Путин и предвыборная кампания на необитаемом море

2195 просмотров
Среда, 16 января 2019, 15:30
Олег ПетровецОлег Петровець
политический эксперт

Здавалося б, ведення передвиборчої кампанії з використанням різноманітних політичних технологій, агітацією та іншими її атрибутами логічне лише за умови, коли воно відбувається там, де є виборці – потенційний електорат.

Таке твердження цілком обґрунтоване в умовах класичного виборчого процесу, що в нього вливаються відповідні кандидати. Проте, коли йдеться про наміри Путіна посадити на український політичний трон свого ставленика, навіть море – цілком підходящий майданчик.

Ільмі Умеров, Ахтем Чийгоз, Надія Савченко, Олег Сенцов – ось далеко не повний перелік особистостей, чиї долі не раз ставали предметом переговорів не тільки між Україною та Росією, але й ЄС і США.

Фактично у таких ситуаціях неважко прочитати наявність складової певних торгів щодо послаблення антиросійських санкцій чи інших поступок світовому агресору в обмін на живих людей, що є основною цінністю у всьому цивілізованому світі. Проте не в Росії.

Тому вже після захоплення росіянами українських суден разом з екіпажем в районі Керченської протоки було розуміло: легко визволити наших моряків з полону не вийде. Адже кремлівська методика торгування життями і долями людей в політичних цілях відома.

Ще тоді було видно, що, швидше за все, до закінчення виборчої кампанії в Україні жодних кроків щодо звільнення українських моряків Путін не зробить. Адже зараз в нього просто маніакальна звичка все розцінювати як передвиборчу кампанію і піар чинного президента.

Хоча, з іншого боку, не виключався й цілком діаметрально протилежний варіант розвитку подій. Так, доля українських полонених може бути використана Кремлем задля підвищення передвиборчих рейтингів проросійських кандидатів. Зокрема через сценарування заслуги Медведчука у звільненні полонених.

І, направду, це стало б для нас одночасно і щастям – адже українці повернулися б додому, і лихом – адже маніпулятивний задум Москви міг би реалізуватися, а шанси російського реваншу в українській політиці – суттєво підрости.

Ну, а коли за кілька днів до запланованого судилища над захопленими моряками українців шокувала інформація про зустріч Віктора Медведчука з президентом Білорусі Олександром Лукашенком у Мінську, терези свідомості остаточно перехилилися в бік прогнозування саме останнього з вищеописаних сценаріїв.

Проте і цього разу сталося не так, як гадалося. 15-16 січня Лефортівський суд Москви продовжив термін арешту до 24 квітня захопленим у полон в районі Керченської протоки українським морякам.

А це фактично 100%-во говорить про те, що:

  • по-перше, напередодні президентських виборів Путін вирішив не давати зайвих приводів для росту рейтингів чинного президента через звільнення моряків;
  • по-друге, зберігається велика ймовірність використання Москвою "морського козиря" у ході парламентських перегонів, де шансів для російської політичної реабілітації куди більше.

Loading...

Але хотілося б звернути увагу на інше. Складається таке враження, ніби вся ця історія із захопленням українських морських суден від самого початку була спланована Росією задля досягнення двох основних цілей:

1. Черговий елемент легалізації окупації Криму.

Спочатку Сенцова викрадають з території України і судять за законами Росії, як громадянина Росії, яким він не є. Потім незаконно будується Керченський міст.

А зараз ця історія з моряками, в якій російська сторона на міжнародному рівні позиціонує те, що сталося, як порушення якогось тільки ними визнаного державного кордону.

2. Черговий елемент ведення власної передвиборчої кампанії у нашій країні, що, по суті, можна охарактеризувати як майже пряме втручання в українські президентські та парламентські вибори.

І тут проглядається як мінімум два сценарії, що їх Росія могла планувати до втілення.

Перший полягає у навмисному провокуванні морської кризи. Спочатку через блокування вільного руху українських суден задля економічного виснаження, а потім – через провокування українських моряків на відкриття вогню у відповідь. Адже характер отриманих пошкоджень наших суден говорить про те, що вогонь вівся на ураження.

В останньому випадку цілком могло дійти до відкриття ще одного запеклого фронту війни – морського. І тут постає риторичне запитання: чи не під цю подію до українських кордонів постягували утричі більше військових і техніки?

Таким чином російське керівництво могло б спробувати вдарити по "Ахіллесовій п'яті" українського оборонного комплексу – морському напрямку.

Бо ж з укріпленням української армії, а також отриманням на озброєння сучасної американської зброї проворкувати наших військових на суші для росіян виглядає вже не так привабливо, як раніше. А от похитнути віру українців у власні збройні сили перед виборами через море – куди легший шлях.

Та коли українські моряки проявили неабияку мужність, патріотизм та професіоналізм, не допустивши реалізації путінського задуму, не виключено, що агресору довелося витискати максимум з мінімуму, шукати альтернативу – запасний сценарій.

В умовах, коли суперник не ковтнув твою наживку, а на мілітаризацію прикордонних територій в Україні відповіли введенням воєнного стану, не залишається нічого більше як використати вже роками перевірений цинічний прийом – прикинутися дурниками і говорити про порушення якогось міфічного державного кордону РФ по лінії Криму, чого не визнає увесь цивілізований світ. А також вкотре використати тему полонених задля маніпуляцій.

Що ж робити Україні далі?

По-перше, дії української влади в контексті звільнення українських моряків можна охарактеризувати позитивно, адже вдалося виробити єдину юридичну стратегію. Як наслідок – усі захоплені Росією українські моряки заявили слідству, що вони військовополонені.

До того ж ця тема постійно на слуху не тільки в Україні. Росію вкотре засуджує Європа та США. Тому, хоча сподіватися на швидке повернення захоплених українців додому, на жаль, не випадає, проте грамотні й послідовні дії дають надію, що справжнє міжнародне – а не фейкове російське – правосуддя рано чи пізно таки спрацює.

По-друге, як йдеться у відомому афоризмі, "Поки ти не здався – ти не переможений".

Тому після цього випадку ми не можемо дозволити собі слухняно скласти лапки і перестати користуватися своїми морями. Адже це фактично означатиме капітуляцію перед російською окупацією.

В даному контексті заяви секретаря РНБО Турчинова про подальші чисельні спроби проходу українськими суднами Керченською протокою більше, ніж виправдані.

Азовське море, відповідно до "Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки", таке ж українське, як і російське. Тому ми маємо повне право вільно ним пересуватися.

А про те, що Крим – це територія України, а Кримський міст – окупаційне творіння, навіть говорити не варто. Тому ми не повинні ні в кого вимолювати дозволу для того, аби бути господарями на своїй території.

До того ж, безперечно, мусимо залучатися міжнародною підтримкою, в тому числі НАТО.

Дійсно, захід кораблів цієї організації в Азовське море означає порушення вищезазначеної угоди між Україною і Росією від 2003 року, в якій прописані правила для судноплавства: вільний доступ для торгових суден і заборона для іноземних військових кораблів, якщо немає погодження обох країн (Ст.2, ч.3 Договору).

Тому тут дійсно необхідно або шукати якісь юридичні лазівки, або розривати цей злощасний договір. Або є інший варіант: зміцнювати власні морські сили не без допомоги наших партнерів з НАТО, адже таке не заборонено ніким і нічим.

Крім того, варто наголосити, що присутність міжнародної делегації на українських суднах в Азовському морі – повністю в логіці угоди від 2003 року, яка, до слова, поширюється на Азовське море, однак не на Чорне.

Також хотілося б зауважити, що у вищезазначеному документі є й інші положення. До прикладу:

  • посилання на договір про дружбу, який Україна не продовжила саме через російську агресію;
  • у преамбулі йдеться про те, що "всі питання, які стосуються Азовського моря та Керченської протоки, повинні вирішуватися лише мирними засобами", а це якось аж ніяк не клеїться з агресивною поведінкою РФ.

Отже, постає цілком логічне запитання: а чи варто дотримуватися договору, який неодноразово і грубо порушила інша його сторона? Чомусь здається, що саме такої логіки найбільше боїться Росія.

Олег Петровець, спеціально для УП



powered by lun.ua
Психологический анализ публичных заявлений Зеленского о США: страх или стратегия? 
Зеленский старается угодить всем – и США, и ЕС, поэтому использует ряд манипулятивных приемов и хорошо продуманную стратегию.
Что общего у Тома Круза и Валерия Хорошковского?
Если Хорошковский сотрудничает с Банковой и Зеленским как разработчик или консультант - это тревожный сигнал. (укр.)
5 книг, которые помогут вам настроить свои информационные фильтры
С переходом к цифровой эпохе поток информации, который мы ежедневно перевариваем, вырос в разы. (укр.)
Марафон Зеленского как Зе!технология
14-часовым марафоном 10-го октября Зеленский и Ко достигли основной цели - рейтинг не просядет до весны. А там - местные выборы, и заберут всю власть. (укр.)
Формула Артаферна. Дипломатическая ошибка, которая изменила ход греческой истории
В Древней Греции тоже был восточный сосед. Большой и вооруженный до зубов. С которым легко было договориться о поддержке. Но какой ценой? (укр.)
Пресс-марафон от Зе: показуха или необходимость?
Зе!команда успела сформировать определенное отношение к неудобным вопросам. И это совсем не эффективна тенденция, которая, разумеется, не добавляет плюсов к образу президента Зеленского как уверенной и открытой персоны. (укр.)
Российская мертвая петля с крутым пике в энергетике Украины
Верховная Рада открыла импорт электроэнергии из России. Это разрушительное решение для энергетической безопасности Украины. (укр.)