Cиндром малоросійства, або Чи потрібно переходити на російську у зверненнях до мешканців Донбасу?

Четвер, 12 червня 2014, 14:44

"Традиція" звернень російською мовою очільників української влади та її пошукачів до населення Південного Сходу почалася вже на зорі вітчизняної незалежності, ще за Кравчука.

Пам'ятаю, яким шоком для патріотичної громадськості став перехід на російську в його виступах на Донеччині під час виборчої кампанії на дострокових президентських виборах 1994 року. Так само "хамелеонствували", запобігаючи перед місцевим електоратом, й інші претенденти на високі посади, у тому числі Леонід Кучма, Юлія Тимошенко, Арсеній Яценюк тощо.

Один Віктор Ющенко не зраджував рідну мову в спілкуванні зі східняками, стверджуючи тим самим її державний статус, підносячи національну самосвідомість співрозмовників уже самим актом говоріння нею.

Умів він і боронити свою позицію. Коли на зустрічі з працівниками одного з харківських заводів хтось із натовпу – із провокаційною метою – почав вимагати від Ющенка перейти на російську, президент слушно запитав: "А Ви української не розумієте?.."

Більше цієї теми там ніхто не порушував. Бо соромно було зізнатися, що живеш в Україні, мо', маєш й українське коріння, а мовою своєї Батьківщини нехтуєш.

Тим більше дико вже після Революції Гідності бачити отаку негідну, лакейську мовну поведінку новообраних найвищих посадовців держави – Арсенія Яценюка та Петра Порошенка, – які в своїх нещодавніх зверненнях до донбасівців спеціально вдалися до російської. Напевно, їм здається, що в такий "демократичний" спосіб вони можуть продемонструвати, що мають повагу до мешканців цього нещасного регіону, чують вимоги підвищення статусу російської мови й готові йти їм назустріч.

Насправді ж це – груба політична помилка, що демонструє відсутність в обох достойників розуміння власного статусу й статусу державної мови, а також їхнє невміння чи небажання елементарно прораховувати соціально-політичні наслідки своїх дій.

Ну от, запитати б їх зараз: вони до кінця своєї каденції звертатимуться до всієї України українською, а до Донбасу російською? Чи це тільки піар-акція з огляду на протистояння в регіоні?

Якщо перше, то вони – маразматики, бо реально розколюватимуть націю. А якщо друге – дешеві маніпулятори, і такими своїми фальшивими діями вони викличуть до себе обурення й зневагу в мешканців регіону. Причому по обидва боки барикад.

Далі. Звертання зверхників держави до окремої меншини – а росіяни de facto є меншиною в Україні, найбільшою, але меншиною! – її мовою може образити представників інших меншин: наприклад, угорців чи молдован, мовами яких високопосадовці не володіють.

На рівному місці породжується конфліктна ситуація, створюється напруга в суспільстві. Навіщо?

Це, до речі, є й аргументом проти того, щоби надавати російській мові якогось особливого статусу. Права нацменшин у мовному питанні мають бути однаковими, інакше буде порушено принцип їхньої рівноправності в українській державі, а отже буде вчинено несправедливість стосовно решти меншин, чого вони абсолютно не заслужили.

Крім того, маючи найвищий у державі соціальний статус, Яценюк і Порошенко потенційно можуть стати й законодавцями "моди" на звернення до східняків винятково російською серед чиновництва, у тому числі й в усному спілкуванні та листуванні з представниками місцевої влади на Донбасі.

А це вже прямо призведе до послаблення позицій державної мови, до пониження її статусу й фактичного виведення її з ділового вжитку в регіоні.

Чимало й пересічних громадян, що не мають звички глибоко занурюватись у мовні питання, почнуть спілкуватися зі східняками винятково російською, вважаючи це "нормою" і "хорошим тоном" – раз у такий спосіб діють керівники держави.

Подивімося ж тепер, до кого, власне, на Донбасі звертаються російською наші керманичі.

За останнім переписом 2001 року, у Донецькій області українці становили 56,9% населення, у Луганській – 58,0%, тобто більше половини. Вони переважали в більшості районів і міст, за винятком: Донецька, 46.7%; Єнакієве, 45.3%; Макіївки, 45.0%; Алчевська та деяких інших міст; а також південно-східних районів – Станично-Луганського, Краснодонського, Свердовського.

Немає сумніву, що українці й переважна більшість решти населення краю, які вивчали українську в середній школі, розуміють її на достатньому рівні.

Тож яка була потреба звертатися до мешканців Донбасу мовою меншості регіону, ображаючи тим самим українську більшість шахтарського краю?

Хотіли цього очільники держави чи ні – але своїми негідними, недолугими діями вони фактично підспівували терористам-сепаратистам, які вимагають для російської статусу державної і чинять геноцид проти україномовних, убиваючи й тортуруючи їх за українську мову, привітання, символіку.

Уживанням російської мови у спілкуванні з населенням Донбасу вищі посадові особи держави фактично зрадили тих нечисленних місцевих україномовних патріотів, які з ризиком для свого життя й життя власної сім'ї борються за право говорити на своїй землі рідною мовою. Тепер будь-який терорист-заброда може сказати їм: "Сматрі, даже прєзідєнт абращаєцца к нам па-рускі, а ти ви**биваєшся тут са сваєй мовай. Ґаварі па-рускі, падла!"

Своїми російськомовними зверненнями наші посадовці демонструють типовий приклад поведінки малороса, який не має власної й національної гідності та на підсвідомому рівні ще не позбувся задавненого страху перед господарем-імперцем і намагається всіляко догоджати йому.

Статус перших осіб держави зобов'язує Петра Порошенка й Арсенія Яценюка у своїх зверненнях до народу вживати винятково державну мову. Бо лише вона здатна консолідувати країну, зробити її єдиним цілим, відродити національну гідність й національну самосвідомість української нації, яка ще не завершила свого формування.

Не зрікатися української мови, навіть тимчасово й з тактичних міркувань, повинні обидва керівники держави – а всіляко демонструвати, що саме вона є головним інтегральним фактором будівництва української нації. І нікому й ніколи не буде дозволено на території країни принижувати, а тим більше, переслідувати державну мову та її носіїв.

Користуючись скрізь і завжди всередині країни винятково державною мовою, посадові особи сприятимуть піднесенню її авторитету, виховуватимуть повагу до неї й сприятимуть кристалізації у наших співвітчизників переконання, що українську треба цілеспрямовано вивчати – у тому числі й на Донбасі, – щоби стати повноцінним громадянином України.

Політичної мудрості в цьому питанні панам Порошенкові й Яценюкові слід би повчитися в очільника Дніпропетровщини Ігоря Коломойського, до речі, етнічного єврея, що намагається сам спілкуватися українською мовою й спонукує до того ж і своїх підлеглих.

Тож замість того, щоби переходити на російську у зверненнях до луганчан і донеччан, Яценюк і Порошенко мали б переконати перейти на українську Ахметова, Таруту та інших місцевих авторитетів. Щоби вони довели на практиці їхнє гасло "Донбас – це Україна" й зробити реальні кроки для припинення в регіоні війни, етнічних чисток українців, створили тут умови для вільного функціонування державної мови, безпеки життя й здоров'я її носіїв.

…Цікаво, а якою ж мовою спілкуватиметься Петро Порошенко з представниками Донбасу на вже анонсованих переговорах з урегулювання кризи в краї?

В'ячеслав Гнатюк, спеціально для УП



powered by lun.ua

Можливість для маневру: навіщо трейдерам запас нафтопродуктів

Чек-лист того, що має зробити дитина на літніх канікулах

Чому українці не спішать продавати землю

"Вийди і зайди нормально, дитино!" – з кого починається культура спілкування у школі

Як анестезіологи зайнялися соціологією: лікарів опитають про допомогу від родичів пацієнтів

Виїзні