Новий прем'єр-міністр: професійний економіст без політичного минулого чи маститий вправний політик?

6474 перегляди
Середа, 24 липня 2019, 11:30
Віктор Мороз
політичний оглядач

Отже, президент, який тріумфально виграв парламентські вибори, шукає нині безпартійного професійного економіста. Без проблем! В країні таких тисячі.

Але хто буде втілювати й реалізовувати ті багатообіцяючі плани, з котрими поділився з нами, мимохідь проїжджаючи країною на "Теслі" пан президент? Тобто хто очолить виконавчу владу, котра й має зайнятися втіленням багатообіцяючих планів команди переможців?

У пошуках "доброго господарника"?

Президент Зеленський стверджує, що це має бути професійний економіст без політичного минулого. Дуже добре, задум зрозумілий і його можна тільки вітати.

Але, погодьтеся, це надто загальний критерій, під який потрапляють, справді тисячі випускників українських економічних факультетів і університетів. Годилося б цей критерій уточнити. Тому давайте поміркуємо.

Найперше, чому саме економіст, а не юрист? Або не філософ? Або не міжнародник? Або не інженер-металург? Чому не аграрій?

Хороший економіст в розумінні українського істеблішменту вічно означає "добрий господарник". Саме таких і шукали з 1991 року. І всі президенти були впевнені, що їхній вибір якнайкращий.

Загалом за цей час прем'єрів у країні було 18! І всі вони до прем'єрського крісла були справді успішними господарниками кожен на своєму місці. Але саме добрі економісти і чудові господарники, врешті, довели одну з найперспективніших країн постсоціалістичного табору до жалюгідного стану найбіднішої країни Європи.

То чим тут оригінальний новий президент Володимир Олександрович Зеленський? Він чомусь упевнений, що на відміну від своїх попередників усе-таки знайде найкращого українського економіста-господарника.

Але оскільки на відміну від попередників він зобов'язаний не мати політичного минулого, то обранець Зе найшвидше не знатиме, як функціонує українська владна система. Як приймаються рішення. І як виконуються.

Найшвидше він не зможе з багатьох причин привести в свою команду незалежних міністрів. Натомість, парламентська більшість на чолі з президентом нав'яже йому своїх кандидатів. Тих, кого знає або, як каже Зеленський, кому довіряє. А довіряє він, як виявляється, виключно "95-му кварталу". Всі інші, на думку Зеленського, крадуть. Грубо, але небезпідставно.

Тобто країна отримає неймовірно оригінальну команду з професіоналів, але без політичного досвіду й розуміння масштабу завдань, й досить швидко почне з тугою згадувати їхніх попередників, які хоч і були не вельми ефективними, але й не смішними.

Ми приходимо до того, що для початку треба було б з'ясувати плани команди-переможця, тобто побачити, принаймні, коаліційну угоду, яка ніби вже майже готова. Тобто з'ясувати, що саме вони хочуть робити в найближчій, середній і дальній перспективі?

В принципі, це ми вже давно мали знати й від президента, й від його політичної сили, щоб усвідомлено робити вибір при голосуванні. На жаль, українці такого задоволення не мали, тому змушені були вкотре голосувати, довіряючи своїм емоціям і інстинктам, які вже не раз гірко їх підводили. Але якась дитяча, наївна, але непохитна надія штовхає їх до нових облич. І це чудово.

Тому раз уже нічого не зміниш у виборі народу, давайте спільно думати, як допомогти цій команді. Давайте дамо їм шанс вкотре нас не обманути.

Тому, хлопці, ваш план роботи в студію! Ми маємо знати, чим вам допомогти. Але для початку все ж нагадаємо вам, що керівники найуспішніших урядів, котрі ставили перед собою завдання модернізації країни й проведення відповідних корінних реформ зовсім не обов'язково були економістами.

Найперше, це були прогресивні політики з колосальними організаційними здібностями й відповідним масштабом мислення. А вже на розв'язання справді одних із ключових завдань суттєвого економічного зростання запрошувалися економісти-реформатори. Які вже довели прогресивність своїх ідей і запропонували план їхньої реалізації.

Loading...

Німецьке диво

Класичний приклад – післявоєнна Німеччина. Перший канцлер Німеччини – майже семидесятилітній, хитрий і розумний політик – Конрад Аденауер запрошує у федеральний уряд міністром господарства університетського вченого Людвіга Ерхарда.

Але запрошує навіть не тому, що Ерхард був досить відомим (хоч і у вузьких колах) незалежним вченим. А тому, що цей чоловік уже мав план виходу економіки країни з руїни.

Цей план можна назвати побудовою соціально-ринкового господарства на принципах неолібералізма, що в свою чергу передбачало поєднання вільної підприємницької діяльності з найактивнішою участю держави.

Його програма передбачала приватну власність, низькі податки, пільги для приватного інвестування, реальне антитрестове законодавство, дієвий антимонопольний контроль уряду в поєднанні з державною підтримкою підприємств споживчого кошика. Плюс активізація споживчого попиту населення після проведення успішної грошової реформи. Це якщо коротко.

Власне, все банально відоме, але в Україні нічого з цього реально впродовж майже 30 років не було зроблено.

В Німеччині саме цей план підтвердив свою ефективність у Баварії, де Ерхард очолював земельний уряд. (Згодом із зовсім невеликими правками цей план не менш успішно використає уряд Бальцеровича в Польщі.)

Яскраві особистості, Аденауер і Ерхард в житті недолюблювали один одного й навіть робили певні кроки, щоб позбутися свого найпершого конкурента. Але вони любили свою країну і були свідомі відповідальності, котра поставала перед ними.

Тому їхня співпраця – досвідченого політика й економіста-реформатора – дала неймовірний результат: за 10 років вони створили по суті нову країну, де панував малий і середній бізнес. А Німеччина отримала одну з наймогутніших економік світу.

Нині успіх Аденауера-Ерхарда з дивовижним відродженням німецької економіки прийнято називати німецьким дивом. І це, справедливо. І це – правда. Але не вся правда.

Найголовніше, що післявоєнний уряд реформаторів створив по суті нову державу з новою християнсько-демократичною ідеологією, новою психологією і новою людиною, позбавленою комплексів і фобій минулого.

Я розумію, що допитливий читач одразу запитає, де нам знайти таких реформаторів, як Конрад Аденауер і Людвіг Ерхард? Це загалом риторичне запитання передбачає дуже просту відповідь: спочатку треба захотіти поставити перед собою завдання максимум. І не імітувати реформи, як це успішно робилося за попередньої влади, а реалізовувати ці реформи.

Так, для успішної модернізації країни надто мало мати на чолі уряду професійних економістів без політичного минулого, які, отримавши посаду, будуть років зо два вчитися. А діяти треба нагально.

Тому бажано мати надзвичайно вольових і досвідчених людей із бездоганною репутацією, масштабом мислення, вже доведеними організаційними здібностями, амбітних і креативних.

І шукати, мабуть, варто не серед успішних професіоналів-менеджерів державних монополій, котрі ще не доведену до кінця справу успішно капіталізують у свою кишеню. А тих, для кого успіх країни важить більше, ніж власні матеріальні здобутки.

Хто це буде – Олександр Данилюк, Роман Безсмертний, Юлія Тимошенко, Михайло Саакашвілі – це вже питання стратегії. Але, безумовно, це мають бути досвідчені й вольові люди, які знають, що робити і як треба діяти з перших днів. І які мають амбітний план модернізації країни. Якось так.

Віктор Мороз, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Цифрові технології можуть допомогти в догляді за людьми похилого віку
Технологія може вчасно передавати опікунам та близьким необхідну інформацію про стан людини, при цьому захищаючи конфіденційність. (рос.)
Тариф на воду: куди течуть наші гроші
Коли йдеться про якість доріг, питання щодо необхідності їх ремонту не виникають. А що із системою водопостачання?
Римський статут: час для ратифікації
Що відбувається, що таке Римський статут і чи слід його ратифікувати?
Кому і чим не догодила художня книжка про університетське середовище
Художні твори не є підставою для цивільно-правової відповідальності, бо це порушує свободу творчості.
Економічні кроки нової влади: як забезпечити зростання доходів
Стійка економіка – фундамент зростання доходів українців. Що має зробити президент, уряд та парламент?
Що робити, якщо на шляху встав патентний троль?
Хто такі патентні тролі, як вони опинились в Україні і що робити, щоб захиститися від них
Риба в сітках бюрократа
Україна може стати світовим лідером рибного ринку, проте для цього влада повинна зробити хоча б мінімальні зусилля.