Україномовність – наша відповідь на просування русского мира. Ще трохи про мовний закон

8736 переглядів
Субота, 27 квітня 2019, 13:30
Катерина ВенжикКатерина Венжик
проектний менеджер офісу з підтримки реформ фінсектора

Дивує кількість людей, які, здається, цілком щиро не розуміють причин та мети ухвалення закону про мовуабо розуміють дуже дивно – типу зібрати бабла на штрафах.

Напишу, як його розумію я. Що, звісно, не виключає, що я теж розумію невірно.

Так ось, для мене це закон про національну безпеку та оборону. Не більше і не менше. Просто досить відтермінованої дії, і спрацює, якщо доживемо.

Логіка проста.

На схід від нас знаходиться велика, багата і агресивна країна, яка цілком серйозно хоче відновити імперію.

Нормальна амбіція для них, хоча й тупа, бо історичний час імперій вже вийшов, але погана для нас. Про це краще пише Олександр Пасхавер, тож я навіть не буду намагатися розписувати, чому.

Проте навіть при всій своїй несусвітності, РФ не завойовує території просто так – ми це захопили тому, що у вас тут корисні копалини чи гори красиві, чи просто, because f*ck you thats why.

Loading...

Вони або йдуть шляхом економічної інтервенції – Білорусь, Україна до 2014, або "захищають російських людей" – Південна Осетія, Донбас, Крим.

А тепер підходимо до головного.

Хто, на їхню думку, російські люди? Відповідь на це питання РФ давала купу разів, найсвіжіша цитата Суркова – від цього понеділка, коли він коментував видачу російських паспортів: "Это долг России перед говорящими и думающими по-русски людьми".

"Говорящие и думающие по-русски" можуть бути, звісно, зовсім не згодні, щоб РФ виконувала перед ними якийсь обов'язок, але кого це цікавить.

Так ось, закон про мову

Як на мене, його кінцева мета досить проста. Через сферу публічного мовлення, а не тільки офіційного, бо тільки офіційне геть нічого не змінить, стимулювати заміщення російської мови – українською.

Не для нашого покоління, може, і не для попереднього, але точно для наступного.

Не заради того, щоб штрафувати власників неперекладених сайтів, а заради того, щоб тут, років через 10, було якнайменше тих, кого кинеться захищати еРеФія.

Так, це гра в довгу.

Так, ефект від всього цього буде у випадку разі через 10 років, може, більше.

Так, мовний захист – умовний.

Але іншого виходу нема.

28 років української незалежності продемонстрували, що "само собою" – не вийде.

На жаль.

З багатьох причин не вийде. Лінь. Відсутність стимулів. Десь глибоко на підкорці засіла фраза тьоті Моті з "Мини Мазайло" Куліша: "Лучше быть изнасилованной, чем украинизированной".

Імідж української як "сільської мови" – так-так, я знаю людей, які просто стидаються говорити українською, бо "це якось смішно".

Українська не витримує ринкової конкуренції з російською. Це факт. Тому – потрібен протекціонізм. Тут невидима рука ринку нічого не виправить, тут – класичний маркет фейл, і він виправляється тільки регулюванням.

Чи може це регулювання принести комусь незручності? Можливо.

А 5% ВВП на оборонку не приносять незручності? Гроші, які могли б піти на дороги, чи медицину, чи освіту, чи науку – йдуть на захист. Бо війна. Неприкольно, але хто посперечається?

І 1,5% військового податку теж не дуже зручні.

Тож чи настільки великі незручності переходу на українську у порівнянні з цим?

Це ж просто ще один оборонний механізм. Не хочемо тут русского мира? Так ось чим масовіша в Україні україномовність – тим важче йому сюди просуватися.

До речі. Ви, мабуть, не дуже слідкуєте за тим, що останні роки відбувається у Казахстані. А там роблять приблизно те саме. Тільки в них немає війни, і є час, тому вони роблять це у спокійному темпоритмі.

Стимулюють і підтримують відновлення казахської – через ЗМІ та книгодрук. Змінюють назви вулиць. Перейшли на латинську абетку.

Бо в них є наш кримодонбас – Усть-Каменогорськ, де живуть "русские люди", і вони розуміють, що раніше чи пізніше, але РФ може й туди прийти їх захищати. І роблять все для того, щоб до того моменту кількість "казахських людей" значно перевищувала кількість "руських".

Перечитала, і здається, що написала шалену банальність, і про це вже говорено-переговорено, і давно всім вже має бути очевидно.

Але, схоже, ні.

Катерина Венжик

Оригінальний текст взято з Facebook-сторінки Катерини Венжик

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Етичний бізнес глобальних корпорацій
Підприємства на Заході поступово змінюють свої підходи до ведення бізнесу. Чому і як це відбувається?
"Реформа" прокуратури: дуже приємно, цар
Чому бізнесу і чиновникам варто боятися ручного управління Офісом генпрокурора. (рос.)
"Укрзалізниця" – мертвий актив чи ласий шматок для інвесторів?
"Укрзалізниця" втілює в собі парадоксальну різницю між потенціалом для приватних інвесторів і реальністю. У чому ризики та перспективи її приватизації?
Викривач корупції – не лише заявник: що не врахували законотворці
Попри загалом позитивний характер закону про викривачів корупції, законотворці обрали звужений підхід до врегулювання статусу викривача. А це матиме значення для викриття можливих корупціонерів та захисту тих, хто їх викриває.
Газова формула: як державним підприємствам купувати газ за чесною ціною
Мінекономіки придумало формулу, яка дозволить державним та комунальним організаціям купувати газ за ринковими цінами. Річна економія сягне 3 млрд грн.
Стратегічна програма уряду: прогалини, які її заблокують
Люди мають отримати доступ до впливу та прийняття рішень у тих громадах, на які вони фактично впливають своїм проживанням у них. Без цього реформи відбудуться на папері, але аж ніяк не в реальному житті, де мешканці все ще мають два життя: одне фактичне, а інше "за реєстрацією".
Чому не варто обмежувати емоції та як їх контролювати
Проявляти емоції безпечно для себе і для оточуючих можна різними способами. Головне, робити це вчасно, не доходячи до критичної точки.