Після Революції Гідності – хто кому не довіряє?..
Економічні негаразди та відсутність реформ протягом 10 місяців турбують не лише український народ, але й міжнародних донорів. Зростає недовіра до влади, як усередині країни, так і довкола України.
Після небаченого піднесення українців під час Революції Гідності, так виглядає, що українська влада робить усе, щоб цю гідність придушити.
Під час існуючої російської військової загрози, українська влада не гуртує довкола себе ініціативних людей і суспільство, а ігнорує й ще більше поглиблює прірву недовіри! Апологетом такої недовіри можна вважати принципи, за якими формується уряд.
Процес формування уряду змушує задуматися. Попри постійні заяви про відкриту владу, високопосадовці формують кабмін таємно від українського народу, проводячи так звані "нічні консультації", у терміновому порядку надають громадянство іноземцям, знову намагаються використовувати сумнозвісні "пакетні" голосування у парламенті.
На керівні посади в комітети ВР просувають тих самих політиків, що успішно керували законотворчою роботою й за часів Януковича, а на міністерські посади – "своїх" відданих людей. Маємо традиційно великий конкурс у комітети ВР, які розподіляють кошти або ресурси – але не маємо бажаючих очолити комітет з питань культури і духовності!
Ноу-хау – іноземці в уряді. Запрошення в урядові структури іноземців може говорити про дві обставини: або влада геть не довіряє власному народу та з 42 мільйонів українців, протягом двох місяців не змогла знайти десятка ефективних управлінців, які довели вірність своїй державі на Майдані, у війні на Сході й у волонтерських рухах – або західні донори вже не довіряють українській владі й вимагають, щоб на ключові посади в уряді були призначені їхні представники.
І одне й друге є поганою новиною.
Адже після Революції Гідності, в умовах військового вторгнення Росії та активізації її диверсійних груп в Україні, наші політики доводять і громадянам, і світу, що вони не вміють управляти країною по-новому.
Вони діють за звичкою – таємно домовляються контролювати фінансові потоки, забезпечують безкарність і брешуть, брешуть! Вони поки не здатні об'єднати народ для побудови справедливої країни, за яку загинула Небесна сотня й продовжують гинути українці на Донбасі.
Уся надія – на нових депутатів, які або зуміють виконати вимоги Майдану й відновити довіру до влади, або зіллються в сіру масу корупції й служитимуть фінансово-політичним босам. Власне, цього найбільше чекають Путін і вороги України.
Абсолютним цинізмом із боку влади є створення Міністерства інформації. Знову ж, це ознака недовіри й згортання свободи слова.
Водночас, ініціатива створення "міністерства правди" відбувається на тлі декларацій про створення суспільного радіомовлення й роздержавлення ЗМІ, а також відсутності коштів у держбюджеті. Адже в умовах відсутності державних ЗМІ, такого органу управління апріорі бути не може.
Не буду радити керівникам держави щодо формування Уряду. Але як людина, яка досить довгий час займалася інформаційною політикою України, спробую підказати владі, що Україна має робити в інформаційній сфері в теперішніх умовах.
З метою протидії інформаційним війнам Росії проти України у світі, необхідно на зовнішньому напрямку:
1. За прикладом США, Франції й Німеччини при Міністерстві закордонних справ невідкладно створити департамент телерадіомовлення на закордон, куди передати з Держтелерадіо структури, що здійснюють телерадіомовлення за межі України.
2. Створити і профінансувати в цьому департаменті повноцінну англомовну, німецькомовну, франкомовну, російськомовну та україномовну редакції, які б забезпечували контентом телерадіоефір.
3. Відновити радіо потужності Миколаївського, Львівського (село Красне) та Броварського ОРТПЦ для трансляції радіопередач за межі України радіопрограм державного українського іномовлення – англомовну, німецькомовну, франкомовну, російськомовну та україномовну версії.
4. Забезпечити присутність державного українського телеканалу іномовлення – англомовну, німецькомовну, франкомовну, російськомовну та україномовну версії - на провідних супутникових платформах.
5. Доручити послам України в провідних країнах світу забезпечити присутність державного українського телеканалу іномовлення у внутрішніх кабельних мережах країн перебування.
6. Створити групу по поширенню інформації про події на сході України в англомовному, німецькомовному, франкомовному й російськомовному сегменті інтернету.
7. Відповідно до Конвенції "Про транскордонне телебачення" звернутися до постійного комітету Конвенції з вимогою припинити супутникову ретрансляцію російських телекомпаній у зв'язку з порушенням останніми норм цієї Конвенції.
З метою зменшення інформаційного впливу РФ на окуповані території України та протидії діяльності диверсійних груп РФ на території України – на внутрішньому напрямку:
1. Невідкладно здійснити заходи щодо створення завад для трансляції наземним способом російських телеканалів на окупованих територіях технічними засобами Концерну РРТ.
2. Держтелерадіо невідкладно створити російськомовний державний телеканал, який здійснюватиме трансляцію програм на окупованій території через наземні засоби Концерту РРТ, та в кабельних мережах міст південного сходу України.
3. Міністерству культури стимулювати створення українського кіно та разом із Національною радою України з питань телебачення й радіомовлення та Індустріальним комітетом замінити в ефірі українських телеканалів російські телесеріали.
Як бачимо, Міністерство інформаційної політики Україні не потрібно. Усе це може успішно координувати віце-прем'єр із гуманітарної політики. А кошти, які пропонується витрачати на утримання апарату новоствореного Міністерства, краще витратити на реалізацію вищевказаних пунктів.
Так і з урядом.
Якби політики, які прийшли до влади внаслідок Революції Гідності, подумали, гідно оцінили українців і організували відкритий конкурс на заміщення посад в органах виконавчої влади – то, напевно, не треба було б експериментувати, бігати по світу й шукати "чужих" фахівців.
Україна б урешті отримала професійний і патріотичний Уряд Національної Гідності, який би не словом, а ділом вивів державу із прірви недовіри, економічної й суспільно-політичної кризи.
Ігор Курус, спеціально для УП
