Системна безкарність за злочини проти журналістів – як з нею боротися

479 переглядів
Четвер, 02 листопада 2017, 10:00
Сергій Томіленко
голова Національної спілки журналістів України

2 листопада – Міжнародний день боротьби з безкарністю за злочини проти журналістів.

В Україні акти фізичного насильства проти працівників преси, на жаль, залишаються без належної реакції влади. Немає прецедентів справедливого покарання кривдників журналістів, а в поодиноких випадках судових розглядів призначаються лише сміхотворні штрафи.

Досі не покарано вбивць В’ячеслава Веремія, Павла Шеремета, замовників убивства Георгія Гонгадзе... Водночас тренінги, конференції, засідання робочих груп, спрямовані на посилення безпеки журналістів, істотно не впливають на стан справ.

Варто нагадати, що безпека журналістської діяльності охоплює свободу збирання й поширення інформації журналістом, вільне висловлювання своїх оціночних суджень. Це гарантує стаття 19 "Загальної декларації прав людини", що ратифікована Україною та має силу міжнародного договору:

"Кожна людина має право на свободу переконань i на вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами i незалежно від державних кордонів".

Натомість в Україні поширюється сумнівна практика гонінь журналістів за вільне висловлювання своїх поглядів, навіть із кваліфікацією таких дій за статтею 111 Кримінального кодексу України (державна зрада).

Бракує належного захисту правоохоронними структурами працівників ЗМІ від спроб протидії їхній діяльності. Непоодинокими є випадки незаконного вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і технічних засобів, якими він користується у зв’язку з професійною діяльністю. Також відомі випадки незаконної відмови в доступі журналіста до інформації, заборони висвітлення певних тем, показу певних осіб чи критики суб’єкта владних повноважень.

Трапляються погрози вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна журналіста, його близьких родичів або членів сім’ї, випадки умисного заподіяння працівникам ЗМІ тілесних ушкоджень тощо.

Сподівання медійної спільноти на поліпшення ситуації з безпекою працівників ЗМІ й дотриманням їхніх прав на професійну діяльність після Революції гідності не виправдалися. Хоча провідні політичні фігури Євромайдану декларували відданість ідеалам свободи слова й підтримку журналістів як рушіїв суспільних перетворень.

На жаль, журналістів б’ють так само, як били за попередньої влади, а нападники так само залишаються безкарними. Позиція правоохоронців відома: нерідко це байдужість, зволікання, ігнорування, а часом (що особливо небезпечно!) – безпосередня участь у протиправних посяганнях на право журналістів виконувати професійні обов’язки.

Поодинокі справи щодо злочинів проти журналістів, якщо й доходять до судів, то закінчуються або виправдувальними вироками, або штрафами, або, в разі призначення мінімального строку позбавлення волі, покараних звільняють з випробувальним терміном.

Черговим обурливим прикладом агресії правоохоронців є інцидент біля Святошинського районного суду Києва 24 жовтня 2017 року, коли було завдано тілесних ушкоджень трьом журналістам і безпідставно їх затримано. За свідченнями потерпілих, було публічно зневажено статус журналіста, до якого апелювали жертви свавілля.

У низці подібних інцидентів – конфлікт між знімальною групою телепрограми "Схеми" (керівник групи – Михайло Ткач) і співробітниками УДО, під час якого один з працівників ЗМІ зазнав тілесних ушкоджень безпосередньо під час виконання професійних обов’язків.

Загальновідомими є неефективні розслідування кримінальних справ про резонансні вбивства журналістів Георгія Гонгадзе й Павла Шеремета. Заяви найвищих посадових осіб держави про відданість ідеалам свободи слова й підтримку журналістів не витримують випробування практикою.

Мусимо констатувати наявність подвійних стандартів у сфері дотримання прав журналістів, коли публічно, надто для західних партнерів України, виголошуються "правильні" заяви, а на ділі мало що змінюється в умовах роботи преси.

У цьому особлива небезпека позиції чинної влади: на відміну від попередників, вона навчилася створювати гарну "картинку", за якою приховується та сама безкарність.

Іноземні партнери України зацікавлені в тому, щоб мати достовірну інформацію про стан свободи слова й дотримання прав журналістів в Україні (а він аж ніяк не ідеальний).

Гранти на проведення конференцій і моніторингів, навчальні програми для правоохоронців, експертизи законодавства тощо не будуть достатньо ефективними без постійного тиску на високопосадовців і силовиків з вимогою забезпечити дотримання права журналістів на професію.

Жодні громадські організації не гарантуватимуть безпеку українських журналістів допоки цього не забезпечить влада.

Саме тому наші іноземні партнери мали б змістити акцент у підтриманні свободи слова в Україні з надання грантів громадським організаціям, що проводять конференції, моніторинги, експертизи тощо, на дипломатичний тиск. Потрібно змусити керівництво владних органів і силових структур гарантувати безпеку журналістів на підставі вже наявних правових норм.

Безпека залежить саме від чиновників і силовиків, а не від запрошення на чергове зібрання західних експертів, для яких українська влада спільно з підконтрольними їй представниками "експертного середовища" створює райдужну картинку тріумфу свободи слова в Україні.

З метою здійснення цивілізованого громадського тиску на владу й силовиків Національна спілка журналістів України – найбільша журналістська організація країни (налічує майже 20000 членів) – спільно з партнерами цьогоріч започаткувала ведення Індексу фізичної безпеки журналістів.

Це моніторинг випадків силового перешкоджання журналістській діяльності. З початку року НСЖУ зафіксувала 80 випадків фізичної агресії до працівників ЗМІ. У 13 випадках нападниками є чиновники, посадовці або депутати, у 7 випадках на журналістів нападали поліцейські або співробітники УДО. Також зафіксовано 3 випадки застосування зброї.

НСЖУ закликає колег виявляти корпоративну солідарність і розглядає цей моніторинг як ще один інструмент захисту прав журналістів.

Зваживши на викладене, належить однозначно визнати незадовільним стан дотримання фізичної безпеки журналістів в Україні й констатувати брак прогресу в покаранні винних у перешкоджанні журналістській діяльності, наявність подвійних стандартів у владних і силових структурах у питанні захисту свободи слова й права журналістів на професію.

Вочевидь, варто звернутися до президента України із закликом зустрітися з журналістською спільнотою, обговорити ситуацію у сфері фізичної безпеки журналістів і, за підсумками зустрічі, публічно задекларувати готовність гарантувати дотримання прав журналістів на професію. А також закликати правоохоронні, слідчі та судові структури ефективно розслідувати й покарати винних у злочинах проти журналістів.

Генеральній прокуратурі України, міністру внутрішніх справ, голові Служби безпеки та голові Верховного Суду України варто вжити невідкладних заходів для забезпечення ефективного розслідування злочинів, скоєних проти журналістів від часів Євромайдану, передати відповідні справи до суду й ухвалити обвинувальні вироки в усіх випадках, де вину нападників доведе слідство.

Актуальною є вимога НСЖУ до голови МВС негайно звільнити зі служби в органах внутрішніх справ без права працевлаштування в будь-яких правоохоронних органах осіб, які перешкоджали у здійсненні законної журналістської діяльності під час подій біля Святошинського районного суду Києва 23 жовтня 2017 року та тих, хто перешкоджав працювати пресі ще в часи Євромайдану.

НСЖУ залишає за собою право звернутися до Ради Європи, ОБСЄ, Міжнародної федерації журналістів, міжнародної організації "Репортери без кордонів", посольств США та держав Євросоюзу в Україні із закликом здійснювати постійний дипломатичний тиск на керівництво найвищих органів влади й силових структур України з метою гарантування права журналістів на професію, неприпустимості перешкоджання журналістській діяльності та забезпечення ефективного й оперативного розслідування злочинів, скоєних проти журналістів в Україні.

У разі відсутності дальшого поступу – вимагати від міжнародних інституцій запровадження персональних санкцій на відповідному рівні проти посадових осіб України, внесених НСЖУ до переліку "ворогів преси".

Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України, спеціально для УП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
powered by lun.ua
Чи захочуть футбольні фани повернутися до Києва після нашої "гостинності"?
Прості люди в нас добрі, гостинні й чарівні. Тільки на них надія. (рос.)
Бідні села — донори багатих міст
Фінансування комунальних закладів за кошти місцевих бюджетів: чи зможуть регіональні еліти домовитися?
Країна успіху
Успіх – це не про географію, не про те, де ти живеш. Успіх – це про характер, про те, який ти є.
5 висновків з італійських виборів: чого чекати Україні та ЄС
Зараз у Римі, Брюсселі та Києві точаться дискусії щодо того, чи може одна країна заблокувати санкції щодо Росії чи для цього усе ж таки потрібна кваліфікована більшість.
Ефект фреймінгу у ВККС, або Як зробити судову реформу успішною
Перші результати кваліфікаційного оцінювання показують, що його навіть косметичним очищенням назвати важко. Йдеться радше про одиничні випадки звільнення суддів, яких приносять у жертву успішності судової реформи.
Як припинити бізнес з продажу довідок в інтернеті
Ресурси, на яких обіцяють "порішати" питання з документами за гроші, наповнені запитами українців.
На крок ближче до вироку: що буде з розслідуванням щодо збитого Боїнга МН-17
Після того як Росія в Раді Безпеки ООН заблокувала створення Міжнародного трибуналу під егідою ООН по збитому малайзійському Боїнгу МН-17, було досягнуто домовленість про те, що судовий процес відбудеться в Нідерландах. Що дасть Україні цей процес?