A blame game. Або як перемогти в інформвійні

П'ятниця, 28 листопада 2014, 14:12

Це текст для людей, які мають справу з публічним формулюванням напрямку, в якому розвивається Україна. Він мав би бути для журналістів, прес-секретарів, чиновників, політиків та редакторів. Але структура моменту така, що кожен читач – аналітик та коментатор. І ми всі формуємо "інформаційну політику", хоч заявляємо що самої політики в державі немає. Тому ризикну запропонувати ідею всім, хто зараз пише чи коментує, обговорює чи скаржиться, вимагає чи таврує, виступає чи слухає.

Одного разу український дипломат запитав в ізраїльського генерал-лейтенанта: "Що зробити для того щоб перемогти "Russia Today"? Генерал-лейтенант займалась соціальними мережами в армії: важливим фронтом боротьби Ізраїлю з тероризмом.

Пані не зрозуміла запитання. "Ви ж не з ними воюєте, ви воюєте з ворогом. Не чіпайте медіа – ви нічого не досягнете, тільки зменшите бали на Заході. Просто займайтеся своєю справою – розповідайте вчасно, ефективно та зрозуміло про те, що робите".

Порада змусила всіх присутніх – більшість з яких відповідала за інформаційну політику на окремих фронтах – засумувати. Не лише тому що, кожен жваво уявив що з ним станеться, якщо розповідатиме правду, тільки правду та нічого крім правди. Порада ламала звичний для України шаблон: "Давайте знайдемо винного".

Якось раптом стало зрозуміло, що без пошуку винних інформаційна політика позбавлена суті. І цікавості. А також шансів отримати "лайки"…

Любов до пошуку винних у нас в усіх в крові – не лише в політиків, які критикують "папєрєдніків". Спробуйте провести експеримент і з того, про що ми говоримо публічно, забрати пошук винних – чи багато лишиться?

А пояснювати сьогодні необхідно. В короткий час змін всі починають розуміти, що "інформаційна політика" це всього лиш потреба кожного професіонала пояснити навколишнім проблему, яку він бачить, донести свою точку зору, а також почути когось. Знайти слова, які зрозуміє нефахівець. Щоб з'ясувати – що можна змінити.

Але про що говоритимуть чиновники середньої ланки, якщо не можна буде нарікати на керівництво, "яке займається політикою"? Дуже просто шукати винних, дуже важко в умовах обмеженого часу зрозуміти чим займається держструктура настільки, що це можна пояснити не-експерту. Чи навіть журналісту.

Це вимагає часу, зусиль, знань. Це також означає що пояснювати доведеться всім і щодня. І проактивний держслужбовець загрузне в роботі, або звільнять за надмірний піар. А дуже пасивний знайде фінансування під цілий відділ роботи з громадськістю. Для боротьби з Росією – ясно.

Окрім Росії та "політиків" в чиновників є ще два вороги – громадські організації – "вони грантоїди" і, власне, журналісти – "вони проплачені і недалекі". Кпини і дотепи з прес-релізів сприймаються як образа, ніколи як порада...

Громадські організації теж вміють знайти крайніх. Кожен другий звіт пояснює: "держава не чує" а також "медіа не слухає". В цій ситуації залишається страждати і нікому нічого не пояснювати публічно – лише вимагати під стінами на камери.

Це на тренінгах з комунікації експерти божаться, що стараються роз'яснювати свої теми. В реальному житті журналіст отримує прес-реліз та "спікера". А на прохання "з якогось місця пояснити детальніше" отримає пораду подзвонити згодом, щоб не займати часу.

З журналістами окрема історія – цей цех довів пошук винних до найвищої чесноти, недарма їх просять втрутитися якщо потрібно вирішити проблему. Адже вони приїдуть, голосно вимагатимуть пояснень, ще до повернення в редакцію знайдуть джерело несправедливості.

Зрештою, "медіа-експертне" середовище, яке мало би піднімати цю тему, потроху саме сповзає в гру у звинувачення. Журналісти "не так пишуть"?

Давайте їх на дошку ганьби! Редакції лише джинсують? Давайте їх на велику дошку ганьби!

Репортери не так говорять? Давайте їм напишемо інструкцію, і поставимо перевіряючого, авторитет якого вимірюється лайками публіки. Треба писати правильно. Інакше що? Саме так, дошка ганьби. Або чорний список.

Вся сучасна дискусія про стандарти публічної розмови нагадує .... українську комісію з питань моралі, більш відому як "комісія Костицького".

Вона регулярно викликає комічні коментарі, оскільки її головне завдання – під виглядом посіву доброго та вічного ставити тавро з тризубом. Строго згідно законодавства, Костицький готовий знайти та знешкодити морального ворога – серед журналістів, чиновників, громадських організацій, історичних персонажів чи мультиплікаційних героїв...

Він настільки комічний, що ми часом забуваємо – частинка Костицького є в кожному з нас. В усіх, хто шукає винних – серед друзів, ворогів, колег та партнерів.

Закрити цю комічну структуру вимагає ціла низка прогресивних медіа-організацій. Але чи готові ми це робити? Чи ми готові до справжньої дискусії, до пояснення та чесної розмови в публічному просторі?

Чи готові журналісти обговорювати, чиновники пояснювати, а експерти дискутувати – спустившись з п’єдесталу?

Чи не перетворимося тоді всі ми – люди які причетні до "інформаційної політики" в маленьких костицьких, що шукають аморалку, замість того щоб розповідати нове, корисне, зрозуміле та цікаве?

Роман Вибрановський, керівник відділу роботи з міжнародними ЗМІ Інформаційно-аналітичного центру РНБОУ, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Запрацював Реєстр збитків, завданих Росією. Бізнес має трохи зачекати

Як не перетворити реформу системи управління відходами упаковки на імітацію

Офіс Президента починає публічні розмови про повторний прихід демократії в Україну 

Як нам пам'ятати трагедії: нетравматична імерсивність в пам'ятниках

"Стривай, паровозе". Чому угода УЗ про купівлю американських локомотивів має бути скасована

Між поганим і ще гіршим. Чому ми отримали такий закон про мобілізацію?