Звернення до президента

5397 переглядів
Понеділок, 26 лютого 2018, 14:00
Лариса Гольник
суддя Октябрського райсуду Полтави

Шостого лютого 2018 року Вища рада правосуддя внесла подання президентові України про призначення мене на посаду судді Октябрського райсуду Полтави. Президент має видати відповідний указ не пізніше 30 днів після отримання подання.

Мене ця перспектива не тішить.

Я пропонувала членам ВРП відкласти розгляд питання, поки не буде розрубано вузол проблем, що виникли довкола мене.

Тепер прошу вашого, пане президенте, втручання як глави держави і гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

На початку 2015 року за мого сприяння було задокументовано злочинні дії міського голови Полтави Олександра Мамая та деяких осіб з його оточення.

Кадри оперативного відео, що зафіксувало намагання мера й уповноваженого ним посередника вмовити мене ухвалити необхідне Мамаєві рішення в обмін на гроші, обійшли не тільки провідні вітчизняні медіа.

Про закоренілу в корупційних скандалах Україну і безпосередньо про ситуацію в Полтаві писала The New York Times. Спеціальний сюжет цьому ж присвятив Vice News Tonight на всесвітньовідомому каналі HBO.

Та злочин, скоєний проти правосуддя, досі не розслідувано, винних осіб до відповідальності не притягнуто. А суддя, котра заявила про втручання у свою діяльність, опинилася під неймовірним тиском.

Його здійснюють емісари мера за мовчазного сприяння прокуратури Полтавської області. Діяльну участь у цькуванні беруть голова мого "рідного" суду Олександр Струков і деякі інші "колеги".

Проти мене було порушено 8 кримінальних проваджень. Яких тільки обвинувачень не висували!

Від вимагання у Мамая хабара до геть маразматичних на кшталт шахрайства, утримання в неволі Струкова чи незаконного використання спеціальних технічних засобів отримання інформації. До речі, три справи відкрито вже після нападу на мене, що стався 22 листопада минулого року.

Я неодноразово заявляла, що в організації замаху небезпідставно підозрюю суб’єкта, який входить у близьке оточення і градоначальника, і голови суду.

Свого часу він захищав обвинуваченого в корупційному правопорушенні мера в суді, а нині вигадує "злочини" і завалює мене позовами про захист честі, гідності, ділової репутації.

І в рамках цивільного судочинства прагне заперечити факт погрози мені влітку 2014 року, що взагалі-то мало бути предметом кримінального розслідування. Якби закони в Україні неухильно дотримувалися.

Нещодавно зазнала фіаско спроба Ковжоги звільнити мене з лав суддів через обвинувачення в політичній діяльності.

Одну з нових кримінальних справ, № 420…403, порушив заступник прокурора області Олег Плескач – за заявою судді Струкова, який приписав мені завідомо неправдиве обвинувачення його в злочині, зроблене через ЗМІ.

Провадження № 420…406 ініційоване адвокатом, котрий тісно взаємодіє з Ковжогою. Начебто, звертаючись до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККСУ), НАЗК та інших органів по захист своїх прав я також здійснила завідомо неправдиве обвинувачення нещасного Струкова у вчиненні злочину.

У правовому плані ці формулювання є нонсенсом.

Заяви про злочини подають до правоохоронних органів. Покарання за завідому брехню можливе, коли заявника офіційно попереджають про кримінальну відповідальність, та він наполягає на своєму.

Проте співробітники прокуратури Полтавської області хутко повідкривали провадження і з неймовірним завзяттям почали діяти. Для чого?

Після нападу я казала про довіру до слідчих Нацполіції, які займаються розшуком зловмисників. І прогнозувала перешкоди слідству з боку Октябрського райсуду та облпрокуратури, якій не можу довіряти через намагання розвалити справу Мамая та покривання правопорушень осіб, згаданих вище.

Те й сталося. Клопотання про дозволи на слідчі дії лягали на стіл Струкова. Потім блукали між іншими суддями й судами, а своє вирішення знаходили за 15-20 днів.

Оперативності розшуків завадило й кількаразове витребування прокуратурою області справи для вивчення (хоча процесуальний нагляд за ходом слідства здійснює місцева прокуратура).

Відкриті проти мене провадження якраз і дозволили взяти під контроль зацікавлених осіб усі кроки слідчих. Тим часом хтось ретельно замітав сліди.

Напад при всій його нібито несерйозності – молодики на велосипедах із палицями в руках – виявився ретельно продуманим і добре підготовленим. Реалізації дійсного наміру завадив мій чоловік. Він прийняв на себе майже всі удари і, за прогнозом лікарів, ще півроку відчуватиме наслідки травм.

Шанси розкриття злочину – мізерні.

Третю справу проти мене, відразу за чотирма статтями КК України, порушено за рішенням суду, що зветься Ленінським.

*  *  *

Ціною неймовірних зусиль, втрати повноцінного людського життя мені вдалося домогтися того, що справою Мамая зайнялося НАБУ. Кілька разів детективи готували проекти підозри. Та керівник САП Назар Холодницький чомусь зволікає.

Більших успіхів я досягла у протистоянні з головою суду. Після того, як Рада суддів України, Уповноважений з прав людини та НАЗК висловилися на мій захист, Вища рада правосуддя нарешті відкрила дисциплінарне провадження стосовно мого гнобителя.

Розгляд справи Струкова намічався на 31 січня. Та він не приїхав. Зненацька захворів.

Дещо раніше голова суду зареєструвався на проходження кваліфікаційного оцінювання у ВККСУ.

ВРП повторно викликати Струкова "на килим" не поспішає. Схоже, здійснюється такий сценарій: мій антагоніст підтверджує ВККСУ свою відповідність займаній посаді й потім подає у відставку.

"Оціненим" суддям гарантовано істотне підвищення суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Тобто Струков отримає пенсію в розмірі 80% від зарплати, з якою вийде на "заслужений" відпочинок. У разі ж покарання йому загрожує не тільки втрата привілеїв, але й, скажімо, заборона на три роки займатися адвокатською діяльністю.

Порятунку Струкова від звільнення теж сприяє прокуратура області. Маніпулюючи провадженням № 420…406, прокурор Владислав Мішуровський вдався до безпрецедентного тиску на жінку, яка була мимовільним свідком неетичної поведінки голови суду (зірвавшись, він кричав мені: "Ти не потерпіла, ти – сучара!"). Її письмові свідчення я додала до скарги, у березні 2016-го відправленої до ВККСУ.

Уже нещасна і в Полтаві не живе, і на здоров’я слабує. Та її розшукали, познаходили й телефони родичів, 80-річної матері, сина, невістки, сестри. Безперестанно надзвонюють їм, вимагаючи (без офіційного надсилання повістки!) негайно прибути на допит.

Нескладно здогадатися, що результатом "слідчої дії" стала б відмова заляканої жінки від попередніх свідчень. Панове прокурорські, ви б за реальні злочини так затято бралися!

*  *  *

На одному з засідань ВРП я зустріла Сергія Бондаренка, колегу з черкаського апеляційного суду. Проти нього багато років поспіль веде війну голова суду Володимир Бабенко. Бо Сергій не захотів протиправно, на замовлення власника гуртожитка, виселити звідти вчительку.

Не один раз ВККСУ і ВРП пробували притягнути Бабенка до відповідальності. Та все якось не складається.

Я читала пост судді Бондаренка після чергового відкладення розгляду справи Бабенка. І розумію розпач Сергія, який ледь не волав:

"Не членам ВРП роками погрожують, нищать майно, ждуть під житлом, обливають брудом та нецензурною лайкою, вчинюють реальні перешкоди у виконанні обов’язків".

Постійно переконуюсь: добитися справедливості в Україні майже неможливо. Навіть судді, простому судді. Коли тобі протистоїть монолітна, спаяна тривалими корупційними зв’язками система. Своїх вона не здає!

Недобросовісний суддя має зв’язки, гроші й сотні можливостей уникнути покарання.

Здавалося б, на прикладі Сергія Бондаренка, мене, декого іншого можна було показати, що правосуддя перебуває під захистом держави, що в чесних і принципових суддях зацікавлені не тільки прості люди, котрі змушені йти до суду за захистом порушених прав, але й можновладці.

Але ж ні.

Власникам товстих гаманців і солідних посад, схоже, як і раніше потрібні специфічні "служителі Феміди".

Ті, з ким легко домовитися на взаємовигідних умовах за потрібне рішення.

Перебіг і темпи судової реформи надії на краще не вселяють – на місцях іще довго ніяких зрушень ніхто не відчує.

Тим часом суспільство потерпає від тотального відчуття несправедливості.

Сформованій за кілька десятиліть касті недоторканих дозволено красти сотнями тисяч, а то й мільйонами. Правоохоронці претензій до них не мають, бо більшістю своєю належать до цього прошарку. Карають тільки бідних злочинців.

Так не повинно бути! Судова система потребує реальних, а не декоративних змін. Інші правоохоронні органи теж. Зволікати не можна. Загрозливі тенденції, здатні підірвати основи державності, надто відчутні.

Самосуди, кривава відплата потерпілих своїм кривдникам, загони нічних месників, погроми в судах, напади на суддів, знищення їхнього майна, незалежно від причин, відкидають нас у морок правового хаосу.

І ще одне.

Не хочеться, щоб прізвище глави держави Україна асоціювалося з назвами таких судів, як Октябрський чи Ленінський. Про всяк випадок нагадаю: пакет декомунізаційних законів президент України Петро Порошенко підписав у квітні 2015 року.

Лариса Гольник, суддя Октябрського райсуду Полтави, спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua