Зеленський – людина з парадигми "принижуватися/принижувати"

10027 переглядів
Вівторок, 02 квітня 2019, 16:30
Іванна Климпуш-ЦинцадзеIvanna Klympush-Tsintsadze
віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України

Погортавши стрічку виборчих новин, втішилася, що люди шукають конструктиву, хоч деякі коментарі й дивують. Наприклад, про те, що прихильники чинного президента "найагресивніші".

Дехто йде далі і вже звинувачує у тому, що палка дискусія розриває країну, а тому нам, мабуть, треба, змиритися з реваншем. Що ж…

Уявіть, будь ласка: ви летите в літаку і знаєте, що там попереду, за туманом, гора, в яку ось-ось влетите. Вас переконують, що гори там нема. Ви ж знаєте, що вона є: тут уже ставались катастрофи, і радар показує попереду гору! Але люди поруч кажуть, що не повірять, поки самі не переконаються.

Ось приблизно так я можу описати свої емоції, коли чую аргументи за ЗЕ.

Мотиви його виборців зрозумілі – за такої складної (але не настільки, як дехто намагається змалювати) економічної ситуації, все ще не викоріненої корупції і з таким інформаційним простором на інше годі було й сподіватися.

На жаль, аргументи про відсутність досвіду і необхідних знань є для виборців Зеленського радше перевагами, ніж недоліками кандидата.

Розумію, що його високий рівень підтримки – це результат недовіри до державних інституцій. Цей чіткий сигнал суспільства має бути почутим і врахованим максимально швидко.

Але чи лише на владі ця відповідальність?

Здобувши у 2014-му свободу слова, чи скористалися ми нею мудро, аби дати людям об'єктивну картинку? При всій повазі до ЗМІ, моя відповідь – ні.

Нині модно критикувати і шукати зраду, поки не знайдеш. А якщо не знайшов (чи, не дай Боже, ще й позитив побачив), значить, продався.

Скажіть, а це хіба не агресивне ставлення до себе самих упродовж уже кількох років? Хіба не в токсичне середовище ми самі себе занурили мало не страхом осуду за намагання помічати перемоги? Соромимось успіху.

У нашому публічному дискурсі геть знецінено всі колосальні зміни в країні, починаючи від доріг і кіно, закінчуючи децентралізацією й євроінтеграцією.

Ох, як би було добре, якби за кілька років у спустошеній країні з вкоріненими корупційними традиціями можна було створити ще й нову, цілком доброчесну, судову систему!

Але становлення верховенства права і справедливості – це тривалий процес, який вимагає роботи, терпіння і поваги один до одного. Якщо, звичайно, під справедливістю не мається на увазі розстріл людей з автомата, як у сумнозвісному серіалі…

І критики "агресії" прибічників президента елегантно мовчать про те, що його опонент пропагує таке неприкрите насилля.

Та повернемось до справедливості, якої чекають від ЗЕ. Справедливість є там, де є власна гідність і повага до ближнього. Власне Євромайдан був Революцією Гідності. 

ГІДНОСТІ!

Тож, опустивши всі розмови про досвід, освіту, очевидні зв'язки з Коломойським тощо, подумайте про гідність. Свою і своєї держави.

Бо роками "дразніть хахла" перед московською публікою – це приниження.

Вибачатися перед убивцями – це приниження.

"Жарти", побудовані на висміюванні фізичних вад, інших народів і рас – це приниження.

Тролінг своєї ж країни, її мови, історії, зрештою, її горя – це не гумор, а приниження.

Уся кар'єра переможця першого туру виборів – це історія великого приниження, що стало прибутковим бізнесом і тепер хоче оформитися у державну політику.

Той, хто живе в парадигмі "принижуватися/принижувати", просто не вірить у справедливість, в яку віримо і за яку боремося ми.

І щодо "шматування" країни критикою Зеленського. А заяви про винесення за дужки всього, що дороге мільйонам – мови, історії – це не шматування країни? Чи ми знову повертаємося туди, де сам факт нашого існування – це провокація? Здобули!

За 5 років було багато помилок, прорахунків і розчарувань. Але як країна ми все ж не втратили гідність, не стали на коліна, не дали приводу ворогам для свята і друзів не підвели.

Пригадуєте, у Ліни Костенко:

Було нам важко і було нам зле,

І західно, і східно,

Було безвихідно, Але

нам не було негідно.

І це, напевно, головне,

Якої ще фортуни?

Не відступитися, і не

покласти лжу на струни.

Іванна Климпуш-Цинцадзе

Оригінальний текст взято з Facebook-сторінки Іванни Климпуш-Цинцадзе



powered by lun.ua
Потрібен новий погляд на реформу шкільної освіти
Що можна змінити у погляді на реформування шкільної освіти вже зараз, щоб швидше стати більш конкурентноспроможними?
198 мажорів
Мажоритарка – або обрання кандидата по одномандатному виборчому округу, в Україні вже давно перетворилася з представництва інтересів округів до їх банальної скупки.
Як нова справа допомагає колишнім бійцям АТО адаптуватися
Саме зміна діяльності і занурення в нову справу дали переключитися, швидко адаптуватися після АТО, повністю змінити своє життя і почати кар'єру в IT з нуля.
Як законно прибрати голову Генпрокуратури і до чого тут Верховна Рада?
За наявності достатнього впливу президента на парламентарів, є імовірність того, що Верховна Рада висловить генпрокурору недовіру, що є підставою для його відставки. (рос.)
Декомунізацію скасувати неможливо. Тому що вона відбулася
Неможливо повернути на п'єдестали понад дві з половиною тисячі комуністичних ідолів, повернути їх імена понад 50 тисячам вулиць, близько тисячі населених пунктів.
Телекратія Зеленського. Нам негайно потрібні критики і спойлери цього шоу
Вимкніть телевізор і увімкніть мозок! Бо далі цю телереальність треба буде годувати новими драматичними ходами, конфліктами й антигероями. Щоразу ще інтенсивнішими. У сценариста є в запасі кільканадцять стопроцентних сюжетів. Ми ж обов'язково посміхнемося, чи не так?
Приховані загрози: як Україні не втратити лідерство на світовому аграрному ринку
Агропромисловий комплекс впевнено посідає перше місце за залученням валютних надходжень до економіки України. Що варто вже сьогодні робити українським виробникам, щоб так залишалося і надалі?