Як "повернути" Донбас. Усе дуже просто

4353 перегляди
Субота, 16 червня 2018, 10:30
Мар’яна П’єцух
журналіст

На всі запитання чи дискусії на тему майбутнього Донбасу в мене завжди однакова відповідь – діти. Майбутнє залежить від того, якими виростуть ці діти.

Саме діти, які там продовжують жити, і врятують Донбас. Врятують, якщо їм у цьому допомогти. 

Я неодноразово була в школах Донбасу. Бачила, як не всім старшокласникам йде ця вся патріотична тематика і примусове співання гімну України перед початком уроків (таке придумали деякі чиновники щодня його виконувати, щоб "патріотизувати" дітей).

Не всім воно легко, коли в школі їм кажуть одне, хоча ще років чотири тому казали інше, а вдома від батьків вони часто продовжують чути це інше. Ця "шизофренія" не для слабкого дитячого мозку.

Мені дуже знайомі ці відчуття зі свого дитинства на Західній Україні, коли вчора наша вчителька історії була переконаною комуністкою, а сьогодні раптом змушує нас співати і крокувати містом під пісні січових стрільців.

Я бачила, як з легкістю ковтають весь ура-патріотизм учні молодших класів. Бо їм просто подобається вдягати вишиванки, "бо вони красиві".

Їм подобається класти руку на серце під час виконання гімну, бо так робить вчитель і взагалі це ж так урочисто. Навіть якщо батьки забороняють це робити, вони все-одно це роблять бачила і таких першачків.

Бачила і таких, що кажуть "Героям слава", хоч ці слова вдома під забороною.

Я навіть бачила дівчинку, яка співала в школі гімн України з рукою на серці, а її тато в той час воював там за "ДНР"...

Я чула розповіді шестикласників про бійки в школі через різні орієнтири хтось б’ється за Україну, хтось за Росію, бо по телевізору показують, як у Росії круто, а в їхній українські школі смердить туалет на весь хол, а в під’їзді їхнього будинку капає зі стелі. 

Але виховання у школі за "сухою" шкільною програмою, яка не відрізняється від шкільної програми для всієї України, замало.

Їхній світогляд ламають виїзди за межі свого вакууму. Коли вони виїжджають за межі своїх міст і регіону, коли бачать Україну з іншої географічної точки, коли спілкуються з дітьми з інших регіонів, коли потрапляють у сім’ї в інших регіонах вони дуже змінюються. 

Вони повертаються додому іншими. Більше того, вони змінюють своїх батьків.

Я не раз чула історії, коли батьки боялися відпускати дітей, бо там "бандерівці" "донецьких" не люблять, а коли врешті випускали, то наступного року шукали можливості, куди їх відправити далі – у центр чи захід України. 

Шукають безкоштовні програми і табори, бо мало кому оплатити такі тури під силу. 

Війна триває. У тому числі, війна за дитячі уми.

Уми дітей, які в деяких прифронтових населених пунктах, підконтрольних Україні, позбавлені українських телеканалів з україномовними мультиками – супутникові антени розбиті снарядами, а звичайна антена тягне лише російські і сепаратистські ефіри.

У селищі Зайцеве, яке розділене лінією фронту, діти з нашого боку минулого року їздили в табори по Україні, а з того боку – в табори під російським Ростовом.

І я чула розмови місцевих з "нашого" боку, які хороші умови були в дітей з "того" боку під Ростовом – "сарафанне радіо" працює значно краще за українські телеканали, які в Зайцевому взагалі не транслюють.

Цього року волонтер Олена Розвадовська знову збирається везти на відпочинок дітей із Зайцевого та інших прифронтових міст на відпочинок у табір під Київ. Але поки шукає ресурси.

Якщо комусь хочеться зробити більше, ніж просто поговорити у Фейсбуці про такий-сякий Донбас, якщо хочеться, щоб Донбас був українським, пропагуйте тури для дітей з Донбасу в центр і захід України.

Можна просто зробити "репост" або кинути цей текст тому, хто має можливості допомогти.

Маряна Пєцух, спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Наше студентство за кордоном: розпрощатися не зможемо повернути?
Чому студентство вирішило поїхати в закордонні університети? Здебільшого тому, що незадоволені умовами життя в Україні, а ще хочуть кращі знання або диплом, щоб працювати в ЄС.
"Топографія пам'яті": ми – те, що ми пам'ятаємо
"Топографія пам'яті" Мартіна Поллака це збірка есеїв, написана в різні роки австрійським письменником, журналістом та перекладачем, що спеціалізується на історії Центральної та Східної Європи.
Чому українці не люблять українське
В Україні чимало компаній виробляють сучасні якісні товари, але вітчизняні споживачі їх не цінують. У чому річ? (рос.)
Коли ламається смартфон, або Що буде, якщо ваша бабуся з'явиться у Instagram
Людмилі Йосипівні за кілька місяців буде 70. Смартфон їй купили зо півроку тому. З того часу бабуся перестала бурчати на нас, що ми "сидимо в телефоні", – провела інтернет і стала пропадати в ньому.
Державні ветеранські політики – це імітація активності та "пшик"
Ветеранська проблема заговорюється, влада вдається до суцільної імітації активності. А в результаті ветеран як сидів у закритій кімнаті наодинці зі своїми спогадами та алкоголем, так і сидить.
Чому без потужного середнього класу Україна приречена на провал
Ми все більше живемо на зовнішні запозичення. Бо з бюджетом усе більші проблеми. А стабільне наповнення державної скарбниці має забезпечувати саме "золота середина" – національний виробник товарів та послуг.
Де у світі найкращі пенсійні системи
Один з найбільших викликів для політиків — яким повинен бути компроміс між платниками податків та пенсіонерами.