Досить чекати

84 перегляди
Неділя, 16 березня 2014, 20:00
Олександр Володін
полковник запасу, начальник відділу аналізу політичних та економічних процесів у сфері євроатлантичної інтеграції України (2003-2010 рр.)

Самостійно аналізуючи ситуацію в нашій державі, спілкуючись із друзями, читаючи коментарі до своїх попередніх матеріалів, хочу поділитися своїми думками щодо подальшого розвитку подій.

Найголовніше запитання: чи відбудеться вторгнення російських військ на "материкову" частину України?

Я вважаю, що відповіді на це питання поки не знає ніхто. Навіть президент Росії, скоріш за все, не прийняв остаточного рішення.

Дуже точно із цього приводу висловився Андрій Ілларіонов, який у 2000-2005 роках був радником президента РФ з економічних питань: "Заява Віктора Януковича про плани незабаром повернутися в Київ свідчить про намір президента Росії домогтися зміни влади в Україні; дії Росії в Криму – це перевірка реакції США і західних країн, і поки вона показує відсутність серйозного опору".

І саме головне, відповідаючи на питання, наскільки далеко може піти Путін, Ілларіонов заявив: "Настільки далеко, наскільки ви дозволите йому піти... Відсутність опору збільшує апетити. Ніхто за українців українські справи робити не буде. Якщо доведете, що готові боротися за свої інтереси, тоді є шанс, що вам допоможуть і інші".

Заява МЗС Росії із приводу останніх подій у Донецьку та Харкові свідчить, що автори сценарію захоплення України готові на будь-яку брехню задля виправдання своєї агресії. Саме на цих підставах почалось вторгнення в Крим. Вони готові до початку війни, і це може відбутись зовсім скоро.

Що б мала робити наша держава за цих умов? Дивимось в "Воєнну доктрину України", 19-та стаття:

"Україна вважає намірами або діями інших держав такі дії, що створюють умови для виникнення воєнного конфлікту та застосування воєнної сили проти неї, а саме:

висування ультимативних вимог, виконання яких може призвести до порушення територіальної цілісності та суверенітету України..."

А як ще трактувати проведення референдуму в Криму?

"Припинення дипломатичних відносин з Україною..."

Воно фактично припинено.

"Дозвіл іншої держави на використання власної території третьою державою (коаліцією) для підготовки та здійснення агресії проти України..."

Посилення російських угруповань у Білорусі та Придністров'ї.

"Економічну або інформаційну блокаду України"

Відключення українських засобів масової інформації в Криму, перешкоджання діяльності українських журналістів, інформаційна боротьба проти України.

"Унеможливлення виконання суб'єктами забезпечення національної безпеки своїх функцій"

Блокування українських військових, уже не тільки в Криму, а й на Донеччині.

"Проведення акцій, що порушують безпеку функціонування об'єктів ядерної, хімічної промисловості, оборонно-промислового комплексу, об'єктів, на яких зберігаються озброєння, військова техніка, боєприпаси, інших потенційно небезпечних об'єктів, у тому числі кібернетичних атак на зазначені об'єкти"

Захоплення українських військових складів у Криму, взяття під контроль об'єктів газової промисловості на Херсонщині.

"Демонстрацію воєнної сили, активізацію розвідувально-підривної діяльності проти України"

Розгортання та нарощування військових угруповань Росії в Криму та на кордонах України, діяльність російських "туристів" на сході держави.

"Фінансування непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань на території України чи постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин або військової техніки"

Створення загонів "самооборони" Криму, їх озброєння та навіть забезпечення речовим майном.

"Проведення загальної або часткової мобілізації в разі розгортання військових формувань поблизу державного кордону України; залишення без погодження з Україною пунктів дислокації підрозділами збройних сил іншої держави, які відповідно до укладених міжнародних договорів перебувають на території України, а також дії щодо застосування таких підрозділів проти третьої держави".

Підрозділи російської армії передислоковуються з РФ на кримську землю без погодження з українською стороною, постійно залишають без погодження з Україною пунктів дислокації підрозділів ЧФ РФ.

Наступна, 20-та стаття Доктрини дає відповідь, за якими напрямами повинна здійснюватись діяльність з організації відсічі.

"Із метою стримування потенційного агресора в разі виникнення передумов застосування воєнної сили Україна залежно від обставин може:

активізувати дії в міжнародному інформаційному просторі;

звернутися до Ради Безпеки ООН, інших міжнародних та регіональних організацій, впливових держав, держав – гарантів безпеки України відповідно до Меморандуму про гарантії безпеки в зв'язку із приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (далі – Будапештський меморандум) щодо здійснення заходів із недопущення застосування воєнної сили проти України;

увести правовий режим воєнного (надзвичайного) стану;

демонструвати власну обороноздатність, готовність і рішучість до відбиття агресії, здатність заподіяння потенційному агресорові неприйнятних втрат."

Заходи, що їх передбачено цією статтею, уже частково реалізуються урядом.

Військова складова регламентується Конституцією та законами України, у першу чергу "Про оборону України", "Про правовий режим воєнного стану", "Про правовий режим надзвичайного стану", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Спеціально акцентую увагу на правовій основі оборони держави, щоб відкинути звинувачення в "нагнітанні напруженості". Тобто на законах, які необхідно виконувати. У цих законах визначено порядок дій основних органів державного управління, на випадок такої ситуації, у якій опинилась наша держава.

Але, не зважаючи на заяви перших осіб держави – спочатку про мобілізацію, потім про часткову мобілізацію – відповідні правові документи оприлюднені не були.

Зрозуміла необхідність проведення президентських виборів, для легітимізації нинішньої української влади. Водночас, введення воєнного та надзвичайного стану напряму забороняє будь-які вибори в державі.

Вихід із цієї ситуації може бути в призупинені дії третьої частини 19-ї закону України "Про правовий режим воєнного стану", яка встановлює вищезазначену заборону – наприклад, до середини червня поточного року. Але є сумніви, що такий закон отримає підтримку більшості ВР.

Однак відсутність часу, загострення криміногенної ситуації, фактична деморалізація органів МВС, розгортання лише частини ЗС України вимагає нестандартних рішень. Швидких рішень. Рішень, які будуть свідчити про нашу готовність до опору.

Готовність усього народу України.

Ще раз наголошую: усі події останніх днів, свідчать, що у військовому плані розраховувати ми можемо лише на себе.

Поки ж пасивно-вичікувальна позиція фактично лише заохочує агресора. Позиція, яка дозволяє йому вважати, що перемогу можливо отримати лише за рахунок дестабілізації обстановки в країні та демонструючи постійну готовність до вторгнення.

Які це можуть бути нестандартні рішення?

Досить часто лунають заклики про озброєння народу, але вони натикаюся на аргументацію, що це призведе до його масового нецільового використання.

Однак у нас не менш 100 тисяч лише офіцерів запасу, які прийняли присягу на вірність українському народу і які знають, як і коли використовувати цю зброю. І яких досі не мобілізували. Створити з них щось на зразок підрозділів територіальної оборони, чи "Народного ополчення". Ці ж підрозділи можливо використовувати для спільного із МВС патрулювання вулиць, тощо.

Оголошення й реальне проведення антитерористичної операції в окремих областях України.

Іншим рішенням може бути отримання в лізинг військової техніки, у першу чергу, авіаційної, засобів протиповітряної оборони. У більшості постсоціалістичних країн, та й у ФРН, у наявності значні запаси техніки радянських зразків.

Розгортання на базі Національної гвардії партизанських загонів.

Може, комусь це може здатися маренням – але вже давно існує поняття асиметричних відповідей.

Ми добре пам'ятаємо результати першої чеченської війни 1994-1995 років, коли легко, але правильно озброєнні чеченські ополченці завдали нищівних втрат російським військам. Співвідношення військ було понад 200 тисяч російських військових та 12 тисяч чеченських ополченців, міліціонерів, тощо

До речі, ці події є цікавим аргументом до нинішніх російських тез про право націй на самовизначення. Який, до того ж, забутий нашими політиками.

Зрештою, два тижні тому було прийняте слушне, але здається так і не реалізоване рішення – про створення при вищих органах влади експертної групи з питань вирішення кризи. У нас є низка досвідчених, авторитетних фахівців, досвід яких не був потрібний попередній владі. Вони б могли запропонувати цілу низку асиметричних рішень.

Нажаль, у більшості населення, а саме головне у військово-політичного керівництва – не відбувається, так би мовити, переходу свідомості з "мирного на військовий стан".

Сьогодні мрії нашого керівництва про те, що все якось обійдеться мирним шляхом – передались й більшості українських засобів масової інформації, і відповідно нашому народу. Нажаль, більшість пересічених громадян вважають, що якось все обійдеться.

Натомість тривожні факти про блокування військових колон, проросійські мітинги на Сході – свідчать про подальшу ескалацію конфлікту.

Нажаль розгубленість, відсутність бажання приймати рішення без наказу з Києва призводить до деморалізації, і в першу чергу силових структур.

Але уявимо, лише уявимо: наприклад, 18 березня російські військові перетнули державний кордон на півночі та сході, навіть не застосовуючи зброю...

Чи буде наказ застосовувати наявні сили та засоби?

Чи будемо, як у Криму, просто "стояти й не пускати"?

Час, а точніше його відсутність, вимагає прийняття рішень, життєво важливих для подальшої долі України. Рішень, які мають негайно прийняти ті, кому делегував ці права народ.

В іншому випадку, він, народ, ці рішення прийме за них.

Тільки б не було запізно...

Олександр Володін, спеціально для УП



powered by lun.ua
Кому дістануться функції Держгеокадастру
Нова влада оголосила, що п'яте за величиною штату відомство країни припинить існування у нинішньому вигляді. Що далі?
Інспекція з будівництва корупції
Діяльність Державної архітектурно-будівельної інспекції — це історія про неефективність і корупцію, що породжує завищення вартості житла. Вирішити ці проблеми можна лише радикально реформувавши ДАБІ.
"Мені біля світлофора зупиніться": що не так з нашим громадським транспортом
Система громадського транспорту в Україні потребує змін, і шанс наблизити її до рівня розвинутих країн Євросоюзу є. Цьому сприятиме новий законопроект.
Чому інноваційна стратегія України не пов'язана з економічним зростанням
Уряд України не може розробити і впровадити якісну науково-технічну політику через інституційну слабкість.
Президент Зеленський. Успіхи, які ми не бачимо, і помилки, які нам сліплять очі
Однокласники й друзі на керівних постах, проблеми з комунцікацією з народом і ЗМІ – принципові помилки Володимира Зеленського і його команди.
Гальмування євроінтеграції: чому "Слуги народу" блокують механізми руху України до ЄС?
Чи потрібна Україні державна політика у сфері європейської інтеграції? У "Слузі народу" вважають що ні, оскільки механізм, що робить євроінтеграцію незворотною, потребує додаткових витрат із бюджету.
Чим небезпечна ідея Штайнмаєра Україні, або Як деокупувати та реінтегрувати тимчасово окуповані території?
Встановлення влади на деокупованих територіях є наріжним каменем переговорного процесу в Мінську між Україною та Росією.