Закон про реінтеграцію Донбасу: не кажи "Гоп", доки не перескочиш

2782 перегляди
Четвер, 18 січня 2018, 18:30
Олег Петровець
політичний експерт

18 січня парламентарі нарешті проголосували в другому читанні законопроект №7163 "Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях", у народі – "закон про реінтеграцію Донбасу".

Документ обговорювали у сесійній залі майже три дні. За результатами голосування, очевидно, що нардепи сприймають цю подію якщо не як беззаперечну перемогу, то вже точно як завершену справу.

Але я б не поспішав...

Минуло майже чотири місяці відтоді, як президентську ініціативу було офіційно зареєстровано у Верховній Раді – і ось нарешті маємо позитивний результат, парламентарі підтримали її 280-ма голосами!

По-правді говорячи, на такий результат мало хто сподівався, адже до останнього моменту консенсусу серед народних обранців щодо законопроекту не було. У цьому контексті чого варта тільки бійка в сесійній залі, влаштована ще під час розгляду законопроекту в першому читанні.

А до другого читання до документа подали аж 673 поправки (300 з них враховано профільним комітетом, 373 відхилено). У зв’язку з цим наростали три серйозні побоювання:

1) що ці правки розглядатимуть у сесійній залі тижнями;

2) що через таку кількість різнорідних правок і, відповідно, поглядів консенсусу знайти не вдасться;

3) що в підсумку президентська ініціатива буде суттєво спотворена і не відповідатиме первинній задумці та логіці.

На щастя, наразі можна констатувати, що жодне з цих побоювань не виправдалося (хіба що за винятком триденного розгляду в другому читанні). На виході ми отримали цілком раціональний закон, який не змогли спотворити навіть численні враховані поправки.

Основними положеннями закону є:

– визнання Росії агресором і окупантом;

– фактична заміна АТО на "заходи щодо забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі збройної агресії РФ в Донецькій і Луганській областях" на підставі статті 51 Статуту ООН, яка визначає право держав на самооборону;

– передання керівництва операцією від СБУ до Збройних сил;

– визначення меж окупованих територій в Донецькій та Луганській областях президентом за поданням Міноборони, підготовленим на основі пропозицій Генштабу ЗСУ;

– створення так званих "зон безпеки" на контрольованих урядом територіях поруч з лінією розмежування (межі буде визначати начальник Генштабу ЗСУ), де буде введено спеціальний режим, коли силовики матимуть розширені повноваження щодо використання зброї, перевірки документів, огляду речей та транспортних засобів, обмежень на дорогах, проникання в інтересах нацбезпеки у приміщення громадян та організацій, а також використання за згодою громадян їхніх транспортних засобів та засобів зв'язку;

– визначення окремими рішеннями президента початку та завершення заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ на Донбасі;

– посилання на закон про Крим в контексті визначення дати початку окупації (у ньому початком анексії вважають 20 лютого 2014 року), а також прирівнювання особливостей правочинів та реалізації прав і свобод громадян на Донбасі до ситуації з Кримом;

– визнання збереження за всіма фізичними та юридичними особами права власності на майно, нерухомість та землю на тих територіях, які були до окупації;

– наділення Верховної Ради правом схвалювати рішення президента використовувати ЗСУ для "стримування та відсічі російської збройної агресії" в Донецькій та Луганській областях;

– визнання Україною лише двох документів, які видаються на окупованій території: свідоцтва про народження і смерть;

– закріплення положення, відповідно до якого матеріальні і нематеріальні збитки, завдані Україні, компаніям та громадянам під час окупації, має відшкодовувати окупант – Росія;

– закріплення положення, відповідно до якого особи, що беруть участь у збройній агресії Росії чи залучені до участі в окупаційній адміністрації, несуть кримінальну відповідальність;

– закріплення тези про неприпустимість участі росіян в миротворчій місії ООН на Донбасі.

І якщо коротко охарактеризувати документ, то за винятком деяких обґрунтованих побоювань щодо дотримання прав людини, у цілому можна назвати його позитивним для України з кількох причин.

Перше. Нарешті, хоч і з запізненням, але все ж РФ визнається агресором і окупантом на законодавчому рівні. А це не тільки спростить роботу наших дипломатів та юристів у майбутніх судах. Що не менш важливо – це трішки зніме соціальну напругу: до цього часу Україна вимагала від світу такого визнання, але сама цього формально не робила.

Друге. Режим АТО сповна виконав свою функцію щодо стримування окупаційних сил, проте сьогодні він більше не відповідає сучасним викликам. Тому ухвалення закону, який би відкривав нові можливості для української сторони, робив нашу діяльність на Донбасі більш впорядкованою, було необхідним.

Третє. Звісно, з ухваленням закону не слід розраховувати на миттєве припинення війни та реінтеграцію окупованих територій, проте його сміливо можна назвати основою для вищезазначеного.

Адже більш чітка координація силовиків, уточнення повноважень різних осіб та органів, процедур ухвалення рішень, відповідальності, санкцій за порушення закону, а також законодавче закріплення фундаментального положення про Росію як окупанта відкриває шлях до більш ефективного як силового, так і дипломатичного протистояння.

Четверте. Закріплення можливості використовувати ЗСУ на окупованих територіях за рішенням президента та дозволом ВР – це фактично можливість "оголошення війни між рядків". Іншими словами – це можливість без ризику згортання співпраці з міжнародними партнерами в контексті економічного розвитку України вводити воєнний стан.

П'яте. Багато хто відхилення поправки про розірвання дипломатичних відносин з РФ зараховує до поразок, проте я би сказав якраз навпаки.

І навіть не через те, що подібні рішення – виключне повноваження уряду, а тому, що збереження дипвідносин, у тому числі, зберігає стежину до дипломатичного врегулювання ситуації на Донбасі.

Шосте. Звісно, закріплення в законі про реінтеграцію положення про те, що в миротворчій місії ООН на Донбасі не можуть брати участь росіяни, не має особливих практичних наслідків. Адже відповідне рішення про введення миротворців досі не ухвалено на рівні ООН, ба навіть досі не узгоджено.

Однак законодавче закріплення в цьому випадку можна розцінювати як остаточне вираження своєї категоричної і чіткої позиції. А відтак наші міжнародні партнери будуть вимушені з цим рахуватися.

Таким чином, черговий політичний крок до припинення війни на Донбасі зроблено. І приємно, що зробила його саме Україна. Адже важливо діяти й самостійно, а не тільки сподіватися на допомогу з-за кордону. Інакше результат завжди буде половинчастим.

Для того, аби проголосоване остаточно стало законом, потрібні підписи голови Верховної Ради та президента. Зважаючи на важливість цього рішення, думаю, що ці підписи ми побачимо вже найближчим часом.

Але існує одне "але".

Деякі народні обранці натякають на неправомірність проголосованого закону, через нібито неконституційне розширення повноважень президента.

І хоча в Основному законі чітко закріплено положення про те, що президент має повноваження Верховного головнокомандувача та здійснює свої функції із гарантування безпеки держави, хочу нагадати: за документ не голосували дві парламентські фракції.

Саме їхні представники можуть скористатися своїм правом і звернутися до Конституційного суду. Тим самим – якщо не домогтися скасування закону, то однозначно затягти з його реалізацією.

Отже, чисто теоретично загальна ейфорія, викликана ухваленням закону про реінтеграцію, може виявитися дещо передчасною.

Олег Петровець, політичний експерт, спеціально для УП



powered by lun.ua
powered by lun.ua
"Полювання" на бізнес час припинити
Як зменшити кількість рейдерських атак і для чого потрібен законопроект №9311?
Сильна і слабка сторони Європи: як ЄС перемогти популістів
Сальвіні та Орбан справляють сильне враження на багатьох виборців, вдаючись до різкої риторики, пронизаної емоціями. Обговорення складних конкретних питань для них – швидше гра на чужому полі.
Що треба, щоб держава захищала вас від катувань?
Наш "правозахисний пес" ані лає, ані кусає. Там, де держава не впоралась із завданням, її роботу доводиться виконувати громадськості.
Гучніше й наполегливіше: хто вбив Павла?
Якщо не питати голосніше і наполегливіше, список із запитанням "Хто вбив?" ризикує поповнитися новими іменами. (рос.)
Післясмак перших торгів заставних активів НБУ
Чи успішним був аукціон ФГВФО з продажу пулу "токсичних" кредитів балансовою вартістю понад 6 млрд грн?
За крок від торгової війни: як Україна ледь не втратила ринок Узбекистану
Рішення про антисубсидиційне розслідування щодо узбецького експорту не лише поставило країну на межу нової торгової війни. Як виявилося згодом, це рішення було прийняте з грубими помилками.
Собака кусає хвіст
За всю історію незалежної України ще не було виборів, настільки залежних від воєнних дій, як і воєнних дій – від виборів.