Політреформа: 5 кроків, щоб втекти з каруселі смерті

981 перегляд
Четвер, 17 січня 2019, 15:00
Андрій ОсадчукAndrii Osadchuk
юрист, депутат Київради

Щоразу напередодні нового президентсько-парламентського виборчого циклу ми завмираємо в надії і зневірі. Щоразу в нас борються бажання справедливих і системних змін зі страхом і недовірою, нажитими досвідом і пам'яттю предків.

Ми 27 щосили біжимо вперед, але постійно натрапляємо на старі граблі. Щоразу, коли Україна вибухає, аби змінити правила гри і вирватися із зачарованого кола, за рік-другий енергія спадає, ентузіазм розвіюється, і ми знову і знову завертаємо на страшну карусель безвиході.

Це явище називають мурашиним колесом або каруселлю смерті. Так, іноді від безглуздої біганини по колу вмирає майже вся колонія працьовитих мурах. І лише дрібка якимось дивом завжди виживає і йде собі далі.

Можна вигадувати безліч теорій і версій, чому все не так, як хотілося б, та я б усю складну картину наших негараздів спростив би до максимально зрозумілої конструкції.

Моя версія, з якою, переконаний, погодиться більшість: у нас геть неправильно працюють або не працюють взагалі базові державні інституції. Здійснюючи дуже багато енергійних рухів, створюючи чимало галасу, вони залишаються фактично недієздатними.

У парламентсько-президентській республіці президент домінує над урядом, парламент просто не виконує покладених на нього функцій. Парламентарі не те, що погано працюють, вони просто не ходять на роботу. Масово.

В українському трудовому законодавстві за 2 години відсутності у робочий час (за прогул) працівнику загрожує звільнення з вовчим квитком. Але це не про Раду, що живе за наші гроші: їм можна, бо ніхто на них не має впливу.

В результаті всі грають у свою гру. Президент, прем'єр, групи депутатів, олігархи, лобісти. Перемагає найхитріший, найнахабніший і найспритніший. Всі безбожно маніпулюють і брешуть, бо то єдиний порятунок у грі без правил. Демократія не працює.

Про те, що правила дефектні, почали говорити у перші роки після прийняття Конституції. Те, що вони геть нікудишні, стало очевидно після помаранчевого Майдану. Але йшли роки, а помаранчеві герої так і не провели роботу над помилками.

Революція Гідності була криком відчаю у пустелі української демократії. Криком народу, що вимагав змін, боровся і віддав за них життя купи людей. На жаль, все ті самі персонажі, знайомі нам десятиліттями, знову нічого не зробили, аби зламати систему.

Ми знову опинилися на порозі нового етапу вибору, але, очевидно, нас вкотре затягує вир жахливої мурашиної каруселі смерті.

Про політичну реформу в Україні активно говорять щонайменше років 20. За цей час "ефективно реформувати" Конституцію змогла тільки ОЗУ з Єнакієвого. В інших не склалося.

Вже років 15 обіцяють скасувати депутатську недоторканність. Відтоді зросло нове покоління українців, а обіцянки лишились обіцянками.

Окремою тезою останніх років значиться зміна виборчої системи. Жах існуючої вже очевидний усім, але її зміна зовсім не влаштовує тих, хто править балом десятиліттями і сьогодні домінує у Раді.

Власне, ці два пункти, що живуть окремим життям, і є, за версією українського політикуму, політичною реформою в широкому контексті. Але назвати це системною політреформою язик не повертається.

Поки ж розмови тривають. А про долю, майбутнє й ефективність політичних партій, якість політичного лідерства і команд взагалі мало хто говорить - нема кому.

Мені здається, нам постійно бракує здатності переосмислити всі слабкі місця нашої юної демократії, зібрати в єдину структуру всі елементи змін, зацементувати їх простими і зрозумілими меседжами та просувати все укупі як цілісну реформу.

Loading...

Можуть існувати десятки версій, як і що варто зробити, але мені подобається давно придумана мною "схема п'яти кроків". Вони, на мою думку, в комплексі здатні за 10-15 років повністю змінити політичний клімат у республіці, мінімізувати політичну корупцію, розвинути політичні партії і якісно покращити лідерство. Кожна складова схеми важлива у взаємозв'язку з іншими.

1. Нам негайно потрібно скасувати депутатську недоторканність.

Це треба було зробити ще років 10 тому, але факт її існування лише підтверджує, що система політичної корупції тримається за неї зубами.

Як на мене, саме депутатська недоторканність була і є матір'ю корупції. Саме вона десятиліттями манила в залу під куполом тих, хто переховувався від закону, планував це робити, та тих, хто був готовий допомагати і першим, і другим. Це стало культом.

Скасування недоторканності нанесе суттєвий удар по усталеним традиціям політичної корупції, що стала плоттю і кров'ю так званої еліти.

Якщо найближчим часом ми цього не зробимо, у нас на виборах і надалі перемагатимуть корупціонери та їхні блазні або ті, хто готовий на них працювати.

2. Необхідно здійснити тотальний перегляд правил політичної агітації.

Роками виборчі цикли в Україні проходять за подібною схемою, за винятком однієї важливої деталі. За останні десятиліття ми успішно вчилися впроваджувати у виборчий процес найкращі практики шоубізнесу і корпоративних комунікацій.

На сьогодні кожна нова виборча кампанія – це перш за все війна бюджетів, режисерів, продюсерів, дизайнерів і мультиплікаторів. Кого завгодно, та тільки не ідей, стратегій і особистостей.

У всьому світі медіа і реклама відіграють важливу роль, але, вибачте, не настільки, як у нас. Умовний Думчев назавжди в нашій пам'яті киян. Так склалося, що у нас суть геть не важлива – превалює форма.

Тому тотальний перегляд правил політичної агітації як під час виборчого процесу, так і в "мирний час", має бути невід'ємною складовою політреформи.

Якщо найближчим часом ми цього не зробимо, у нас і надалі перемагатимуть маріонетки, блазні й дешеві клоуни на утриманні олігархів.

3. Необхідно прагнути до скорочення терміну повноважень Верховної Ради.

Теперішня модель України є сплавом успадкованого радянського парламентаризму і найкращих європейських практик.

Так, совіти були огидною пародією на демократію, але саме парламент Української РСР зміг ухвалити акт про суверенітет, декларацію незалежності, призначити референдум 1-го грудня, визнати його результати і таким чином забезпечив повну легітимність зміни системи влади без революції, повстання чи війни. Він заклав основу парламенту нової України.

З часу першого демократичного скликання 1990 року і по сьогодні народ України вручає депутатам ВР мандат керувати ним, визначати політику і життя країни терміном на п'ять (!) років. А в наших реаліях це вічність, що перетворюється на прірву за фактичної відсутності політичних партій.

Не забувайте партію-фантом, що перемогла на останніх виборах! Її ніби немає, але вона є. П'ятирічна каденція за наших умов, – це вирок всім нам. Європа знала купу випадків, коли парламенти працюють 3 роки. І цей термін, як на мене, якісно відповідає нашим потребам.

Нам конче потрібно прискорити ротацію лідерства у парламенті й уряді. Ми живемо в реаліях, коли в Україні немає жодного політика, втрата якого мала б негативний вплив на наше майбутнє. Більше того, якщо завтра зникне половина всіх дійових осіб політичної сцени, навряд чи Україна від того щось втратить у стратегічній перспективі.

Нам потрібно забезпечити змагальність і середовище для зростання нових лідерів. Три роки повноважень ВР – ідеальний строк, аби реалізувати всі свої знання і вміння, пожвавити роботу політичних партій, посилити прямий діалог з людьми і завжди залишатися в тонусі.

Якщо найближчим часом ми цього не зробимо, у нас і надалі перемагатимуть і домінуватимуть ті самі обличчя, що фактично довели країну до руйнації, бо вони геть не бояться відповідальності та конкуренції.

4. Необхідно встановити ліміт на кількість послідовних термінів перебування у парламенті.

Крім скорочення терміну повноважень Ради нам конче потрібні додаткові важелі, аби стимулювати ротацію лідерства і створення умов для розвитку політичних партій.

На жаль, наша політична система поки не народила свого Джона Маккейна чи Маргарет Тетчер. Тож, керуючись цим аргументом, нам потрібно вводити обмеження в кількості послідовних термінів перебування у парламенті.

В американській системі це зветься terms limit.

Два послідовних терміни повноважень за аналогією з обмеженнями для президента зможуть суттєво оживити політичні партії, змусити лідерів працювати з партійною молоддю, не на словах, а на ділі готувати їх для роботи на вищому рівні. Це дасть фантастичний поштовх для селекції і мотивації найкращих.

Якщо найближчим часом ми цього не зробимо, у нас і надалі пануватимуть політичні клани та їхні провідники, що десятиліттями уособлюють український парламентаризм і жодного разу не понесли відповідальність за свою неефективність, брехню та політичну корупцію.

5. Необхідно запровадити відкриті партійні списки як єдиний механізм політичної конкуренції.

Так, все перелічене вище не матиме жодного сенсу, якщо ми терміново не змінимо виборче законодавство і не запровадимо відкриті партійні списки як єдиний механізм політичної конкуренції.

Якщо парламентська виборча кампанія 2019 розпочнеться за наскрізь прогнилою чинною системою 50/50, ми в кращому разі ще 5 років будемо повзти у правильному напрямку замість того, аби бігти, рятуючи себе і наше майбутнє.

Жодної надії вирватися з мурашиної каруселі смерті не буде. Ми цілеспрямовано будемо втрачати людей, інституції будуть тяжіти до деградації, ворога ми точно не переможемо.

Безумовно, є ще купа аргументів, деталей, принципів, ідей і пропозицій, про які варто говорити у контексті політреформи. Але. Політична реформа буде справжньою реформою тоді, коли її зрозуміє і підтримає більшість українців.

Для цього потрібна чіткість і простота. Потрібні нові зрозумілі ідеї. І мені здається, що запропонована комплексна модель 5-ти кроків має шанс на підтримку. Вона зрозуміла, в ній немає фальші, вона нова.

Маю надію, що саме подібні ініціативи дадуть шанс розірвати зачароване коло мурашиної каруселі, що невідступно затягує нас у свій безжальний вир.

Андрій Осадчук, спеціально для УП



powered by lun.ua
Кілька штрихів до історії про Олексія Алчевського
Пра-праонука Олексія Алчевського, харків'янка Олена Рофе-Бекетова має свій погляд на одного з перших українців-олігархів
Справа Шеремета: Змушені довіряти? або Пресконференція – це не суд
Думка юриста по слідству і підозрюваних у вбивстві журналіста Павла Шеремета: "Я не вірю... Може, я й помиляюсь". (рос.)
Що повинен знати керівник про безпеку бізнесу
Які причини рейдерських атак, як їх запобігати і які інструменти використовувати для боротьби з ними? (рос.)
Коли рано означає вчасно: про лікування раку з перших вуст
Україна в першій трійці країн Європи за смертністю лише через те, що у нас рак мало діагностується на ранніх стадіях.
Щоб історія не закінчувалася: про мертві села і правила ведення війни
Норми міжнародного гуманітарного права – шлях до того, аби у людей, сіл і міст, де вони мешкають, було майбутнє. 
Економити не можна витрачати. Як помирити українців і тарифи
Комунальні підприємства з постачання тепла нарікають на свою збитковість і вимагають збільшення тарифів, а люди бідкаються через незадовільну якість та високу вартість комунальних послуг. Як розірвати це порочне коло?
Про мешканців окупованих районів Донбасу: бачили очі, що купували...
Хто має боротися за те, щоб мешканці тимчасово окупованих територій повернулися в Україну, і чому.
Світла тінь "Чорного ворона"
5 грудня в Україні стартував прокат фільму "Чорний ворон" – екранізації українського бестселлера Василя Шкляра. Він розповідає про боротьбу українських повстанців проти радянської влади у 1920-х роках.