Ловушка, которой мы избежали

52 просмотра
Понедельник, 11 августа 2014, 15:30
Борис Бахтеев
журналист

Україна уклала Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Вектор розвитку обрано, і хотілося б вірити – раз і назавжди.

Однак варто подивитися, до чого нас спонукали й Росія, і попередня українська влада, і деякі все ще чинні політики. Від чого ми відмовилися. Тим паче що попереду, на шляху до ЄС, будуть і надбання, і розчарування.

Тож не виключено, що тему Митного союзу ще неодноразово намагатимуться актуалізувати. Та й сьогодні прихильників Митного союзу, усе ж, чимало; питання ЄС/МС є одним із чинників, що розділяють Донбас та решту України.

Отже, що обіцяло б Україні членство в російському Митному союзі? Що являло б собою це утворення в його гіпотетичному, з Україною, вигляді?

Порахуймо. За даними сайту ЦРУ США, чисельність населення Російської Федерації становить 142 мільйони 470 тисяч осіб; тут і далі оцінка на липень 2014 року. Чисельність населення України – 44 мільйони 291 тисяча. Населення Білорусі – 9 мільйонів 608 тисяч. У Казахстані живуть 17 мільйонів 949 тисяч осіб. У Киргизстані – 5 мільйонів 604 тисячі. У Вірменії – 3 мільйони 61 тисяча.

Сумарна чисельність населення України, Казахстану, Білорусі, Киргизстану та Вірменії становить 80 мільйонів 513 тисяч. У Росії жило б 63,89% загального населення Митного союзу, тоді як в усіх інших країнах, узятих разом, – 36,11%.

Далі. За даними того ж таки сайту ЦРУ США, валовий внутрішній продукт Росії за 2013 рік, відповідно до паритету купівельної спроможності, становив 2 трильйони 553 мільярди доларів США. ВВП України – 337 мільярдів доларів. Білорусі – 150 мільярдів, Казахстану – понад 243 мільярди доларів. ВВП Киргизстану – 14 мільярдів, Вірменії – 20 мільярдів.

Сумарний ВВП п'яти країн, окрім Росії, становив би 759 мільярдів доларів. І знову порівняймо: Росія – 77,0%, решта п'ять країн – 23,0%.

Якщо ж обраховувати ВВП за офіційними валютними курсами, картина виходить ще промовистішою: Росія – 2 трильйони 113 мільярдів доларів, Україна – трохи більше за 175 мільярдів, Білорусь – 69 мільярдів, Казахстан – майже 225 мільярдів, Киргизстан – 7 мільярдів, Вірменія – 10 мільярдів.

Підсумовуємо: Росія – 81,3%, решта п'ять країн – 18,7%.

Стає цілком зрозумілим: проект Митного союзу – навіть якщо вважати його за суто економічний – було б вибудовано за схемою "Росія та національні околиці", "Росія та сателіти". Іншим бути він просто не міг би.

Хоч би якими паритетними були задекларовані відносини Росії з її партнерами, а об'єктивно Російська Федерація, і саме вона, визначала б і економічну стратегію об'єднання, і його спеціалізацію в міжнародному розподілі праці.

Навіть якщо винести за дужки імперську зовнішню політику Росії, навіть якщо уявити, що одного чудового дня російська зовнішня політика стала б цивілізованою, ґрунтованою на міжнародному праві, а путінська реінкарнація "доктрини Брежнєва" відійшла б в історію, – однаково це нічого не змінило б: коли ВВП Росії становив би понад три чверті сумарного ВВП Митного союзу, партнери Росії по МС залишалися би приреченими грати суто допоміжну роль, роль обслуги. Інакше й бути не могло б. Майже за старою пісенькою Розенбаума: "Украина – моя кухня, здесь я ем".

Для порівняння нагадаю: 1957 року Європейське Економічне Співтовариство – попередника нинішнього Євросоюзу – утворили Бельгія, Західна Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди та Франція. Три великі країни з економічними потенціалами приблизно однакової потужності, дві середні країни й одна маленька.

Від самого початку в ЄЕС не було країни, яка б домінувала, а тим паче країни, яка б і за розмірами й за валовими економічними показниками перевищувала всі решту країн, разом узяті. Якби було саме так, навряд чи ЄЕС стало б успішним проектом, навряд чи ця організація змогла б еволюціонувати в сьогоднішній Євросоюз.

Отже, у разі вступу України до Митного союзу напрями розвитку, структуру та спеціалізацію економіки нашої країни визначала б Росія.

Якими ж вони були б? Звернімося до даних ЮНКТАД за 2012 рік.

70,3% експорту Росії становлять енергоносії. В експорті Казахстану їхня частка складає 69,9%. В експорті Білорусі, хоч би яким дивним це могло видатися, – 35,6%, ідеться, найімовірніше, про реекспорт російських, а також експорт виготовлених у Білорусі з російської нафти нафтопродуктів. І, більше того, з року в рік частка енергоносіїв в експорті цих трьох країн зростає: наприклад, у Росії вона становила 1995 року 43,1%, а 2005 року – 61,8%.

Цифри свідчать: галуззю спеціалізації Митного союзу є й було б видобування та експортування нафти й газу.

В експорті України 2012 року на енергоносії припадало лише 5,3%. У нашій країні станом на сьогодні немає експортних потужностей із видобування нафти й газу.

Якби ж Україна перейшла до активної розробки шельфових покладів та видобування сланцевого газу, для Росії вона одразу ж перетворилася б на конкурента. І – у цьому немає сумнівів – членство України в Митному союзі не врятувало б її від жорсткого тиску Росії, а тільки посилило б цей тиск, оскільки Україна була б більш залежною від Росії.

Досвід Казахстану, який успішно видобуває й експортує власні енергоносії, не має вводити в оману: ця країна може експортувати їх до Європи лише через територію Росії, а отже, під її повним контролем.

На відміну від Казахстану, наша країна могла б експортувати нафту та газ до країн Європи безпосередньо, а отже, самостійно. Тому й видається дуже ймовірним, що в разі вступу України до Митного союзу Росія доклала б усіх зусиль, щоби власного потужного видобутку енергоносіїв в Україні не виникло.

Але дивімося далі.

Машини та обладнання обіймають 18,8% експорту України. У Росії цей показник – 2,7%. У Казахстані – 1,4%. У Білорусі 15,3%, – тобто менше ніж в Україні, попри досить поширений стереотип, що буцімто наша північна сусідка, на відміну від нас, живе з експорту високотехнологічної продукції.

Та сама картина – і із часткою в експорті промислових виробів узагалі: Україна – 59,5%, Росія – 14,2%, Казахстан – 12,5%, Білорусь – 48,7%. У країнах МС обидва показники рік за роком знижуються – наприклад, в експорті Росії машини та обладнання становили 1995 року 7,0%, а 2005 року – 4,1%; промислові товари – 1995 року 26,1%, а 2005-го – 18,2%.

Ці два показники, до речі, є одними з основних, за якими визначають рівень розвитку країни.

Тож і виходить: принаймні із цього погляду Україна є розвиненішою за Росію! А чи, щонайменше, потенційно розвиненішою.

Так, Україна є біднішою за РФ. Але російське багатство, до того ж, дуже й дуже відносне, – тієї самої природи, що й багатство, наприклад, Саудівської Аравії – країни, яку жоден економіст не віднесе до категорії промислово-розвинених.

А тепер порівняймо показники країн Митного союзу з показниками наших західних сусідів.

Машини та обладнання: Польща – 37,8% від загального експорту, Словаччина – 54,8%, Угорщина – 51,9%, Румунія – 39,8%. Промислові вироби: Польща – 76,5%, Словаччина – 83,8%, Угорщина – 80,2%, Румунія – 77,1%. В усіх чотирьох країнах обидва показники з року в рік демонструють стабільну позитивну динаміку.

То, може, саме через те нам і нема іншого шляху, ніж на схід, бо в Україні ці показники є істотно нижчими від її західних сусідів, наша країна на їхньому тлі була б "бідною родичкою", "попелюшкою"?

Подивімося на показники країн Балтії.

Машини та обладнання: Литва – 17,4%, Латвія – 17,5%, Естонія – 32,3%. Промислові вироби: Литва – 52,3%, Латвія – 52,6%, Естонія – 63,8%. Приблизно такі самі показники, як і в Україні. Й ніякого колапсу від того не сталося, інопланетянами на тлі інших країн ЄС балтійці не почуваються, а перехід на стандарти Євросоюзу не призвів до масового зубожіння.

Адже за даними того ж таки сайту ЦРУ США, за показником ВВП на душу населення – ВВП тут обраховано за паритетом купівельної спроможності – Словаччина посідає 61-е місце у світі, Литва – 65-е, Естонія – 66-е, Польща – 69-е, Угорщина – 71-е, Латвія – 74-е, Румунія – 94-е. Ніякого відставання країн Балтії, як бачимо, немає.

Тоді як Росія посідає 77-е місце, Білорусь – 85-е, Казахстан – 96-е, Вірменія – 148-е, Киргизстан – 185-е. Промовисто, чи не так?

Україна унаслідок двадцяти двох років "між тут і там" посідає 139-е місце у світі. Протягом останніх трьох років нашу країну в цьому списку обігнали Албанія, Боснія та Герцеговина, а тепер от уже й Косово. Що ж, іще одне "надбання" режиму Януковича-Азарова...

А з отими стандартами ЄС узагалі дива.

Якось, коли в Україні вирував Євромайдан, Владимир Путін застеріг: якби харчова промисловість України перейшла на стандарти ЄС, Україна більше не змогла б експортувати харчі до Росії.

Що ж він мав на увазі? Чи євросоюзівські харчі не влізають до російських ротів? А чи не перетравлюються російськими шлунками?

У даному разі стандарти – то передусім стандарти якості. Харчова продукція країн ЄС продається по всьому світу й має високу репутацію. Про світове визнання російських харчових продуктів, окрім ікри, міцного алкоголю та пива, чомусь не чути.

Довільне, політично вмотивоване маніпулювання стандартами як спосіб митносоюзівського "партнерства" – от що продемонстрував Путін.

То що ж виходить?

А виходить те, що тип і структура економіки України є відмінними від типу й структури економік країн Митного союзу. Тип і структура економіки України не відповідають спеціалізації Митного союзу в міжнародному розподілі праці. І в разі вступу до МС уся економіка України перетворилася б на допоміжну до російської й мусила б працювати на нафтогазову галузь, яка в Україні є дуже незначною.

Працювати, власне, на те, чого в нас майже немає. Працювати, виходячи не із власних, а із чужих інтересів, планів та намірів. І підлаштовуватися під чужі законодавчі й економічні зміни та нововведення, під польоти думки чужих державних керівників. Підлаштовуватися під те, що диктувала б Росія.

Із таким самим успіхом наша країна могла би вступити до ОПЕК, Організації країн – експортерів нафти.

Ризикну висловити припущення: ганебно низький показник ВВП на душу населення в Україні, окрім іншого, зумовлений ще й тим, що протягом багатьох років методологія управління національною економікою в Україні була до значної міри скопійованою з російської; за Януковича-Азарова це копіювання сягнуло межі повного абсурду.

Країна, що є не такою вже й багатою на експортну сировину й значною мірою живе з експорту промислових виробів, намагалася облаштовувати свою економіку за тими самими парадигмами, що й РФ – країна із суто сировинним типом економіки.

У разі вступу до МС українську економіку було би ще міцніше прив'язано до російської, і розвернути її до ЄС – та хоч куди-небудь! – ставало б дедалі складніше. Сама вона зазнавала б дедалі більшої фрагментації й, зрештою, перетворилася б на випадковий набір виробництв неповного циклу з відсутністю внутрішньоукраїнської мотивації до існування.

Кінцевий продукт, "валютний" товар – нафту та газ – експортувала б Росія й отримувала б за це нафтогазодолари та нафтогазоєвро. Україна ж експортувала б напівфабрикати й обладнання до Росії, обслуговуючи її нафтогазовий комплекс, і Росія платила б за це, скільки захотіла б.

РФ перетворилася б на такого собі економічного посередника, проміжну інстанцію між Україною та зовнішнім світом.

Зверніть, до речі, увагу на наведені вище цифри ВВП. Зовсім не випадково в Росії та Казахстану – країн, що видобувають та експортують енергоносії – показники, розраховані за паритетом купівельної спроможності та за офіційними валютними курсами, майже збігаються, тоді як у решти чотирьох країн, які лише "плекають споконвічні тісні економічні зв'язки", розбіжність між цими показниками – у рази.

...Машинобудування України до значної міри орієнтоване на схід і сьогодні. Вступ до Митного союзу зміцнив би цю орієнтацію й перетворив би її на безальтернативну. Він перекреслив би сподівання на модернізацію – адже для обслуговування нафтогазового комплексу такі вже високі технології навряд чи потрібні. А там, де потрібні – Росія обійдеться й власними силами. Ставити свою стратегічну, життєво важливу галузь у залежність від українських технологій вона вже точно не стала б.

Ну й, не треба забувати: сировинний тип економіки є найсприятливішим – якщо не єдино сприятливим – для олігархічного неофеодалізму.

Висловлю ще одне припущення: Україна до останнього часу залишалася вільнішою й демократичнішою за інші пострадянські країни саме через те, що її економіка має набагато більшу промислово-переробну складову й набагато меншу суто сировинну.

У разі вступу до МС олігархічний неофеодалізм не лише зазнав би консервації, а й посилився б.

Борис Бахтєєв, спеціально для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)