Майданні сесії, або як заспокоїти Мартусю

Четвер, 05 грудня 2013, 09:58

Попри всі труднощі й невизначеність, яку переживає Євромайдан, ясно одне – він став новою сторінкою української історії та демократичного руху в Україні.

Слід усвідомлювати, остаточного сценарію не має ніхто. Тому, аби зробити наступний крок, пропоную спершу підбити підсумки Євромайдану.

Найбільшим успіхом Євромайдану є повторення досвіду Помаранчевої революції – масовий вихід людей на вулиці. Це свідчить про те, що українське суспільство виконало величезну внутрішню роботу.

Попри репресії, страх, розчарування людям вдалося подолати найбільшого ворога демократії – зневіру й взаємну відчуженість.

До речі, саме на них трималася влада тоталітарного режиму в Орвелівському романі "1984". Тому сто разів мала рацію письменниця Оксана Форостина, порівнявши у своєму дописі на фейсбуці політичну активність з коханням.

Наш вихід на вулицю – це масове освідчення у громадянській симпатії, яке, звісно, жодної гарантії на нерозбите серце не дає.

Ця відвага на громадське зрушення з невідомим кінцем – великий здобуток. Після довгої атрофії м’язи демократії запрацювали знову.

Другий момент я назвав би "взаємною емансипацією" політиків й громадянства.

Що б там не казали про провальність гасел "Майдан без політиків" та позірну "аполітичність" студентського Майдану, вони були страшенно важливим кроком у громадянському дозріванні.

Втомленому й розчарованому від невдач опозиції пересічному українцеві потрібно було відновити довіру передусім до своїх співгромадян і до самоорганізації.

І тут в авангарді опинився студентський майдан і блискуче упорався зі своїм завданням.

Те, що опозиційні лідери без особливих пручань погодилися на це, свідчить про зародження понадпартійного раціо, а відтак про неабиякий поступ в опозиційному середовищі.

Відчуття безцільності, яке виникло у протестувальників уже кілька днів після безпартійного і безлідерного Майдану, було цілком закономірним.

Натовп наче зрозумів, що без лідерів, гасел, програми дій, словом, без використання уже існуючих інструментів політичного впливу протест приречений на поразку.

Власне, об’єднання обох Майданів та поява на сцені професійних політиків свідчить про те, що і в суспільства, і в політиків виникла потреба одне в одному.

Але ця залежність тепер виросла на цілком новому ґрунті. Вона не є патологічною і фаталістичною, а цілком усвідомленою і вистражданою.

Майдан вкотре подарував колосальний урок політичного реалізму.

Зрозуміло, наразі кращих лідерів взяти нема звідки. Їх не приносять лелеки, вони не сходять з ангельських хорів.

Виховання нового політичного покоління – це довгий і болючий процес, тому мусимо працювати з "тим що є" й витиснути з існуючої політичної еліти – Кличка, Яценюка, Тягнибока, Порошенка та інших усе можливе.

І якщо не хибить уявлення про те, що справжні політики є "громадськими тваринами", і, маючи сильний нюх на суспільні настрої, здатні до них підлаштовуватися, то це якраз те, чого нам треба.

Саме так ми можемо впливати на них – змушуючи їх слухати наш голос і виконувати нашу волю.

Слід констатувати, що ці два перших іспити ми склали гідно. Нам також вдалося стриматися від неконтрольованих вибухів насильства щодо ненависного, а тепер ще й кривавого режиму, що є також величезним досягненням.

Важливо, що люди інтуїтивно усвідомлюють – їм потрібна передусім моральна перемога, перемога людяності над жорстокістю, солідарності й співчуття над ненавистю.

Адже тільки так вони забезпечить справжню легітимність – якомога більшу підтримку громадян на Сході та Заході.

Про це чудово написав на фейсбуці філософ Володимир Єрмоленко https://www.facebook.com/volodymyr.yermolenko, нагадавши, що "насильство породжує тільки насильство і більше нічого. У нього немає інших дітей".

Тому героями цього Майдану – є передусім звичайні мирні й безборонні люди. Що робити цим людям тепер?

Як захистити так важко здобуті попередні досягнення? Зрештою, як зупинити репресивний апарат держави, який так і не зупинявся?

Попри всю ейфорію цих важливих громадських відкриттів, за другий тиждень протестів, опозиційні лідери повинні цінувати зусилля людей.

Вони втомлюються, їхнє завзяття є коштовним ресурсом, який, однак, має свій період розпаду.

Люди не можуть жити довго у режимі надзвичайного стану – без сну, на холоді, під страхом репресій…

Після провалу голосування за відставку уряду стає ясно, що Азаров та президент Янукович на мирне, демократичне розв’язання конфлікту просто нездатні.

Як злочинців їх може переконати лише дієва протидія. Очевидно, надходить наступна – найвідповідальніша фаза Євромайдану – повільне відновлення демократичної влади в країні.

У цьому сенсі формування загонів самооборони на Майдані – очікуваний й надзвичайно важливий крок, для відновлення права і порядку в розлагодженій державі.

Демократія повинна захищатися. Це її обов’язок і святе право.

На підтримку Майдану висловлювалася ціла низка військовиків та офіцерських спілок. Політики повинні зробити все, аби з їхньою допомогою встановити контакт з силовиками й переконати їх у переході на бік Майдану, або бодай у нейтралітеті й виконанні своїх прямих обов’язків.

Ця влада настільки далека від народу, настільки скорумпована й нахабна, настільки нехтує інтересами своїх громадян, що переконати міліцію та внутрішні війська не буде складно.

Сподіваємося, що тільки так, переламавши ситуацію широким фронтом, можна буде уникнути найбільшого лиха – ескалації конфлікту та застосування насильства й перетягнути на бік демократії людей, які в силу різних обставин опинилися у іншому таборі.

Не слід забувати й про можливості мирної блокади стратегічних об’єктів та державних органів.

Як слушно зауважив у своєму блозі Арсен Аваков, головне зараз упевненість у нашій правоті, "тримання удару" й послідовне творення організаційної альтернативи до існуючого уряду.

Як би патетично це не звучало, віра в людей і перемогу добра дасть можливість пережити природні коливання колективного маятника й спрямувати його у нове русло суспільної творчості.

Народ повинен перебирати владу у свої руки.

Учора моя знайома Марта знову-таки на фейсбуці написала, що мріє "прокинутися і прочитати в стрічці новин, що все добре, побачити фото котиків, засніжених гір і усміхнених малюків...".

Якби вона знала, скільком з нас хочеться нарешті вийти з інформаційної гарячки, повернутися до родин, звичайного розпорядку дня й улюблених справ?

Хотілося б заспокоїти Мартусю. Трішки терпіння. У цій невизначеності народжується нова незалежна країна.

Слава громаді! Людям слава!

Роман Дубасевич, культуролог, перекладач, Берлін, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Які українські товари найбільше цікавлять іноземних покупців?

Складне навчання, ПТСР і відчуття щастя. Що відбувається з українськими дітьми?

Повертаємо учнів у школи: чому важливо робити укриття і що для цього робить держава

Як звати невідомого солдата?

Реформа БЕБ: чи зможе бізнес ефективніше захищатися від свавілля в судах?

"Мобілізаційний" закон: зміни для бізнесу та військовозобов'язаних осіб