Шахтарський страйк на окупованому Донбасі: початок революції у "республіках"?

13778 переглядів
Середа, 17 червня 2020, 15:00
Максим СкрипченкоMaksym Skrypchenko
заступник директора Центру безпекових ініціатив

Український медіапростір нині повністю заповнений новинами щодо коронавірусу, переслідування активістів та судовою справою за участі п'ятого президента України. У цьому океані новин було важко помітити надзвичайно важливу для Києва новину – шахтарські бунти на окупованій території Донбасу, масштаб яких досягнув тієї межі, що про них навіть написали провідні російські ЗМІ.

Які передумови?

Ще на початку квітня на території так званої "Луганської народної республіки" почало активно порушуватися питання виплати заборгованості шахтарям, що не отримували зарплатню вже два місяці. Це була проста акція протесту, що закінчилася заявами "місцевої влади": борг буде сплачено у повному обсязі до 15 травня. По закінченню цього терміну грошей так ніхто і не отримав, а на підприємствах ввели нову систему оплати праці, що передбачає зниження виплат. 

Зараз шахтар на окупованій території отримує близько 7500 гривень, коли при аналогічній роботі на підконтрольних Україні територіях можна заробити в середньому близько 15 тис. грн, тобто в два рази більше. На деяких приватних шахтах у Львівській області можна отримувати близько 25 тисяч гривень – усе залежить від досвіду та стажу.

Заборгованості по заробітній платі для шахтарів, що працюють на окупованих територіях, – не рідкість. Ще з 2014 року працівники стабільно не можуть отримати кошти за відпрацьовані попередні два місяці, інколи цей розрив досягає трьох або чотирьох місяців.

Що змінилося? Чому бунти почалися саме зараз?

Проблеми почалися у 2018 році, коли шахти, які раніше належали Рінату Ахметову, були "націоналізовані" бойовиками. Тоді ЗМІ повідомили, що шахтами став опікуватися олігарх Сергій Курченко, тісно пов'язаний з президентом-втікачем Януковичем. Його російська компанія "Внешторгсервис", що збуває вугілля у Росію як монополіст на ринку "республік", заборгувала сепаратистам суму більше 10 мільярдів гривень. Частина цих коштів (3 мільярда гривень) мала піти на виплату заборгованостей по зарплаті та вагома частка була виділена для оновлення технічної бази (нинішній стан є вкрай небезпечним для роботи людей під землею). Тим не менш, самопроголошений "глава ЛНР" Пасічник надав ще у кінці 2019 відстрочку по виплаті боргу монополіста на два роки. З цього моменту почало різко рости невдоволення шахтарів, які зрозуміли, що проблеми із платнею будуть тільки поглиблюватися.

Почалася реструктуризація шахт і люди почали втрачати роботу. З 36 шахт на окупованій частині Луганської області залишається працювати тільки 13 підприємств. Ба більше, ці 13 шахт будуть працювати недовго, адже їх не закривають тільки через те, що на цей час вони не потребують нагальних капіталовкладень. Іншими словами, усі інші 23 шахти знаходяться в аварійному стані. Закриття решти – лише питання часу.

Що відбулося?

5 червня шахтарі на декількох підприємствах в окупованому місті Антрацит оголосили страйк і поставили чітку вимогу – виплата боргів по заробітній платні, які інколи досягали 5-6 місяців. Вже 7 червня у місті зник мобільний зв'язок та були заблоковані соціальні мережі, "влада" оголосила карантин та заборонила рух громадського транспорту, до Антрациту почали стягувати війська. 22 шахтаря було затримано місцевою "спецслужбою" та вивезено до підвалів "МГБ". Близько сотні шахтарів, що вдалися до страйку, почали отримувати погрози від керівництва підприємства та від самих бойовиків. Денис Казанський, учасник ТКГ і представник Донецької області, заявляє про тортури, що проводилися по відношенню до затриманих. Росіяни під час переговорів у ТКГ відмовчувалися, ніби їм про це нічого невідомо.

10 червня шахтарі, які досі страйкували під землею, оголосили голодування за принципом "хліб і вода" та висунули низку вимог. Найважливіше, що вони вперше висунули політичні вимоги.

Окрім виплати по заборгованостям, шахтарі почали вимагати наступне:

- Ніхто не підніметься на поверхню, поки затримані не опиняться на волі і не прийдуть до шахти, де їх можна було б побачити;

- "Глава ДНР" повинен дати особисті публічні гарантії щодо недоторканності усіх, хто брав участь у страйку та членів їхніх родин.

Зрештою Пасічник виконав лише малу частину умов і шахтарі піднялися на поверхню. Бойовики виплатили зарплату за квітень та пообіцяли до липня розібратися з більшою частиною заборгованостей. Більшість страйкарів працюють у шахті "Комсомольська", тому "влада" вирішила виплатити гроші саме їм, а іншим лише пообіцяли врегулювати все у вищезазначений термін. Це дозволило тимчасово зменшити рівень напруги та розрядити обстановку. Більшу частину затриманих відпустили, але дізнатися хоч щось про те, що з ними відбувалося, не видається можливим: окупанти змусили їх підписати розписку про нерозголошення на 10 років. Наразі також невідомо, що трапилося з іншими 7 арештованими працівниками.

Чому це важливо?

Перш за все, вугільна галузь – вагома частина історії та промисловості Донбасу. Відмова від її розвитку не знаходить жодного сприйняття серед місцевого населення, яке поколіннями працювало у шахтах і цим пишається.

Ця ж сфера і є найбільш вибухонебезпечною – саме шахтарі є однією з найактивніших верств громадянського суспільства на Донбасі, як це показав досвід шахтарських страйків в Україні до 2014 року.

Саме з цієї причини, як повідомляють сепаратистські телеграм-канали, питанням виплат заборгованостей по зарплатам переймався особисто "міністр палива і енергетики ЛНР" Павло Мальгін, якому поставили завдання – за будь-яку ціну терміново знайти кошти.

Варто відзначити, що страйк гірників супроводжувався низкою гучних скандалів і незграбними спробами замовчати ситуацію та уникнути витоків інформації.

Однак крім репутаційних витрат, для "місцевої влади" ці заходи ні до чого не привели. Шахтарі добилися поставлених цілей і після завершення страйку та виходу на поверхню їх зустріли як героїв – оваціями з боку своїх колег, які зустрічали їх нагорі.

Новини щодо шахтарського страйку, як би їх не блокували окупанти, спершу почали поширюватися через мобільні месенджери, телеграм-канали, врешті їх підхопили місцеві, а потім і загальноросійські ЗМІ. Ця ситуація привела до вибуху у соціальних мережах. Першою хвилею стали працівники інших шахт, які відмовлялися страйкувати через загрозу власному життю, але так і не змогли отримати зарплату, на відміну від тих, хто провів тиждень під землею.

Далі місцеві жителі почали обурюватися введенням підрозділів бойовиків до Антрациту та відключенням зв'язку і соціальних мереж. Цікаво, що блокували навіть проросійські сайти "Русская весна" і "Антифашист", бо вони також поширили новину щодо страйку. Важливим моментом стала заява "влади", що в усьому винна Україна, яка не хоче закуповувати вугілля з "ЛНР" напряму, а отже робить шахти збитковими. Ці слова отримали вкрай негативну оцінку, адже зовсім нещодавно Пасічник звітував про "переведення шахт у державну власність, що дозволить їх краще розвивати та виплатити заборгованість". Ще тоді стало відомо: шахти передають у підпорядкування від одної "державної компанії" до іншої, що також приводить до Сергія Курченка, якому вдається заробляти сотні мільйонів доларів на вугіллі з окупованого Донбасу.

Зважаючи на частковий успіх після звернення до "глави ЛНР", шахтарі почали активніше апелювати до профспілок, аби ті захищали їхні інтереси і виводили цю ситуацію на політичний рівень. Сепаратистські телеграм-канали повідомляють про підготовку до страйку ще на трьох шахтах – "Вахрушево", "Білоріченська" та "ім. Фрунзе".

Також 10 червня стало відомо про зупинку Алчевського металургійного комбінату нібито на два тижні, однак сепаратистські ЗМІ кажуть, що комбінат вже навряд запрацює, як це вже трапилося з Алчевським коксохімічним заводом. Важливо відзначити, що частина працівників комбінату підтримали страйк шахтарів – їм також не виплачували зарплату. До 2014 року підприємство поставляло продукцію у понад 60 країн світу, на ньому працювало декілька тисяч осіб.

Ситуація на окупованих територіях стає все більше реактивною, а окупанти намагаються придушити будь-який прояв громадянської позиції. Мова йде не просто про економічну кризу в "республіках", а про підняття рівня незадоволення окупаційними адміністраціями. Україна повинна скористатися цим шансом пробитися через стіну російської пропаганди та повернути свої території та своїх громадян.

Максим Скрипченко, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки. 



powered by lun.ua
Реклама:
Чи може одне слово змінити долю країни? Про Європейську Хартію регіональних мов або мов меншин
Неправильний переклад одного слова у назві Хартії ще за Кучми відкрив додаткове вікно можливостей для утисків української мови.
"Закордон" нам допоможе. Якщо ми зуміємо самі собі допомогти
Перспективи іноземних інвестицій в українські об'єкти великої та малої приватизації.
Україна та НАТО-2030: чого чекати Києву від оновленої стратегії Альянсу
НАТО визначається з баченням свого майбутнього на найближче десятиріччя. Чи враховує воно євроатлантичні амбіції України?
Як світ змушує "Укроборонпром" змінюватись
Озброєння залишається однією з важливих складових українського експорту. Як це розвиває галузь?
Якби Чорновіл. Можливо ми б знову жили в СРСР
1 грудня – і знову почався стогін: "От, якби у 1991 році виграв Чорновіл… Ми б жили як в Польщі… Краще, ніж в Польщі! Ми б провели люстрацію комуняк! Ми б мали своїх бальцеровичів і реформи…"
Чому відвозити цукерки в інтернати – не найкраща ідея, або як допомагати, щоб допомогти
День святого Миколая, Новий рік та Різдво пробуджують в людях природне і гарне бажання допомагати. Але часто допомога у вигляді мішків із солодощами має зворотні наслідки й робить з дітей безпомічних дорослих.
Україна розпочала фандрайзинговий проєкт на створення Музею Голодомору
Ідея платформи zernapravdy.org побудована на перетині фандрейзингу і краудсорсингу — кожна пожертва відновлює пам'ять про одну жертву Голодомору.