Пастка, якої ми уникли

20 переглядів
Понеділок, 11 серпня 2014, 15:30
Борис Бахтєєв
журналіст

Україна уклала Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Вектор розвитку обрано, і хотілося б вірити – раз і назавжди.

Однак варто подивитися, до чого нас спонукали й Росія, і попередня українська влада, і деякі все ще чинні політики. Від чого ми відмовилися. Тим паче що попереду, на шляху до ЄС, будуть і надбання, і розчарування.

Тож не виключено, що тему Митного союзу ще неодноразово намагатимуться актуалізувати. Та й сьогодні прихильників Митного союзу, усе ж, чимало; питання ЄС/МС є одним із чинників, що розділяють Донбас та решту України.

Отже, що обіцяло б Україні членство в російському Митному союзі? Що являло б собою це утворення в його гіпотетичному, з Україною, вигляді?

Порахуймо. За даними сайту ЦРУ США, чисельність населення Російської Федерації становить 142 мільйони 470 тисяч осіб; тут і далі оцінка на липень 2014 року. Чисельність населення України – 44 мільйони 291 тисяча. Населення Білорусі – 9 мільйонів 608 тисяч. У Казахстані живуть 17 мільйонів 949 тисяч осіб. У Киргизстані – 5 мільйонів 604 тисячі. У Вірменії – 3 мільйони 61 тисяча.

Сумарна чисельність населення України, Казахстану, Білорусі, Киргизстану та Вірменії становить 80 мільйонів 513 тисяч. У Росії жило б 63,89% загального населення Митного союзу, тоді як в усіх інших країнах, узятих разом, – 36,11%.

Далі. За даними того ж таки сайту ЦРУ США, валовий внутрішній продукт Росії за 2013 рік, відповідно до паритету купівельної спроможності, становив 2 трильйони 553 мільярди доларів США. ВВП України – 337 мільярдів доларів. Білорусі – 150 мільярдів, Казахстану – понад 243 мільярди доларів. ВВП Киргизстану – 14 мільярдів, Вірменії – 20 мільярдів.

Сумарний ВВП п'яти країн, окрім Росії, становив би 759 мільярдів доларів. І знову порівняймо: Росія – 77,0%, решта п'ять країн – 23,0%.

Якщо ж обраховувати ВВП за офіційними валютними курсами, картина виходить ще промовистішою: Росія – 2 трильйони 113 мільярдів доларів, Україна – трохи більше за 175 мільярдів, Білорусь – 69 мільярдів, Казахстан – майже 225 мільярдів, Киргизстан – 7 мільярдів, Вірменія – 10 мільярдів.

Підсумовуємо: Росія – 81,3%, решта п'ять країн – 18,7%.

Стає цілком зрозумілим: проект Митного союзу – навіть якщо вважати його за суто економічний – було б вибудовано за схемою "Росія та національні околиці", "Росія та сателіти". Іншим бути він просто не міг би.

Хоч би якими паритетними були задекларовані відносини Росії з її партнерами, а об'єктивно Російська Федерація, і саме вона, визначала б і економічну стратегію об'єднання, і його спеціалізацію в міжнародному розподілі праці.

Навіть якщо винести за дужки імперську зовнішню політику Росії, навіть якщо уявити, що одного чудового дня російська зовнішня політика стала б цивілізованою, ґрунтованою на міжнародному праві, а путінська реінкарнація "доктрини Брежнєва" відійшла б в історію, – однаково це нічого не змінило б: коли ВВП Росії становив би понад три чверті сумарного ВВП Митного союзу, партнери Росії по МС залишалися би приреченими грати суто допоміжну роль, роль обслуги. Інакше й бути не могло б. Майже за старою пісенькою Розенбаума: "Украина – моя кухня, здесь я ем".

Для порівняння нагадаю: 1957 року Європейське Економічне Співтовариство – попередника нинішнього Євросоюзу – утворили Бельгія, Західна Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди та Франція. Три великі країни з економічними потенціалами приблизно однакової потужності, дві середні країни й одна маленька.

Від самого початку в ЄЕС не було країни, яка б домінувала, а тим паче країни, яка б і за розмірами й за валовими економічними показниками перевищувала всі решту країн, разом узяті. Якби було саме так, навряд чи ЄЕС стало б успішним проектом, навряд чи ця організація змогла б еволюціонувати в сьогоднішній Євросоюз.

Отже, у разі вступу України до Митного союзу напрями розвитку, структуру та спеціалізацію економіки нашої країни визначала б Росія.

Якими ж вони були б? Звернімося до даних ЮНКТАД за 2012 рік.

70,3% експорту Росії становлять енергоносії. В експорті Казахстану їхня частка складає 69,9%. В експорті Білорусі, хоч би яким дивним це могло видатися, – 35,6%, ідеться, найімовірніше, про реекспорт російських, а також експорт виготовлених у Білорусі з російської нафти нафтопродуктів. І, більше того, з року в рік частка енергоносіїв в експорті цих трьох країн зростає: наприклад, у Росії вона становила 1995 року 43,1%, а 2005 року – 61,8%.

Цифри свідчать: галуззю спеціалізації Митного союзу є й було б видобування та експортування нафти й газу.

В експорті України 2012 року на енергоносії припадало лише 5,3%. У нашій країні станом на сьогодні немає експортних потужностей із видобування нафти й газу.

Якби ж Україна перейшла до активної розробки шельфових покладів та видобування сланцевого газу, для Росії вона одразу ж перетворилася б на конкурента. І – у цьому немає сумнівів – членство України в Митному союзі не врятувало б її від жорсткого тиску Росії, а тільки посилило б цей тиск, оскільки Україна була б більш залежною від Росії.

Досвід Казахстану, який успішно видобуває й експортує власні енергоносії, не має вводити в оману: ця країна може експортувати їх до Європи лише через територію Росії, а отже, під її повним контролем.

На відміну від Казахстану, наша країна могла б експортувати нафту та газ до країн Європи безпосередньо, а отже, самостійно. Тому й видається дуже ймовірним, що в разі вступу України до Митного союзу Росія доклала б усіх зусиль, щоби власного потужного видобутку енергоносіїв в Україні не виникло.

Але дивімося далі.

Машини та обладнання обіймають 18,8% експорту України. У Росії цей показник – 2,7%. У Казахстані – 1,4%. У Білорусі 15,3%, – тобто менше ніж в Україні, попри досить поширений стереотип, що буцімто наша північна сусідка, на відміну від нас, живе з експорту високотехнологічної продукції.

Та сама картина – і із часткою в експорті промислових виробів узагалі: Україна – 59,5%, Росія – 14,2%, Казахстан – 12,5%, Білорусь – 48,7%. У країнах МС обидва показники рік за роком знижуються – наприклад, в експорті Росії машини та обладнання становили 1995 року 7,0%, а 2005 року – 4,1%; промислові товари – 1995 року 26,1%, а 2005-го – 18,2%.

Ці два показники, до речі, є одними з основних, за якими визначають рівень розвитку країни.

Тож і виходить: принаймні із цього погляду Україна є розвиненішою за Росію! А чи, щонайменше, потенційно розвиненішою.

Так, Україна є біднішою за РФ. Але російське багатство, до того ж, дуже й дуже відносне, – тієї самої природи, що й багатство, наприклад, Саудівської Аравії – країни, яку жоден економіст не віднесе до категорії промислово-розвинених.

А тепер порівняймо показники країн Митного союзу з показниками наших західних сусідів.

Машини та обладнання: Польща – 37,8% від загального експорту, Словаччина – 54,8%, Угорщина – 51,9%, Румунія – 39,8%. Промислові вироби: Польща – 76,5%, Словаччина – 83,8%, Угорщина – 80,2%, Румунія – 77,1%. В усіх чотирьох країнах обидва показники з року в рік демонструють стабільну позитивну динаміку.

То, може, саме через те нам і нема іншого шляху, ніж на схід, бо в Україні ці показники є істотно нижчими від її західних сусідів, наша країна на їхньому тлі була б "бідною родичкою", "попелюшкою"?

Подивімося на показники країн Балтії.

Машини та обладнання: Литва – 17,4%, Латвія – 17,5%, Естонія – 32,3%. Промислові вироби: Литва – 52,3%, Латвія – 52,6%, Естонія – 63,8%. Приблизно такі самі показники, як і в Україні. Й ніякого колапсу від того не сталося, інопланетянами на тлі інших країн ЄС балтійці не почуваються, а перехід на стандарти Євросоюзу не призвів до масового зубожіння.

Адже за даними того ж таки сайту ЦРУ США, за показником ВВП на душу населення – ВВП тут обраховано за паритетом купівельної спроможності – Словаччина посідає 61-е місце у світі, Литва – 65-е, Естонія – 66-е, Польща – 69-е, Угорщина – 71-е, Латвія – 74-е, Румунія – 94-е. Ніякого відставання країн Балтії, як бачимо, немає.

Тоді як Росія посідає 77-е місце, Білорусь – 85-е, Казахстан – 96-е, Вірменія – 148-е, Киргизстан – 185-е. Промовисто, чи не так?

Україна унаслідок двадцяти двох років "між тут і там" посідає 139-е місце у світі. Протягом останніх трьох років нашу країну в цьому списку обігнали Албанія, Боснія та Герцеговина, а тепер от уже й Косово. Що ж, іще одне "надбання" режиму Януковича-Азарова...

А з отими стандартами ЄС узагалі дива.

Якось, коли в Україні вирував Євромайдан, Владимир Путін застеріг: якби харчова промисловість України перейшла на стандарти ЄС, Україна більше не змогла б експортувати харчі до Росії.

Що ж він мав на увазі? Чи євросоюзівські харчі не влізають до російських ротів? А чи не перетравлюються російськими шлунками?

У даному разі стандарти – то передусім стандарти якості. Харчова продукція країн ЄС продається по всьому світу й має високу репутацію. Про світове визнання російських харчових продуктів, окрім ікри, міцного алкоголю та пива, чомусь не чути.

Довільне, політично вмотивоване маніпулювання стандартами як спосіб митносоюзівського "партнерства" – от що продемонстрував Путін.

То що ж виходить?

А виходить те, що тип і структура економіки України є відмінними від типу й структури економік країн Митного союзу. Тип і структура економіки України не відповідають спеціалізації Митного союзу в міжнародному розподілі праці. І в разі вступу до МС уся економіка України перетворилася б на допоміжну до російської й мусила б працювати на нафтогазову галузь, яка в Україні є дуже незначною.

Працювати, власне, на те, чого в нас майже немає. Працювати, виходячи не із власних, а із чужих інтересів, планів та намірів. І підлаштовуватися під чужі законодавчі й економічні зміни та нововведення, під польоти думки чужих державних керівників. Підлаштовуватися під те, що диктувала б Росія.

Із таким самим успіхом наша країна могла би вступити до ОПЕК, Організації країн – експортерів нафти.

Ризикну висловити припущення: ганебно низький показник ВВП на душу населення в Україні, окрім іншого, зумовлений ще й тим, що протягом багатьох років методологія управління національною економікою в Україні була до значної міри скопійованою з російської; за Януковича-Азарова це копіювання сягнуло межі повного абсурду.

Країна, що є не такою вже й багатою на експортну сировину й значною мірою живе з експорту промислових виробів, намагалася облаштовувати свою економіку за тими самими парадигмами, що й РФ – країна із суто сировинним типом економіки.

У разі вступу до МС українську економіку було би ще міцніше прив'язано до російської, і розвернути її до ЄС – та хоч куди-небудь! – ставало б дедалі складніше. Сама вона зазнавала б дедалі більшої фрагментації й, зрештою, перетворилася б на випадковий набір виробництв неповного циклу з відсутністю внутрішньоукраїнської мотивації до існування.

Кінцевий продукт, "валютний" товар – нафту та газ – експортувала б Росія й отримувала б за це нафтогазодолари та нафтогазоєвро. Україна ж експортувала б напівфабрикати й обладнання до Росії, обслуговуючи її нафтогазовий комплекс, і Росія платила б за це, скільки захотіла б.

РФ перетворилася б на такого собі економічного посередника, проміжну інстанцію між Україною та зовнішнім світом.

Зверніть, до речі, увагу на наведені вище цифри ВВП. Зовсім не випадково в Росії та Казахстану – країн, що видобувають та експортують енергоносії – показники, розраховані за паритетом купівельної спроможності та за офіційними валютними курсами, майже збігаються, тоді як у решти чотирьох країн, які лише "плекають споконвічні тісні економічні зв'язки", розбіжність між цими показниками – у рази.

...Машинобудування України до значної міри орієнтоване на схід і сьогодні. Вступ до Митного союзу зміцнив би цю орієнтацію й перетворив би її на безальтернативну. Він перекреслив би сподівання на модернізацію – адже для обслуговування нафтогазового комплексу такі вже високі технології навряд чи потрібні. А там, де потрібні – Росія обійдеться й власними силами. Ставити свою стратегічну, життєво важливу галузь у залежність від українських технологій вона вже точно не стала б.

Ну й, не треба забувати: сировинний тип економіки є найсприятливішим – якщо не єдино сприятливим – для олігархічного неофеодалізму.

Висловлю ще одне припущення: Україна до останнього часу залишалася вільнішою й демократичнішою за інші пострадянські країни саме через те, що її економіка має набагато більшу промислово-переробну складову й набагато меншу суто сировинну.

У разі вступу до МС олігархічний неофеодалізм не лише зазнав би консервації, а й посилився б.

Борис Бахтєєв, спеціально для УП



powered by lun.ua
"Укрзалізниця" – мертвий актив чи ласий шматок для інвесторів?
"Укрзалізниця" втілює в собі парадоксальну різницю між потенціалом для приватних інвесторів і реальністю. У чому ризики та перспективи її приватизації?
Викривач корупції – не лише заявник: що не врахували законотворці
Попри загалом позитивний характер закону про викривачів корупції, законотворці обрали звужений підхід до врегулювання статусу викривача. А це матиме значення для викриття можливих корупціонерів та захисту тих, хто їх викриває.
Газова формула: як державним підприємствам купувати газ за чесною ціною
Мінекономіки придумало формулу, яка дозволить державним та комунальним організаціям купувати газ за ринковими цінами. Річна економія сягне 3 млрд грн.
Стратегічна програма уряду: прогалини, які її заблокують
Люди мають отримати доступ до впливу та прийняття рішень у тих громадах, на які вони фактично впливають своїм проживанням у них. Без цього реформи відбудуться на папері, але аж ніяк не в реальному житті, де мешканці все ще мають два життя: одне фактичне, а інше "за реєстрацією".
Чому не варто обмежувати емоції та як їх контролювати
Проявляти емоції безпечно для себе і для оточуючих можна різними способами. Головне, робити це вчасно, не доходячи до критичної точки.
7 причин задуматися над тим, щоб всиновити старого битого пса
Дорослі собаки нічим не поступаються в дружбі та відданості молодим.
Чи вдарить штрафна система по нардепах-прогульниках?
Новий закон принципово змінює підхід до участі народних обранців в засіданнях парламенту та комітету Верховної Ради. А от чи подіє ця штрафна система в умовах сучасної політичної ситуації – невідомо.