Путін і передвиборча кампанія на безлюдному морі

2190 переглядів
Середа, 16 січня 2019, 15:30
Олег ПетровецьОлег Петровець
політичний експерт

Здавалося б, ведення передвиборчої кампанії з використанням різноманітних політичних технологій, агітацією та іншими її атрибутами логічне лише за умови, коли воно відбувається там, де є виборці – потенційний електорат.

Таке твердження цілком обґрунтоване в умовах класичного виборчого процесу, що в нього вливаються відповідні кандидати. Проте, коли йдеться про наміри Путіна посадити на український політичний трон свого ставленика, навіть море – цілком підходящий майданчик.

Ільмі Умеров, Ахтем Чийгоз, Надія Савченко, Олег Сенцов – ось далеко не повний перелік особистостей, чиї долі не раз ставали предметом переговорів не тільки між Україною та Росією, але й ЄС і США.

Фактично у таких ситуаціях неважко прочитати наявність складової певних торгів щодо послаблення антиросійських санкцій чи інших поступок світовому агресору в обмін на живих людей, що є основною цінністю у всьому цивілізованому світі. Проте не в Росії.

Тому вже після захоплення росіянами українських суден разом з екіпажем в районі Керченської протоки було розуміло: легко визволити наших моряків з полону не вийде. Адже кремлівська методика торгування життями і долями людей в політичних цілях відома.

Ще тоді було видно, що, швидше за все, до закінчення виборчої кампанії в Україні жодних кроків щодо звільнення українських моряків Путін не зробить. Адже зараз в нього просто маніакальна звичка все розцінювати як передвиборчу кампанію і піар чинного президента.

Хоча, з іншого боку, не виключався й цілком діаметрально протилежний варіант розвитку подій. Так, доля українських полонених може бути використана Кремлем задля підвищення передвиборчих рейтингів проросійських кандидатів. Зокрема через сценарування заслуги Медведчука у звільненні полонених.

І, направду, це стало б для нас одночасно і щастям – адже українці повернулися б додому, і лихом – адже маніпулятивний задум Москви міг би реалізуватися, а шанси російського реваншу в українській політиці – суттєво підрости.

Ну, а коли за кілька днів до запланованого судилища над захопленими моряками українців шокувала інформація про зустріч Віктора Медведчука з президентом Білорусі Олександром Лукашенком у Мінську, терези свідомості остаточно перехилилися в бік прогнозування саме останнього з вищеописаних сценаріїв.

Проте і цього разу сталося не так, як гадалося. 15-16 січня Лефортівський суд Москви продовжив термін арешту до 24 квітня захопленим у полон в районі Керченської протоки українським морякам.

А це фактично 100%-во говорить про те, що:

  • по-перше, напередодні президентських виборів Путін вирішив не давати зайвих приводів для росту рейтингів чинного президента через звільнення моряків;
  • по-друге, зберігається велика ймовірність використання Москвою "морського козиря" у ході парламентських перегонів, де шансів для російської політичної реабілітації куди більше.

Але хотілося б звернути увагу на інше. Складається таке враження, ніби вся ця історія із захопленням українських морських суден від самого початку була спланована Росією задля досягнення двох основних цілей:

1. Черговий елемент легалізації окупації Криму.

Спочатку Сенцова викрадають з території України і судять за законами Росії, як громадянина Росії, яким він не є. Потім незаконно будується Керченський міст.

А зараз ця історія з моряками, в якій російська сторона на міжнародному рівні позиціонує те, що сталося, як порушення якогось тільки ними визнаного державного кордону.

2. Черговий елемент ведення власної передвиборчої кампанії у нашій країні, що, по суті, можна охарактеризувати як майже пряме втручання в українські президентські та парламентські вибори.

І тут проглядається як мінімум два сценарії, що їх Росія могла планувати до втілення.

Перший полягає у навмисному провокуванні морської кризи. Спочатку через блокування вільного руху українських суден задля економічного виснаження, а потім – через провокування українських моряків на відкриття вогню у відповідь. Адже характер отриманих пошкоджень наших суден говорить про те, що вогонь вівся на ураження.

В останньому випадку цілком могло дійти до відкриття ще одного запеклого фронту війни – морського. І тут постає риторичне запитання: чи не під цю подію до українських кордонів постягували утричі більше військових і техніки?

Таким чином російське керівництво могло б спробувати вдарити по "Ахіллесовій п'яті" українського оборонного комплексу – морському напрямку.

Бо ж з укріпленням української армії, а також отриманням на озброєння сучасної американської зброї проворкувати наших військових на суші для росіян виглядає вже не так привабливо, як раніше. А от похитнути віру українців у власні збройні сили перед виборами через море – куди легший шлях.

Та коли українські моряки проявили неабияку мужність, патріотизм та професіоналізм, не допустивши реалізації путінського задуму, не виключено, що агресору довелося витискати максимум з мінімуму, шукати альтернативу – запасний сценарій.

В умовах, коли суперник не ковтнув твою наживку, а на мілітаризацію прикордонних територій в Україні відповіли введенням воєнного стану, не залишається нічого більше як використати вже роками перевірений цинічний прийом – прикинутися дурниками і говорити про порушення якогось міфічного державного кордону РФ по лінії Криму, чого не визнає увесь цивілізований світ. А також вкотре використати тему полонених задля маніпуляцій.

Що ж робити Україні далі?

По-перше, дії української влади в контексті звільнення українських моряків можна охарактеризувати позитивно, адже вдалося виробити єдину юридичну стратегію. Як наслідок – усі захоплені Росією українські моряки заявили слідству, що вони військовополонені.

До того ж ця тема постійно на слуху не тільки в Україні. Росію вкотре засуджує Європа та США. Тому, хоча сподіватися на швидке повернення захоплених українців додому, на жаль, не випадає, проте грамотні й послідовні дії дають надію, що справжнє міжнародне – а не фейкове російське – правосуддя рано чи пізно таки спрацює.

По-друге, як йдеться у відомому афоризмі, "Поки ти не здався – ти не переможений".

Тому після цього випадку ми не можемо дозволити собі слухняно скласти лапки і перестати користуватися своїми морями. Адже це фактично означатиме капітуляцію перед російською окупацією.

В даному контексті заяви секретаря РНБО Турчинова про подальші чисельні спроби проходу українськими суднами Керченською протокою більше, ніж виправдані.

Азовське море, відповідно до "Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки", таке ж українське, як і російське. Тому ми маємо повне право вільно ним пересуватися.

А про те, що Крим – це територія України, а Кримський міст – окупаційне творіння, навіть говорити не варто. Тому ми не повинні ні в кого вимолювати дозволу для того, аби бути господарями на своїй території.

До того ж, безперечно, мусимо залучатися міжнародною підтримкою, в тому числі НАТО.

Дійсно, захід кораблів цієї організації в Азовське море означає порушення вищезазначеної угоди між Україною і Росією від 2003 року, в якій прописані правила для судноплавства: вільний доступ для торгових суден і заборона для іноземних військових кораблів, якщо немає погодження обох країн (Ст.2, ч.3 Договору).

Тому тут дійсно необхідно або шукати якісь юридичні лазівки, або розривати цей злощасний договір. Або є інший варіант: зміцнювати власні морські сили не без допомоги наших партнерів з НАТО, адже таке не заборонено ніким і нічим.

Крім того, варто наголосити, що присутність міжнародної делегації на українських суднах в Азовському морі – повністю в логіці угоди від 2003 року, яка, до слова, поширюється на Азовське море, однак не на Чорне.

Також хотілося б зауважити, що у вищезазначеному документі є й інші положення. До прикладу:

  • посилання на договір про дружбу, який Україна не продовжила саме через російську агресію;
  • у преамбулі йдеться про те, що "всі питання, які стосуються Азовського моря та Керченської протоки, повинні вирішуватися лише мирними засобами", а це якось аж ніяк не клеїться з агресивною поведінкою РФ.

Отже, постає цілком логічне запитання: а чи варто дотримуватися договору, який неодноразово і грубо порушила інша його сторона? Чомусь здається, що саме такої логіки найбільше боїться Росія.

Олег Петровець, спеціально для УП



powered by lun.ua
Інквізиція XXI століття, або Як тестується косметика на тваринах
Розповідаємо, як насправді тестується косметика на тваринах і які способи тестувань використовують у світі прямо зараз.
Прозорість = незалежність: з чого починаються понеділки голови Нацбанку
Минули часи, коли можна було маніпулювати рішеннями, прикриваючись висловом "гроші люблять тишу". Чому відкриті комунікації – один з пріоритетів НБУ?
Сезон без авітамінозу: доступні овочі та небанальні ідеї страв
Якщо правильно побудувати режим харчування, можна покращити самопочуття, укріпити імунітет, краще спати та справлятися зі стресом.
Неочевидні виклики Зеленському в боротьбі з корупцією
Чи вийде посилити ефективність роботи антикорупціонерів, не змінюючи законодавство? (рос.)
Зеленський і переЗЕвантаження влади як вікно можливостей
Цього року перезавантаження влади відбудеться – якщо не в липні, то в жовтні. Це друга ітерація, яка, на жаль, відбувається із запізненням у 2-3 роки. Які люди прийдуть до Верховної Ради та Кабінету міністрів? Необхідно сформулювати критерії та спробувати донести їх до суспільного загалу.
Зима близько: природний газ (не) чекає на нас?
Україна потребує термінових рішень для збереження транзиту російського газу в Європу.
Законопроект про вибори від Зеленського: як до влади можуть повернутися люди з оточення Януковича
Законопроект про вибори, який представив новоспечений президент Володимир Зеленський має приховане подвійне тлумачення. Розбираємо нюанси і наслідки.