Перетворити ворога на опонента

Середа, 19 березня 2014, 13:41

Перетворити ворога на опонента

Борис Бахтєєв, для УП

Аналітичні та публіцистичні матеріали із приводу ситуації на Півдні та Сході України часто-густо грішать на одну й ту саму ваду – вони не враховують фактору місцевих суспільних настроїв.

Так, Росія – агресор; так, лідери проросійських мітингів та провокацій – сепаратисти. От тільки нема куди подітися від прикрого факту: усі ці мітинги й акції не набували б такого масштабу й такої гостроти, якби не спиралися на підтримку та співчуття значної частини місцевого населення.

Якби не ця підтримка, усі проросійські акції були б тим самим, що й мітинги комуністів у Києві – радше атракціоном для туристів, ніж політичною подією, а тим паче загрозою державного масштабу.

Можна скільки завгодно тішити себе, як це роблять деякі народні депутати, – що, мовляв, на проросійські акції виходить десять-п'ятнадцять тисяч, які для сорокап'ятимільйонної країни – крапля в морі. Але ж кількість пасивних прихильників завжди є більшою за кількість активних борців, і набагато більшою.

Так само було й з Євромайданом: кількість його активних учасників і борців була на порядок меншою, ніж кількість його симпатиків – тих, хто вболівав за його успіх.

У нинішній ситуації шапкозакидання неприпустиме: краще вже перебільшити загрозу, ніж применшити її. Таке ставлення веде до неадекватності контрзаходів – і відтак до поразки. Самозаспокоєння може дуже дорого коштувати.

Ми вже тішили себе тим, що лише 40 із гаком відсотків кримчан прагнуть до Росії. Але скільки – ні, не вчора й не місяць тому, а протягом останніх років – було в Криму тих, хто не прагнув до Росії активно, але й не заперечував би, якби таке сталося? Скільки було тих, кому байдуже? Скільки було тих, хто звик підлаштовуватися під будь-яку ситуацію, під будь-кого, хто сильніший? Таких собі універсальних конформістів – які саме із цієї причини толерували український статус Криму, а тепер так само толерують так званий "референдум" і його наслідки?

Така сама ситуація й у Донбасі: активні учасники проросійських акцій – то лише верхівка айсбергу.

Можна справедливо казати про загіпнотизованість донбаської публіки російською та регіоналівською пропагандою, можна так само справедливо таврувати ця пропаганду, можна сміятися й плакати, бачачи кадри, коли в машинах, що проїжджають, донбасівці шукають "бандерівців", яких ніколи в очі не бачили.

Але справи це не змінить. Наслідки пропаганди не минають миттєво, та й ситуація крайньої суспільної напруженості – не найкраще для того тло.

Сьогодні в Донбасі існує ситуація, яку можна визначити як "парадокс Януковича". Полягає вона от у чім.

До 2010 року всі негаразди, усю деградацію регіону донбасівці пояснювали дуже просто: на переконання багатьох із них, Україною правили націоналісти. Леонід Кравчук, Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко – на всіх них навішували цей ярлик і тим самим знаходили пояснення, яке багатьох улаштовувало й давало відповіді на всі запитання.

Леонід Кучма, після певних вагань, здобув від донбасівців той самий ярлик "націоналіста" – або, як варіант, "він запродався націоналістам". Це не вигадка й не жарт, саме цю фразу свого часу довелося чути від багатьох і багатьох донеччан.

Ті жителі Донбасу, що подорожували Україною, знаходили підтвердження своїй упевненості: мовляв, у Західній Україні "все чистенько й акуратненько", а в Донбасі "суцільна розруха". Надто вже міцно сиділа у свідомості аксіома: Донбас є розвиненим, економічно потужним регіоном, тоді як Західна Україна є суцільно депресивною.

А виглядало все рівно навпаки. Тож висновок не забарювався: Україна – у розумінні: решта України – грабує Донбас і паразитує на ньому.

І от прийшов до влади Віктор Янукович. Той, кого вже ніяк не можна було запідозрити в націоналізмі або намірах "запродатися". Свій, до кінчиків волосся свій, донбаський. Надійний.

Без перебільшення, прихід до влади Януковича для багатьох донбасівців був останньою надією.

Що з тієї надії вийшло, усі тепер знають.

Що відчувають чимало донбасівців, побачивши кадри Межигір'я? Зневіру. І впевненість: хоч би хто був в Україні при владі, а Донбасові від того легше не стане: "В Україні буде так і тільки так. В Україні ми приречені на животіння".

Ідею приєднання до Росії чимало хто в регіоні розглядає як єдиний вихід, єдину можливість розірвати замкнене коло. Розпочати нове життя.

Це – типова шокова реакція. Може, навіть істерична реакція. Але отакою вона є.

Перебуваючи в регіоні, звертав увагу на одну обставину. Вихваляючи "багату, модерну й розвинену" Росію, тамтешні мешканці наводять у приклад Москву, Петербург, рідше Тюмень. Поради придивитися до сусідніх Шахт або Новошахтинська щоразу викликали подив і нерозуміння.

Запитання: "Чому ви їздите заробляти до Москви, коли Новошахтинськ, Гуково, Звєрєво, Каменськ-Шахтинський – от вони, під боком, і фах міняти не треба, працюй собі шахтарем?" – такі запитання викликали реакцію, ніби я спитав щось геть несусвітнє, щось таке, що й на думку спасти не може.

Порівняно з розташованим за 18 кілометрів російським Донецьком – так, у Росії теж є свій Донецьк – український Краснодон виглядає, мов вітрина: новобудови з тонованого скла, свій виш, у місті з населенням менш ніж 50 тисяч справно ходять тролейбуси. Чимало краснодонців регулярно бувають по той бік кордону.

Але однаково Росія для них – це Москва...

Можна дивуватися із цього приводу, можна обурюватися – але отак воно є: в уяві багатьох донбасівців Росія – це щось казкове, щось манливе. Спритні ділки не могли із цього не скористатися. Росія – тим паче.

А як реагуємо ми?

А ми всіх без винятку – і спритних політичних ділків, і російських найманців, і тих, хто щиро вірить у приєднання до Росії як єдиний вихід і єдиний порятунок, – усіх їх без розбору тавруємо як сепаратистів. І тим лише відштовхуємо їх, лише стверджуємо в переконанні: Україна ніколи не буде до них дружньою, в Україні й з Україною їм ніколи не буде добре.

Численні репортажі останніх днів лише ствердили в переконанні: серед лідерів проросійських акцій у Донецьку є тверезі й, умовно кажучи, помірковані діячі. Можливо, їх – меншість, але вони є. Серед масовки тих мітингів теж далеко й далеко не всі – екстремісти, далеко не всі – типові для комуністичних мітингів "пенсіонери зі злими обличчями".

Що, за таких умов, мала б робити влада?

Намагатися розмовляти з поміркованим крилом проросійських активістів. З тими, для кого ідея приєднання до Росії – щирі переконання, а не бізнес і не прикриття диверсійної діяльності. Намагатися, власне кажучи, відділити одних від інших і не дати першим остаточно потрапити під вплив других.

Намагатися донести щонайменше три головних меседжі.

Перший: ми вас чуємо, і ваша точка зору для нас є важливою. Тож спробуймо разом пошукати взаємоприйнятний вихід – адже ми ще з вами не розмовляли.

Другий: постриваймо з федералізацією. Спробуймо спершу запровадити місцеве самоврядування – справжнє, а не фіктивно-камуфляжне, яке було дотепер. Коли з'явиться реальне місцеве самоврядування, чимало проблем буде розв'язано, тоді як федералізація – це та сама й така сама повна залежність від центру, хай навіть той центр буде іншим.

І третій: зачекаймо, поки нова влада зробить щось реальне, а тоді й побачимо, тоді й робитимемо висновки. Зачекаймо один-два роки. Ніхто не заборонятиме вам проводити громадські акції – тільки без вимог від'єднання. Ніхто не заборонятиме критикувати нову владу та її дії – тільки критикувати за щось реальне, а не міфологічне.

Звісно ж, імовірність досягти компромісу є невисокою. Але вона не є нульовою – от що є важливим.

І бодай не спробувати перетворити ворогів на опонентів – це згаяти, можливо, останній шанс. Згаяти можливість із чистим сумлінням сказати: "Ми зробили все, що могли".

Та й узагалі: коли бодай не намагатися повести діалог із супротивником, коли навіть не спробувати почути його, відчути його болі та його надії – хай навіть навіяні болі й ілюзорні надії, коли не прагнути зрозуміти його позицію, а диктувати й нав'язувати свою – чи можна вести мову про єднання України?

Борис Бахтєєв, спеціально для УП

powered by lun.ua

Ринкова торгівля: як реформи дають реальний результат

Почути Донбас: чого вимагає Україна на процесі в ЄСПЛ щодо злочинів Кремля

Рік викликів і можливостей: що чекає на українську ГТС у 2022 році

Як російська агресія шкодить українській економіці та що з цим робити

Як підприємцям зі сходу вигідно залучити гроші на розвиток бізнесу?

Податкова реформа-2022: що може змінитися для бізнесу та громадян?