Криза компетентності

4106 переглядів
Субота, 28 березня 2020, 09:00
Сергій СорокаСергій Сорока (Sergii Soroka)
експерт з питань реформи державної служби та державного управління

Жодна проблема не вирішується на рівні,

на якому вона виникає.

Альберт Ейнштейн

Вже вкотре я виводжу в епіграф своїх статей цю цитату геніального Ейнштейна, як один із принципів будь-яких системних реформ. І вкотре мушу зазначити, що в Україні цей принцип, якщо і дотримується під час реалізації реформ, то лише частково.

З одного боку, немає смислу доручати і довіряти розроблення і здійснення реформи, наприклад, міністерства та сфери його політики, самим працівникам міністерства, які і довели сферу політики до кризи. Власне, тому після 2014 і особливо в 2019 до управління державними органами і прийшли "нові обличчя".

Але проявилась інша складова зазначеного принципу – проблема компетентності.

Проблеми, що виникли всередині системи і породжені самою системою, можуть бути вирішені якісно не тільки за умови "зовнішнього" управління. Друга важлива умова – таке управління має бути більш компетентним, ніж те, що привело до кризи.

Проблеми нижчого рівня компетентності завжди вирішуються на вищому рівні. Інакше породжуються нові проблеми, які теж потрібно комусь вирішувати. Таким чином, маємо замкнене коло криз і проблем, які ніяк не вирішуються і кількість та якість яких тільки наростає.

Взагалі, ми живемо в епоху перманентних викликів і криз, які ідуть одна за одною, часто підсилюючи одна одну. І так буде завжди.

Війна, демографічна проблема і старіння нації, економічні кризи і падіння виробництва, зношена інфраструктура і технологічні катастрофи, виснаження ресурсів, зовнішньополітичні проблеми, неефективна система державного управління, коронавіруси, СНІД, діабет та інші пандемії, глобальне потепління та екологічні катастрофи – це тільки очевидні проблеми та виклики, які вже зараз чекають на нашу відповідь.

Українська держава в теперішньому стані просто не здатна вирішувати ці та інші проблеми та попереджати нові.

Головною проблемою сучасної України є тотальна криза компетентності. На всіх рівнях – від громадянського до стратегічного.

Громадяни здебільшого не стали відповідальними і не здатні не те що створювати і дієздатні об'єднання та громади й ефективно управляти ними, часто без зовнішнього патерналізму не здатні взяти відповідальність за своє власне життя.

Політики не здатні якісно планувати та формувати політику, а урядовці – її реалізовувати. А в країні немає державного стратегічного планування взагалі, тому шарахаємось із боку в бік і постійно "гасимо пожежі" та виконуємо чужі стратегії.

Освіта вже відстає від сучасних потреб на десятиліття, а науки в сучасному розумінні в Україні немає взагалі. Зате маємо безліч кандидатів та докторів наук, "наукові" дисертації яких в кращому випадку "тягнуть" на реферат середнього студента середнього європейського університету.

Чи сильно наші "науковці" допомагають в подоланні пандемії коронавірусу? Чи наша наука дасть нам і світові вакцини чи ефективні ліки? А загалом – в якій кризі ми можемо розраховувати на нашу науку?

Проблема компетентності виникла не сьогодні, і не вчора. Старі "еліти" так і не змогли витягнути Україну із економічного та соціального дна. Дві останні українські революції мали за мету зміну правлячих "еліт", але зміни відбулись тільки "перетасуванням колоди".

Остання – так звана "електоральна" революція зрештою завела у владу "нові обличчя", але аж ніяк не вирішила проблему компетентності влади. Тому що ніяк не компетентність була метою оновлення влади.

Тому і команда Зеленського зрештою і постала перед проблемою: де взяти компетентних керівників на всі напрямки в ситуації, коли кризи наступають одразу з усіх боків?

Сподіватись на інституції? Чи на людей, здатних приймати рішення, виважено та швидко? Проблема в тому, що ні те, ні інше в умовах недореформованої української влади не спрацьовує.

Інституції не працюють, принаймні не працюють достатньо ефективно, а керівники органів державної влади в умовах, коли будь-які свої рішення обов'язково мають узгоджувати з "вишестоящім начальством", просто виключені з управлінської вертикалі, як центри прийняття рішень. Незалежно від того, чи мають вони достатню компетентність, чи ні.

В таких умовах, по перше, необхідні управлінські рішення або не приймаються, або приймаються недостатньо оперативно. По-друге, оскільки майже всі рішення приймаються "зверху" і каскадуються на нижчі ланки управління, ціна некомпетентних рішень є дуже високою.

Ще одним наслідком такої управлінської системи є те, що в нас у всьому завжди винен президент, як головний керівник в державі.

І кожен президент України вперто повторює помилку своїх попередників – продовжує концентрувати владу, а отже і відповідальність, у своїх руках. Що в умовах перманентних криз та неефективної держави завжди є і буде політично фатальним для будь-якого керівника держави.

Loading...

Що можна і потрібно зробити президенту як керівнику держави в таких умовах?

По-перше, в ситуації, коли "неможливо охопити неохоплюване", потрібно визначити державні пріоритети, які є критично важливими для виживання та розвитку країни.

Саме за цими пріоритетами потрібно будувати абсолютно нову систему управління на принципах компетентності, відповідальності та делегування повноважень.

Колись, до речі, таким шляхом пішла Маргарет Тетчер, створюючи так звані квазі-автономні недержавні організації (QUANGO), яким уряд делегував владу і функції на особливих умовах, які контролювались та фінансувались державними органами. Коли стало зрозуміло, що однією з причин неефективної економіки Британії є неефективні державні органи, які реформувати дуже важко і довго.

Така система управління має мати особливі умови відбору (конкурсу), із формуванням так званого Кадрового резерву держави, який має акумулювати управлінську еліту країни.

Особливий дівізіон такого Кадрового резерву – це корпус антикризових менеджерів, які готові "підставити плече" державі в будь-яких кризових ситуаціях. Звичайно, умови роботи чи контракту для таких фахівців мають бути особливими, але і вимоги до результатів діяльності теж.

Такими пріоритетними сферами управління повинні чи можуть бути сфера безпеки і оборони, сфера кібербезпеки, подолання надзвичайних ситуацій та катастроф, залучення інвестицій та забезпечення економічного розвитку, цифрової трансформації та електронного урядування, охорони здоров'я, розвитку інфраструктури, державних закупівель тощо.

По-друге, абсолютно нагальним для країни є запровадження системи стратегічного планування та управління, чи навіть окремої стратегічної гілки влади (управління) державою.

Президент мав би сформувати та очолити так звану Стратегічну раду, яка б складалась із авторитетних та досвідчених людей, яким не потрібно доводити свою здатність до стратегічного мислення просто тому, що їхній авторитет у суспільстві та серед фахівців є просто незаперечним.

І взагалі, державі час зрозуміти, що в нас не так багато фахівців, здатних стратегічно мислити і реалізовувати складні стратегії. Такі фахівці мають стати "золотим резервом" країни, тим більше, що вони, як правило, завжди готові служити країні.

Третє, надалі стимулювати розвиток самоврядування громад і громадських організацій, асоціацій тощо.

І передавати функції саморегулювання до самоврядних асоціацій, там де це тільки можливо.

В багатьох європейських країнах навіть видача ліцензій на певні види діяльності регулюється недержавними організаціями та асоціаціями. В нас – виключно державою.

Четверте, далі і швидше запроваджувати електронне урядування, зменшуючи вплив держави на чиновників на прийняття щоденних та стандартних рішень, таких як адміністративні послуги.

Взагалі, сфера адміністративних послуг має бути конкурентною: будь-яка послуга, яка не є виключно державною, має виставлятись на конкурс, в якому можуть брати участь і недержавні організації та підприємства. Конкурентність тільки покращить якість таких послуг.

Держава взагалі має сконцентруватись на виконанні суто функцій, які не можуть бути делегованими недержавному сектору. Але навчитись виконувати такі функції якісно і швидко. Починаючи із пріоритетних.

І останнє. Криза для слабких несе загрози, а для сильних – нові можливості.

Тож, як би там не було, маємо ще один шанс стати сильними та компетентними.

Сергій Сорока, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Реклама:
Україна не дозволила Міжнародному кримінальному суду розслідувати російську агресію
В Міжнародного кримінального суду, який розташований в Гаазі, немає юрисдикції щодо розслідування російської агресії проти України, оскільки Україна не дала на це свого дозволу.
Податкова знижка: що це і як вона допомагає зберегти сімейний бюджет
Хто має право на отримання податкової знижки і як її правильно оформити.
Законопроєкти про лобізм містять загрозу для демократії
Цього року у Верховній Раді зареєстрували чотири законопроєкти, присвячені регулюванню лобістської діяльності. Щоправда, перш ніж вивести лобістів з тіні та зобов'язати їх звітувати про свої дії, варто прискіпливіше розтлумачити, що слід вважати лобізмом, а що, наприклад, громадською діяльністю.
Чому ми програємо війну з катуваннями в поліції
Незалежні та ефективні органи попередження катувань в Україні відсутні. Поки ми будемо «реформувати» поліцію, не змінюючи нічого по суті, залишається тільки терпіти той факт, що поліція в ході боротьби зі злочинністю примножує ту ж саму злочинність своїми вчинками.
Чи може робот судити людину?
Нещодавно міністр юстиції України Денис Малюська заявив, що уряд має намір використати штучний інтелект для оцінки ризиків під час призначення запобіжних заходів у кримінальному провадженні. Які є за і проти використання штучного інтелекту у судочинстві?
Як побороти незаконні рубки лісу
Які зміни до законодавства потрібні для ефективної боротьби з "чорними лісорубами".
"Укрпошта" — банк для всіх
Як поштовий банк допоможе включити у фінансову систему понад 15 мільйонів українців.