"Євробачення": Досить спекулювати на патріотизмі
Мене, як і багатьох глядачів, приємно вразив професійний рівень учасників цьогорічного відбору від України на "Євробачення".
Це може комусь подобатися чи не подобатися, але популярна музична культура в усьому світі розвивається за своїми законами і власними правилами. Й українські молоді музики ніяк не складають тут виняток.
Ні, ми можемо, звичайно, вимагати, щоб усі співаки хором і поодинці співали тільки народних пісень, пристойно одягалися (бажано, у вишиванки й шаровари) і в перервах між піснями кричали: "Слава Україні!"
Незважаючи на всю чарівну привабливість дівочих струнких ніг і всього того, що не тільки не приховують, а навпаки виставляють напоказ сучасні молоді музиканти й танцюристи, я б особисто віддав все ж перевагу іншій музичній культурі. Мабуть тому, що виховувався на музиці й пісні як мистецтві, а не як шоу. Як і більшість старшого покоління.
Але ми розуміємо, що нинішня молодіжна популярна культура достатньо космополітична й розвивається за своїми законами. Інколи всупереч здоровому глузду, елементарній естетиці й гарячому патріотизму. Такий сучасний тренд.
Звичайно, тут напрошується одразу запитання: чи не можна поєднати молодіжну музику з традиційною музичною культурою народу? Так, можна, але для цього країна має сприяти створенню відповідного середовища. Не словом, а ділом, як декларують політики, але до діла – як правило – так і не доходять.
Сучасна вітчизняна практика: ви представлятимете країну на міжнародному конкурсі, але за свої кошти! І при тому маєте погоджувати кожен свій крок, кожну дію, кожне вимовлене слово, кожен концерт із керівництвом Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ), яка вас делегує на "Євробачення"!
Все це виглядає не тільки не демократично, а й ображає гідність.
В результаті цього року все завершилося гучним скандалом. А учасники фіналу дали гучного віртуального ляпаса не тільки голові НСТУ Зурабу Аласанії, а й віце-прем'єру українського уряду В'ячеславу Кириленку, дружно відмовившись як від пропонованих умов угоди, так і від штрейкбрехерства, що їм пропонувалося керівництвом НСТУ.
Провести конкурсний відбір за одними правилами як творче змагання, визначити переможців, а потім почати ще раз визначати переможця за політичними правилами – це треба бути або непрофесіоналом, або не дуже розумною, або аморальною людиною. Все це не поєднується з високою суспільною функцією, покладеною на керівників НСТУ. Я абсолютно певен, що і Зураб і його помічники це добре розуміють.
Але після такого приголомшливого фіаско, коли їм дівчата показали урок пристойності й порядності, не прийнявши відведених для них ролі штрейкбрехерів і один за одним відмовившись від їхніх принизливих умов, в них не вистачило мужності й професійної етики визнати свою помилку, вибачитися й знайти порозуміння з переможницею, ким би вона не була.
А вона – переможниця конкурсу Maruv – відверто закликала до порозуміння, багаторазово повторюючи словами своєї пісні "Кomm zu mir!" (Ходи до мене!). Це – майже жарт.
По справедливості, їм би треба було зараз вибачитися й піти. Але тепер зрозуміло, що вони самі не підуть.
Як давно вже треба було б перепочити від державних турбот В'ячеславу Кириленку, який давно зупинився у своєму розвитку, нещадно експлуатуючи тему патріотизму. Саме пан Кириленко заварив цю кашу, бо всього за кілька годин до фіналу несподівано висунув низку умов до учасників конкурсу.
І якби ці умови були прийняті, то, здається, жоден конкурсант не міг би взяти участі в фіналі, бо практично всі колись їздили на гастролі до Росії. Як, до речі, і члени журі нацвідбору.
Питання: на що розраховував віце-прем'єр, виставивши такі непереборні умови? Так, тільки на інформаційний резонанс. Очевидно, прагнув показати, хто тут справжній патріот. А показав зовсім інше. Принаймні, все зробив для того, щоб Україна цього року не взяла участь у фіналі "Євробачення".
І вже зовсім приголомшує, що цей лжепатріотичний і примітивний запал віце-прем'єра підтримує Кабмін, збираючись на законодавчому рівні забороняти гастролі українських виконавців у Росії.
То чого ми досягли, перевівши фінал мистецького конкурсу в політичну площину?
Отримавши такий урок від державних мужів, наші фіналісти завтра можуть усі разом і поодинці вальнути в Росію на гастролі, де їх приймуть із розпростертими обіймами тепер уже як героїв, що протистояли "фашистському" режиму.
Я пишу "можуть", що не означає "поїдуть". Але пани Аласанія і Кириленко все зробили для того, щоб вони не обмежували себе докорами власного сумління.
В умовах початку національного й демократичного розвитку почуття національної відповідальності має формуватися надзвичайно тактовно й розумно, без форсажу.
І якщо державні службовці найвищого рангу не демонструють прикладу такої відповідальності, то як вони можуть вимагати від молодих людей бути зразком патріотизму?!
Врешті, чому це так страшно, що українські виконавці їздитимуть до Росії і виступатимуть на її найкращих сценах, демонструючи талановитість наших виконавців і руйнуючи стереотипи, створені російською пропагандою про підростаюче фашистське покоління українців?
Торгувати з Росією, щорічно на десятки відсотків збільшуючи обсяги, не страшно. На державному рівні займатися контрабандою з сусідньої недружньої країни запчастин для військової техніки – не страшно. Робити багатомільйонний бізнес на крові українських патріотів – теж не страшно. А здійснювати гуманітарні акції у вигляді концертів українських талантів – це жахливо?
Можливо, не варто аплодувати любителям гастролів до Росії, але й затюкувати їх, паралельно заробляючи на війні, теж не слід.
Займіться краще реформами, а не гастролями своєї талановитої молоді, яка поки не може в Україні достойно заробляти, бо ви не створили нормальних економічних умов для їхніх ровесників-слухачів, яким нема чим платити за концерти. Чи ви хочете, щоб уже всі більш-менш притомні люди покинули цю країну?
Тоді віддайте це право вибору самим молодим людям. Вони самі найкраще розберуться, де можна, а де не слід гастролювати й заробляти. Забороняти популяризувати свою творчість – це найгірше, що можна вигадати.
Щодо замірів рівня патріотизму учасників фіналу, які повсякчас робив модератор конкурсу Сергій Притула – до речі, досить професійний ведучий. Але він – якраз той випадок, де треба чітко обумовлювати в сценарному плані рівень його компетенції та характер запитань.
Я, наприклад, уже на якомусь етапі почав не розуміти: це конкурс пісень, чи конкурс патріотизму? Чого хотів домогтися пан ведучий? Щоб дівчата поплакали чи йому дулю скрутили? Шкода, що не скрутили. Вони згодом це успішно зробили пану Аласанії. І Кириленку теж. Схоже, що правильно зробили. Чи не так?
Віктор Мороз, спеціально для УП
