Особливий статус Донбасу як політичне дежавю

1774 перегляди
Четвер, 17 жовтня 2019, 17:00
Любомир ЗубачLyubomyr Zubach
народний депутат 8-го скликання, об'єднання "Самопоміч", експерт з питань місцевого самоврядування

Видимість миру, зміни в Конституції, а по суті, російський сценарій… Те, що відбувається зараз навколо Донбасу та його "особливого" статусу, викликає в мене політичне дежавю.

Про особливий статус і дежавю-риторику

Саме так, 2015-го ми вже це проходили. Тоді президент Порошенко подав у ВР зміни до Конституції. Їх парламент навіть проголосував у першому читанні. Це відбувалося з блокуванням парламентської трибуни, а ще під сутички під стінами Верховної Ради, внаслідок яких, нагадаю, загинув боєць Нацгвардії.

Цим голосуванням передбачалися особливий статус Донбасу і так звані особливості місцевого самоврядування. А саме – народна міліція, прокуратура, суди, друга державна мова. 

Ви ж розумієте, хто мав би формувати та потрапити в органи місцевого самоврядування, міліцію і суди "особливого" Донбасу? Вчорашні загарбники і вороги, а сьогодні новообрані депутати та новопризначені чиновники, міліціянти, судді.

Добре, що тоді не вдалося цього допустити. Бо хто б що там не казав, це була б амністія для всіх, хто вбивав наших солдатів на Сході; автономія, яку б ми з вами профінансували; а заодно – небезпідставна пряма загроза суверенітету України. 

І отут виникає дежавю. 

2015 року це подавалося як так званий компроміс, крок до завершення війни. Сьогодні відбувається те саме. Чинна влада прагне змін до Конституції, за російським сценарієм намагається створити видимість миру. 

Із нового – влада взяла на озброєння так звану "формулу Штайнмаєра". Фактично, кілька тез, висмикнутих із тих самих Мінських угод. Тому це не що інше, як реалізація цих мінських угод і знак "дорівнює" особливому статусу Донбасу. Лише під іншою назвою. 

Трохи історії та аргументів

2014 рік. Порошенко переконав парламент прийняти закон про особливості місцевого самоврядування окремих районів Донецької та Луганської областей. Але документ набув би чинності лише за умови змін до Конституції. 

Ви думаєте, дипломатичні маневри? Спочатку всі так вважали. Яким же було здивування, коли до парламенту 2015 року зайшли зміни до Конституції, де перехідними положеннями фіксувався цей статус. Якщо б це відбулося, то закон про особливий статус набрав би чинності, і ми б отримали: 

  • окрему народну міліцію на окупованих територіях двох областей, яка разом із суддями та прокурорами призначається окупаційними органами місцевого самоврядування;
  • право цих окупованих територій самостійно укладати міжнародні угоди з Росією;
  • особливий статус для російської мови на цих територіях у сфері освіти, культури, судочинстві та діяльності органів державної влади.

Жодного слова про ворожу окупацію чи російську агресію!

Разом ці норми порушують 26 статей Конституції України. І найбільша загроза саме принципам незалежності, суверенітету, унітарності, а також праву на місцеве самоврядування.

"Самопоміч" ініціювала прийняття притомного закону про тимчасово окуповані території. Працювала робоча група парламентського комітету держбудівництва з його доопрацювання, у неї входили представники більшості фракцій. 

Напрацьований законопроект не мав нічого спільного з реалізацією Мінських угод чи імплементацією особливого статусу Донбасу в Конституції України. Знаю, бо очолював цю робочу групу. Врешті, коли вже законопроект був готовий, його "завалила" коаліція. 

Далі українським законодавством у цьому питанні намагалися крутити й маніпулювати не раз. Писались законопроекти про різні варіації "особливого статусу", намагались просунути зміни до Конституції. Та зміст залишався один. 

Loading...

Задля виконання Мінських угод Україна мала поступитись – землею, людьми, правами, суверенітетом (вибирайте, що більше підходить, або й усе разом). Тоді як Росія навіть не думала виконувати хоча б якісь свої зобов'язання – не роззброювала сепаратистів, не виводила своїх військових, не повернула Україні контроль над державним кордоном. 

Так, це давало підстави США та Євросоюзу продовжувати санкції проти Росії. Але водночас було очевидно: Україні не слід бігти поперед батька в пекло й ухвалювати шкідливі, навіть токсичні для себе законодавчі зміни. Мінські угоди не діяли, а тому торпедувати це питання ухваленням "особливого статусу" було геть недоречно.

Та наближались вибори – і питання миру знову стало розмінною монетою. За півроку до президентських перегонів ексгарант раптово змінює риторику і переорієнтовується у своєму позиціонуванні. 

Відтак контрольованому комітету з нацбезпеки (під керівництвом Пашинського) доручили розробити новий законопроект про деокупацію. У підсумку його прийняли у трохи "крижаному" вигляді. Далі було запроваджено воєнний стан, який, правда, нічого не змінив. Президентська кампанія вступила в активну фазу… 

Сьогоднішня реальність, або Як не "здати" нашу суверенну позицію

З юридичного: Конституція, з точки зору юриспруденції, має бути найстабільнішим документом і маніпулювати ним не можна. 

У часи ворожої агресії – про будь-які конституційні зміни взагалі не варто вести мови. Це пряма загроза суверенітету і про це вам скаже кожен правник.

З емоційного й такого, що, крім як маячнею, це назвати не можу – вибори на окупованих територіях. 

Яким чином їх можна буде визнати "демократичними"? Як це взагалі реально під дулами автоматів і з танками під виборчими дільницями?!

Але давайте називати всі речі своїми іменами. 

Як і 2015-го, переконаний: особливий статус для Донбасу – помилкова тактика для будь-якої української влади, це прояв слабкості, нав'язаний сценарій з поганим кінцем для України. Бо не втомлююся повторювати: "торгуючи" статусом частини території, ми ризикуємо втратити суверенітет всієї країни.

Ну, і заради справедливості просто мушу додати. Порошенко і Ко чотири роки тому намагалися просунути через парламент те саме й під тим самим соусом – капітуляцію перед РФ, притрушену бажанням миру. І от це вже виглядає не просто як політичне дежавю, а як звичайнісіньке політичне лицемірство. 

Любомир Зубач, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Безпечна реінтеграція Донбасу: як знову навчитися довіряти один одному?
Регіони, які постраждали від війни, потрібно включити в український порядок денний. Це також буде одним з серйозних кроків по відновленню довіри.
Гендерна асиметрія і жіноче підприємництво. Чи буде зліт в Україні?
Розвиток жіночого підприємництва, в тому числі в АПК, може пришвидшити економічний розвиток всієї економіки України.
Досить пиляти законодавчу гілку влади
Для того, щоб карати депутатів за відсутність у залі пленарних засідань та на комітетах, а також за неперсональне голосування, президент пропонує внести відповідні зміни в Конституцію.
Історія арештованих ТЕЦів на Львівщині: на межі катастрофи
Чому початок опалювального сезону у Новояворівську та Новому Роздолі на Львівщині зірвано? Що потрібно робити владі?
Реєстр публічних діячів: легалізувати чи ліквідувати?
Напівзаконна база даних створює передумови для численних позовів і може стати інструментом політичного тиску.
Фейкові новини – не привід для фейкових законів
Мінкульт заявив, що влада хоче змінити умови функціонування інфопростору в Україні. Спробуємо проаналізувати й оцінити головні з озвучених ідей.
Що має бути у портфелі майбутнього голови Держкіно
Якщо на реальному кораблі без капітана команда вирулити може, то на умовному кораблі "Держкіно" без голови Держкіно ми можемо дуже швидко позбутися всіх тих надбань кінематографічної галузі, які маємо за останні сім років.