Антиарбітражна судова практика, або Коли новий Верховний Суд береться за старе

2371 перегляд
Четвер, 21 березня 2019, 13:00
Тарас Шепель
експерт судової групи РПР, член Громадської ради доброчесності, Голова Третейської палати України

Давно збирався написати на тему, чи виправдав сподівання на краще новий Верховний Суд, за який довелося добряче поборотися останні роки, і фінал формування якого ми спостерігаємо цими днями.

Було докладено купу зусиль для того, щоб відстояти саму ідею необхідності очищення судової влади. І результат втілення цієї ідеї продемонстровано якраз на прикладі утворення і діяльності Верховного Суду.

І, на жаль, результат такий, що назвати його перемогою вкрай складно.

Цьому сприяє реванш старої системи, який проявляється в збереженні або поверненні до негативних тенденцій у судовій практиці.

Це типовий наслідок "недореформ", яких, на жаль, за останні п'ять років продемонстровано багато, і які носили характер лише імітації реальних реформ.

Будь-яка показушна реформа приречена на провал та – навіть після первісного нібито успіху – реванш старих корумпованих систем, оскільки глибинно їх майже не торкається.

Судова ж реформа за ці п'ять років не має жодних відчутних результатів, окрім нового Верховного Суду, який було запущено наприкінці 2016 року, і результати роботи якого вже можна побачити і оцінити.

Далі розберу в деталях, на конкретному прикладі у сфері, яка є однією з найчутливіших для підприємців, і впливає на стан інвестиційної привабливості України та безпеку ведення бізнесу. Це практика Верховного Суду в питаннях підтримки і невтручання в сферу компетенції міжнародного арбітражу.

Не є таємницею, що й іноземний інвестор, і вітчизняний підприємець намагаються максимально уникнути можливості судитися в українських судах і мають значно вищу довіру до міжнародних арбітражних судів.

Вже традиційно підприємці при укладанні договорів домовляються вирішувати суперечки не в державних судах, а в недержавних арбітражах – міжнародних чи внутрішніх третейських судах.

І зусилля до цього докладені чималі. Питання підтримки арбітражних механізмів досить глибоко і детально прописані у процесуальних кодексах (цивільному і господарському), які діють з кінця 2016 року. Включно до норм, які надають перевагу вирішенню спорів у межах арбітражних процедур, перед державними судами.

У цій ситуації, як мінімум, державним судам слід би уникнути того, аби "ставити палки в колеса" міжнародному арбітражу і третейському розгляду.

Святими і непорушними мають бути визнання і виконання рішень арбітражних інституцій, оскільки звертатися до них не буде сенсу, якщо державний суд свавільно чи за хабар легко може "знести" арбітражне рішення.

І після досить прогресивної процесуальної реформи 2016 року судова практика спочатку пішла правильним шляхом.

Велика палата Верховного Суду у своїй постанові від 28 серпня 2018 року висловила позицію щодо обов'язковості визнання і дотримання арбітражного застереження про вирішення спорів міжнародним комерційним арбітражним судом.

А 5 лютого 2019 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за головуванням судді Ганни Вронської скасувала рішення господарських судів двох інстанцій, які в порушення вимог законодавства розглянули спір за наявності між сторонами угоди про вирішення спорів у третейському суді.

Здається, крапку у правозастосуванні можна було б поставити, і решту подібних справ Верховний Суд, як і інші суди, мали вирішувати аналогічно.

Але ось свіжа постанова від 4 березня 2019 року.

У цій справі Верховний Суд навпаки не визнав арбітражне застереження і, відповідно, юрисдикцію міжнародного арбітражного суду на спірні відносини між сторонами. Так, ВС вирішив, що спір таки мав розглядати господарський суд.

Спір стосувався визнання недійсним договору, який сторони домовилися розглядати саме в міжнародному арбітражі.

Господарські суди двох інстанцій відмовилися розглядати позов, бо він підвідомчий міжнародному арбітражу. Міжнародний комерційний арбітражний суд визнав, що спір належить до його компетенції, розглянув його і виніс рішення, чинність якого якраз і поставлена під сумнів Верховним Судом.

Loading...

Найгірше, що цим прецедентом  тепер може користуватися будь-хто, хто хоче уникнути виконання на території України рішення будь-якого міжнародного арбітражу чи третейського суду, за допомогою українських судів, яких десятою дорогою намагаються оминути і іноземний інвестор, і вітчизняний підприємець.

Це – червона лінія, яку не можна перетинати, але яка, на жаль, в даному випадку грубо порушена.

В Європі, до якої ми рухаємося, та в цілому світі більшість комерційних спорів вирішуються в арбітражах.

Право арбітражів вирішувати спори щодо недійсності договорів, як і визначати самостійно обсяг власної компетенції у конкретному спорі, є важливим запобіжником можливого штучного втручання державного суду в діяльність арбітражу.

Україна є учасником Конвенцій про право міжнародних договорів та про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень і має їх дотримуватися.

Застосування арбітражних судів важливе не тільки для формування сприятливого інвестиційного клімату в середині країни, але й є інструментом захисту інтересів як держави, так і приватного бізнесу в зовнішньоекономічній діяльності.

Україна і великі державні підприємства нерідко успішно звертаються до міжнародних арбітражних інституцій – всім відомий результат вирішення спору між Нафтогазом і російським Газпромом в Стокгольмському арбітражі.

Неоднаковість судової практики Верховного Суду України була одним з головних нарікань на його роботу, які й спричинили прийняття рішення про ліквідацію цього суду і створення нового, з новими суддями, в тому числі з середовища адвокатів і науковців.

Нові судді мали продемонструвати кращу якість роботи, доброчесність і сповідувати інші цінності, головною з який має бути непідкупність.

Проте до Верховного Суду, як і раніше, потрапляють переважно представники "старої школи", а багато хто з негативними висновками щодо доброчесності.

Ілюстрацією цього в даному випадку є головуюча суддя у цій справі – Інна Берднік, яка потрапила у "новий" Верховний Суд якраз зі "старого" Верховного Суду України, попри висновок Громадської ради доброчесності про її невідповідність критеріям доброчесності і професійної етики.

В ці дні добігає кінця друга хвиля добору суддів до Верховного Суду. На 78 вакантних посад Вища рада правосуддя може рекомендувати президенту призначити 16 суддів з висновками про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.

Найбільша їх кількість – 7 з 16, припаде якраз на Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.

Читайте також:

"Новий" Верховний Суд: реформа, якої не було

Як Порошенко провалив судову реформу, і що має зробити майбутній президент

44 недоброчесні кандидати до Верховного Суду

Тому справжня судова реформа країні потрібна.

Без цього в нас не буде ані інвестицій, ані роботи, ані грошей, а Європа так і залишиться для багатьох далекою мрією або стане ціллю трудової міграції.

Багато що залежить від президента країни та народних депутатів, вибори яких відбудуться в цьому році.

Які зміни потрібні, і яким шляхом може піти судова реформа за наявності владної волі у нового президента – написано тут.

Тарас Шепель, спеціально для УП



powered by lun.ua
Тотальна "цнапизація" чи держава у смартфоні?
Сервісна держава повинна дбати про належне надання послуг через різні канали, турбуватися про всі групи громадян і бізнесу, не допускаючи дискримінації.
Як підготуватися до сезону грипу: 5 простих рекомендацій
Охочі мають шанс імунізуватися та уникнути захворювання або ж на 60 % зменшити ймовірність ускладнень від нього.
Дотик генпрокурора, або Як зняти недоторканність, щоб її залишити
Доторканними "слуги" згодні бути тільки для свого – призначеного президентом Зеленським – генерального прокурора.
Чи є колізія між урядовими розслідуваннями на ринку добрив
За дотриманням правил торгівлі в країні наглядають Антимонопольний комітет та Мінекономіки. Чи є між ними взаємодія, покаже справа проти групи Ostchem.
Стратегія України з інтегрованого управління кордонами: справжнім мірилом успіху буде ефективна реалізація
Зміцнення торговельно-транспортних коридорів до Європейського Союзу є надзвичайно важливим для теперішніх і майбутніх відносин між Україною та ЄС.
У чому логіка "земельного Задзеркалля" щодо іноземців
Заборона іноземцям купувати землю в Україні не працюватиме. Знайдеться ряд механізмів і структур в Україні та за її межами, щоб це обійти. Для кого ж іноземці становлять ризик?
Чому всім нам варто подивитися "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго"
В Україні ми не користуємось інфраструктурою як чимось зручним і корисним, не задумуючись – навпаки, ми, самі того не помічаючи, витрачаємо величезну кількість енергії, щоб компенсувати її розруху.