшення гонорару його українського колеги, який у сьогоднішніх ринкових реаліях і так суттєво менший.

Купуючи в кіоску чи на розкладці черговий російськомовний таблоїд чи розважальне видання, ми далі заохочуємо наших інвесторів не видавати україномовних версій - навіщо на це витрачатися, коли українці й так куплять те, що призначено для великого єдиного пострадянського простору, який значно відвертіше було б назвати просто "русскім міром".

Нарешті, голосуючи, ми не повинні ставати в бридливу позицію "противсіха", а пам’ятати: будь-яка альтернатива сьогоднішньому режимові - краща. Звісно, йдеться про реальну альтернативу, а не про суто технологічний і непрохідний проект, на кшталт списку колишнього президента, що мав дивовижну моральну нечулість порівняти себе в одному з останніх публічних виступів з Вінстоном Черчіллем.

Забувши, що Вінстон Черчілль шляхом небачених випробувань привів свою націю до перемоги в найжорстокішій війні. А він, Віктор Ющенко, привів її чи не до найжорстокішої в новітній історії поразки. Найжорстокішої – бо вона вбила не лише реальні перспективи на прорив до справедливого й гідного життя, але й надовго знищила надію в дуже багатьох людських душах.

Я не знаю, чи довго нам доведеться знову жити в "альтернативній державі слова". Але, якщо ми не візьмемося творити її всі разом, ми точно приречені на довічне скніння під "найпрекраснішою і найсправедливішою у світі владою імператора Тиберія".

І те, що молодь буквально вибухнула останнім часом різними ініціативами (давно не мав стільки запрошень виступити десь із лекцією чи взяти участь у якомусь пікетуванні) лишає нам надію.

Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, письменник

Читайте також:

Вацлав Гавел: "Сила безсилих. Як створити паралельну державу"

Яцек Куронь: "Замість палити урядові будівлі створюйте свій уряд!"



powered by lun.ua
Диплом корупціонера? Дякую, не треба
Минуле Шкарлета вказує, що плагіат, корупція та неповага до громадянської позиції інших — це його вибір та його репутація. Тепер ця репутація розповсюджується на всі навчальні заклади України.
Ліванці — молодці? Або Ліван як приклад
Що сталося з країною за 4 місяці після оголошення дефолту і чому не варто повторювати цей досвід. (рос.)
Головні почуття та цінності війни
До війни неможливо підготуватися, вже повірте мені на слово. Можна прочитати сотню книг, подивитися сотню фільмів і документальних хронік, але в екстремальний момент виявиться, що тобі не потрібен спосіб знезараження води, а потрібні якісь дуже особисті якості. (рос.)
Новий міністр ОПК: кулуарні процедури та невідомі програми
Цього тижня парламент розгляне призначення Олега Уруського на посаду віцепрем'єр-міністра – міністра з питань стратегічних галузей промисловості України. У зв’язку із цією кандидатурою є принципові нюанси, які можуть призвести до політичного скандалу.
Корупційний "all inclusive"
Чим загрожує повна відсутність контролю в будівництві.
Рік з евакуаторами у Києві. Чому система паркування не працює?
Паркувальна мафія проти киян та чому немає користі від евакуаторів.
Свої чи чужі: чому немає "зради" у вступі дітей з ТОТ в українські виші
Мабуть, лише лінивий не висловив свою думку про вступ дітей з тимчасово окупованих територій в українські виші. Але "висловити" – не означає "зрозуміти".
Реклама: