Кияни, рятуйте свою "фабрику": інструкція з ефективного самоврядування

1254 перегляди
Понеділок, 20 серпня 2018, 09:00
Олександр Савченко
юрист "Об'єднання "Самопоміч", експерт з місцевого самоврядування

Нині ми буквально потерпаємо від великих обсягів даних в інформаційному полі. Якщо частина інформації є простою (наприклад, зв’язок між великими врожаями і ростом економіки), то є й така, що містить професійний підтекст, який не завжди нам зрозумілий.

Мова про заголовки та статті, у яких ідеться про податки на виведений капітал, децентралізацію, агломерацію і так далі.

Серед цих складних словосполучень усе частіше з’являється "місцеве самоврядування", поняття, яке в більшості асоціюється з радянськими пережитками ("ради", "виконкоми", "місцеві депутати" тощо), а також неефективністю управління.

Насправді ж, питання місцевого самоврядування є набагато ширше, аніж може собі уявити середньостатистичний українець.

Усвідомлення його важливості є великим кроком до формування громадянського суспільства, яке зможе забезпечити собі та своїм дітям добробут.

Місцеве самоврядування: приклад з "фабрикою"

Що ж таке місцеве самоврядування? Змоделюємо простий приклад, який допоможе зрозуміти це поняття.

Уявіть, що ви і ще 99 людей отримали у власність якесь підприємство. Наприклад, фабрику з очищення питної води. Всі ви – співвласники цього підприємства на рівних умовах.

Ваша фабрика є соціальним підприємством – тобто воно не лише отримує прибуток, а й передбачає додаткове фінансування своєї діяльності. Тому всі 100 власників зобов’язані вносити власні кошти для повноцінної роботи.

Ваша фабрика стара: з подекуди вибитими вікнами, облупленою фарбою і великою ямою перед головним входом. А ваш продукт, питна вода, погано продається… Доходи від вашої діяльності з кожним роком падають, але ви не здаєтеся, а тому зважуєтеся на зміни.

Зібравшись зі співвласниками, ви думаєте: як відремонтувати приміщення? Що зробити, аби підприємство виробляло і продавало більше води? Яких заходів вжити, щоб фабрика не висмоктувала з кишень співвласників всі гроші?

Зрозуміло, що після цих питань між співвласниками виростає стіна непорозуміння: у кожного є своя думка щодо подальшого розвитку фабрики, і порозумітися не вдається.

Після виснажливих дискусій люди розуміють: 100 осіб не зможуть домовитися. Тому всі вирішують найняти директора, який прийматиме рішення, що влаштовуватимуть більшість.

Після проведення конкурсу у фабрики з’являється директор (на думку більшості – найкращий з усіх кандидатів).

Та, зрозуміло, що керівник влаштовує не всіх, тому при підприємстві створюється наглядова рада, яка контролюватиме роботу директора і погоджуватиме важливі для підприємства документи.

Все. Фабрика отримала керівництво і починає свою роботу. Директор наймає заступників, секретарку, бухгалтера, юриста, інженера, прибиральницю, декількох робітників, охоронця і так далі.

Готується план на наступний робочий рік, формуються графіки роботи, на вході до фабрики висить табличка "Протягом літа проводитимуть капітальний ремонт".

Разом із тим, на сайті підприємства з’являються фото, де керівник фабрики підписує з закордонними партнерами угоду про розширення ринку.

Та, незважаючи на все це, власники продовжують отримувати великі рахунки до сплати. І з кожним місяцем сума тільки збільшується.

Згодом співвласники з’ясовують: "капітальний" ремонт зробили лише на фасаді приміщення, всередині ж усе залишилося старим і зношеним. Секретарка, прибиральниця і охоронець – одна особа. А директор уже півтора місяці у відпустці, хоча у звітах зазначає про понаднормову діяльність.

Згодом, піднявши бухгалтерську документацію, співвласники бачать, що фабрика закуповує сировину для виробництва за височезними цінами, а інформація про підписання угоди з міжнародними ринками – неправдива.

Після такого провалу горе-керівника звільняють. На горіхи отримує і наглядова рада: її розпускають, а натомість скликають нову.

До вибору нового директора співвласники підходять уже більш виважено: вони формулюють конкретне бачення подальшого розвитку підприємства, а також попереджають про відповідальність за будь-яке порушення чи корупцію.

Процес ефективного управління починає еволюціонувати, з часом змінюючи директорів і наглядову раду.

Співвласники вимагають більшої прозорості та ефективності, у той час коли директор і рада потребують належної оплати своєї роботи.

У результаті, протягом 5-10 років активної співпраці фабрика стає якісною, потужною, прибутковою.

Підприємство – це наше село/місто

Тож як ця історія пов’язана з місцевим самоврядуванням? Все просто. Це аналогія, де:

Співвласники фабрики – територіальна громада села, селища, міста (тобто мешканці цих населених пунктів);

Фабрика – населенні пункти: село, селище, місто (з чітким розумінням того, що кожний населений пункт має власне майно, кошти та повноваження);

Директор фабрики – сільський, селищний, міський голова;

Наглядова рада – сільські, селищні і міські ради;

Найнятий персонал – виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради.

На жаль, описана вище історія відображає реалії нашого місцевого самоврядування. Так звані "власники" отримують старі і занедбані "фабрики", якими протягом 27 років незалежності керують "горе-управлінці".

Незважаючи на це, слід розуміти: еволюційний процес запущений, тому селам і містам нікуди не дітися від розвитку.

До слова, реформа децентралізації, яку запровадив уряд, – одна з найуспішніших на сьогодні. І ця тенденція не може не вселяти оптимізму.

Управлінська система, що веде до руйнації

Що ж відбувається з місцевим самоврядуванням у Києві і чому ця тема така надважлива? Справа в тому, що столиця має спеціальний статус, визначений окремим законом: Київ є політичним, адміністративним, духовним, та історичним центром країни, відтак – тут діє інша система самоврядування.

Тобто Київ – величезна "фабрика". Тут надзвичайно велика кількість співвласників, і через це наше підприємство має 10 відокремлених структурних підрозділів.

Та разом із тим, обираючи на посаду "директора", співвласники не можуть розраховувати тільки на себе. Вони змушені погоджувати свій вибір з президентом України. Тобто директор "фабрики Київ" є у подвійному підпорядкуванні: своїх власників і керівника держави.

Таке подвійне підпорядкування призводить до "управлінської плутанини". Адже всі особи, найняті на роботу "директором", також отримують подвійне підпорядкування, а 10 відокремлених підрозділів "фабрики" отримують керівника, якого поставив президент.

Простими словами: співвласники "фабрики "Київ" взагалі не мають доступу до призначень… хоча підприємство належить їм. Зрозуміло, що така управлінська система веде до руйнації і занепаду.

Звучить як нонсенс, правда? Але це факт.

Сьогодні обраний киянами мер ще додатково призначається президентом як голова Київської міської державної адміністрації. А ці "10 відокремлених підрозділів заводу" – 10 районів столиці, кожен з яких має районну державну адміністрацію, голови яких призначаються особисто президентом України.

Київ потребує створення райрад

Вся ця ситуація налаштовує на боротьбу. Хочеться, аби ці "відокремлені підрозділи заводу" віддали співвласникам, а саме – відновили районні ради з головами і депутатськими корпусами, яких обирають самі кияни.

До слова, у 2015 році Київрада прийняла рішення про утворення 10-ти таких райрад. Але для забезпечення їхньої роботи слід було провести вибори… яких не провели донині. Тому зараз кияни мають цікаву ситуацію: де-юре райради створені, але де-факто вони не діють, адже депутати не обрані.

Розуміючи всю абсурдність ситуації і повну чиновницьку байдужість у питанні відновлення виборчого процесу, активна громада вирішила самостійно вирішити проблему.

Зокрема, кияни розробили місцеву ініціативу про відновлення районних рад. Цей документ передбачає два кроки:

1. Скасування 4-го пункту рішення Київради від 2015 року, де йдеться про те, що перші вибори райрад у столиці мають відбутися 27 березня 2016 року. Ця дата вже минула, а тому цей пункт неможливо виконати.

2. Звернення Київради до ЦВК з вимогою призначити конкретну дату перших виборів до райрад у столиці.

Ця місцева ініціатива – приклад боротьби співвласників за свою "фабрику", а відтак – за свій майбутній добробут.

Вірю, що еволюційний процес розвитку суспільства запущений, і вже через 10-15 років ми матимемо місто, у якому буде комфортно та радісно жити.

Олександр Савченко, юрист "Об'єднання "Самопоміч", експерт з місцевого самоврядування

Спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Безпекова політика ЄС: чи можливий компроміс між Парижем і Берліном
Різниця підходів Парижа і Берліна багато в чому пояснюється їхнім геополітичним розташуванням. Для Парижа основне джерело загроз швидше на Півдні, а для Берліна – на Сході.
Плагіат чи помилка: звідки це бажання знищити колегу з НАНу?
Помилка – це так само досвід. А якщо за досвід убивати, то прогресу не буде.
Як не перетворити опитування про землю на інструмент передвиборної агітації
Соціологічні опитування українців щодо мораторію на торгівлю аграрною землею часто маніпулятивні. Це вигідно політикам та агрохолдингам.
Як організовувати конференції з єврейських студій? Погляд ізсередини
В Україні, як і в сусідніх пострадянських республіках, сформувалася доволі специфічна традиція організації і проведення наукових конференцій.
Венчурні інвестиції: чому придушувати емоції — шкідливо для бізнесу
Заперечувати емоційну сторону ведення справ — нераціонально. Досвідчений інвестор знає свої емоції і вміє з ними працювати. (рос.)
Якими будуть українські школи, якщо вони матимуть "агентів змін"
У освітньому процесі "агенти змін" – це учні, які найкраще підготовані до майбутнього.
Студентські заворушення 14-15 листопада 1918 року
Студенти Київського українського державного університету заявили: "в зв'язку з подіями в Галичині, а також з призивом бувших офіцерів, лекції в університеті треба зовсім припинити, всім студентам записатись у військо, а студенткам – у Червоний Хрест".