Лібертаріанський погляд: Намордник для держави

831 перегляд
Вівторок, 11 грудня 2018, 09:00
Валентин Хохлов
член правління ГО "Українська альтернатива"

Головна лібертаріанська цінність – це свобода. Держава – це один з головних ворогів свободи, але, на відміну від деяких колег-лібертаріанців, я все ж вважаю її за необхідне зло.

Але щоб ті погані речі, до яких настільки схильна держава, мінімізувати, її, як отого злого собаку, потрібно тримати на короткому повідку та й у наморднику.

Ця стаття присвячена деяким прикладам того, як держава схильна утискати свободи громадян, та як на неї потрібно надівати намордника.

Одним з найбільш яскравих прикладів зазіхання держави на права і свободи громадян – це так званий "загальний військовий обов'язок".

Кожен має право на життя, здоров'я, приватну власність та свободу діяльності – і це слід розуміти як заборону проти власної волі ризикувати життям чи здоров'ям, віддавати свою власність або примусово займатись якоюсь діяльністю.

Загальний військовий обов'язок передбачає якраз примусове, без наявності власної волі людини, зайняття діяльністю, що пов'язана з ризиком для життя, здоров'я, а ще наші "браві" генерали зазіхають на майно громадян або юридичних осіб, у першу чергу – автомобілі.

Так, загальний військовий обов'язок закріплений конституційно, але закон і право – різні речі. Закон може бути неправовим. Яскравим прикладом є Третій Рейх – Гітлер міг конституційно закріпити будь-що, але на Нюрнберзькому процесі посадовці Рейху були засуджені у тому числі й за законні, але неправові дії.

Отже, виконання неправового закону є злочином. Зазіхання держави на права і свободи громадян є злочином, навіть якщо воно оформлене у вигляді норми закону.

Намордник для держави – це обмеження компетенції законодавця та пряма заборона приймати закони, що утискають право на життя, здоров'я, власність, свободу діяльності.

Громадяни державі нічого не винні, крім сплати податків. Вони не мусять її захищати, віддавати їй власний час, здоров'я чи майно. Недобровільна мобілізація є неправовим актом, незважаючи на те, що вона здійснюється за законом.

У нас є і прямо протилежний приклад зазіхання держави на права і свободи громадян – це право на зброю. Коли державі потрібні озброєні раби – це дозволено, а коли вільні громадяни бажають мати зброю – це заборонено.

Має бути навпаки! Лібертаріанці є послідовними прибічниками свободи володіння зброєю. Громадяни утворили державу для того, щоб вона їх обслуговувала, а не утискала чи обмежувала.

Заборона на володіння зброєю є зазіханням на право власності, бо кожен може володіти будь-чим, а відповідальність має бути не за факт володіння зброєю, а за факт такого її застосування, яке утискає законні права і свободи інших. Тоді, дійсно, кримінальну відповідальність ніхто не скасовував.

Дуже сумнівною з точки зору лібертаріанців є наявність централізованої системи поліції у структурі міністерства внутрішніх справ. Це утворює небезпечні стимули для держави з використання поліцейської машини не для захисту законних прав і свобод громадян, а для виконання замовлень політичного керівництва.

Намордником для держави у цій ситуації може бути розділення поліції на декілька незалежних одна від одної установ і децентралізація деяких з них.

Так, охорона громадського порядку, включаючи порядок на дорогах, здійснюється в інтересах місцевої громади, тому ця функція може і має відійти до муніципальної поліції, яка створюється, фінансується та підпорядковується органам місцевого самоврядування. І жоден міністр внутрішніх справ не матиме ніяких важелів впливу на цю муніципальну поліцію.

Так, до речі, у США поліція є місцевою, федеральний уряд не має над нею контролю, і система працює.

Ще одна корисна ідея – це обрання голови муніципальної поліції, шерифа, місцевою громадою.

Інша справа – це розслідування кримінальних злочинів. У США воно спочатку здійснювалося виключно на місцях, але це виявилося не дуже вдалою ідеєю. Тому було утворено централізовану структуру – ФБР.

Вчимося на досвіді провідної країни – маємо утворити кримінальну поліцію, яка знаходиться у системі міністерства юстиції. Ця структура має бути демілітаризована: ані форми, ані спеціальних звань.

Тоді матимемо чітку систему запобіжників – муніципальна поліція у системі місцевого самоврядування, кримінальна поліція – у системі міністерства юстиції, а воєнізовані підрозділи (у тому числі Національна гвардія), рятувальники, тощо – у системі міністерства внутрішніх справ.

До речі, тоді пенітенціарна система має теж відійти МВС. Щоб унеможливити тиск слідчих на тих, хто знаходиться під вартою, та зробити тих, хто утримує осіб під вартою, рівновіддаленими від обох сторін – слідства й захисту.

В Україні була одна спроба надіти намордника на державу – це утворення Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та спеціалізованого суду.

Хоча ця спроба дуже обмежена і не досить вдала, вона виявила шалений супротив з боку держави. Держава, як отой скажений собака, намагається цього намордника зняти і покусати свого господаря – громадянське суспільство.

Тому потрібно рухатись далі. Не потрібна нам якась САП – у нас кожна прокуратура має бути антикорупційною. Для цього прокуратура має бути виведена з підконтрольності державі – ані парламент, ані уряд, ані президент не повинні мати впливу на кадрові призначення чи звільнення.

Рада Прокуратури повинна мати більшість незалежних членів, і саме вона має призначати чи звільняти генерального прокурора. Так Прокуратура має перетворитися на орган суспільного контролю над державою.

Інший намордник на державу – це позбавлення її права на вибіркове правосуддя. Це амністія та помилування. Лише суд може встановлювати винуватість чи невинуватість, визначати покарання або звільняти від нього. Втручання інших гілок влади у це є неприпустимим.

А ось ще одне неконституційне зазіхання держави на права і свободи громадянінститут судимості. Коли людина відбула призначене їй судом покарання – все, вона чиста перед законом, принаймні, конституційно жодних підстав обмежувати її права немає.

А у нас акт меншої юридичної сили, кодекс, такі обмеження вводить. Це неправова норма, хоча й закріплена у законі. Інститут судимості має бути ліквідований.

Зрештою, держава у нас штучно вигадує злочини там, де їх немає. Це злочини без потерпілих. Наприклад, проституція або вживання наркотиків. Покажіть, чиї конкретно права і свободи порушені внаслідок цих нібито "злочинів"?

Кожен має право на здоров'я, у тому числі право своє здоров'я руйнувати. Ви вважаєте, що тютюн, алкоголь, наркотики шкодять здоров'ю – так, маєте право так вважати, але не маєте права забороняти іншим руйнувати їхнє здоров'я, якщо тільки вони вашому шкоди не роблять.

Тому обмеження паління – це не для того, щоб "вилікувати" тих, хто палить, а для того, щоб захистити права тих, хто не палить.

Лібертаріанці послідовно виступають проти злочинів без потерпілих. Якщо є щось, що нічиї права і свободи не утискає, то це не може бути злочином.

Злочином скоріше є криміналізація таких дій. Взагалі, безпідставні обмеження прав і свобод громадян, безпідставна криміналізація окремих дій має бути злочином з боку депутатів. У нас вони несуть лише "політичну відповідальність", тобто спокійно можуть працювати у режимі "шаленого принтеру", приймаючи всяку нісенітницю під виглядом законів.

Ось треба ввести кримінальну відповідальність депутатів за прийняття законів, що утискають права і свободи, вводять злочини без потерпілих або інші безпідставні обмеження.

Наостанок про головне. Ми, громадяни, народ України – ми є власниками держави, ми її утворили, ми її фінансуємо, ми винайняли всіх її посадовців.

Державна зрада – це не коли громадянин діє всупереч інтересам держави, а коли держава чи її окремі посадовці діють всупереч інтересам народу.

Український народ є волелюбним, обидва Майдани це довели. Свободу не спинити! Дія всупереч цьому гаслу Помаранчевої революції – це дія всупереч інтересам народу, це і є державна зрада.

І тому коли деякі обласні ради збороняють якусь музику або коли РНБО забороняє якесь програмне забезпечення (внаслідок чого вмерла Українська біржа) – це зазіхання на свободу, це злочин проти народу України, це і є державна зрада.

Валентин Хохлов, спеціально для УП



powered by lun.ua
Тотальна "цнапизація" чи держава у смартфоні?
Сервісна держава повинна дбати про належне надання послуг через різні канали, турбуватися про всі групи громадян і бізнесу, не допускаючи дискримінації.
Як підготуватися до сезону грипу: 5 простих рекомендацій
Охочі мають шанс імунізуватися та уникнути захворювання або ж на 60 % зменшити ймовірність ускладнень від нього.
Дотик генпрокурора, або Як зняти недоторканність, щоб її залишити
Доторканними "слуги" згодні бути тільки для свого – призначеного президентом Зеленським – генерального прокурора.
Чи є колізія між урядовими розслідуваннями на ринку добрив
За дотриманням правил торгівлі в країні наглядають Антимонопольний комітет та Мінекономіки. Чи є між ними взаємодія, покаже справа проти групи Ostchem.
Стратегія України з інтегрованого управління кордонами: справжнім мірилом успіху буде ефективна реалізація
Зміцнення торговельно-транспортних коридорів до Європейського Союзу є надзвичайно важливим для теперішніх і майбутніх відносин між Україною та ЄС.
У чому логіка "земельного Задзеркалля" щодо іноземців
Заборона іноземцям купувати землю в Україні не працюватиме. Знайдеться ряд механізмів і структур в Україні та за її межами, щоб це обійти. Для кого ж іноземці становлять ризик?
Чому всім нам варто подивитися "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго"
В Україні ми не користуємось інфраструктурою як чимось зручним і корисним, не задумуючись – навпаки, ми, самі того не помічаючи, витрачаємо величезну кількість енергії, щоб компенсувати її розруху.