Розпустощі. Чому виникають розмови про дочасні вибори, і чому вони розмовами лишаються
Кожен український президент намагається змінити Конституцію, видати оборудки за реформи і достроково відправити Раду на відпочинок.
Щоразу, коли виникають проблеми, президенти починають мріяти про розпуск парламенту. Вважається, що це добре відволікає увагу суспільства й додає рейтингових очок. Направду воно так не працює, проте хто на це зважає?
Чергову порцію кулуарних чуток про дострокові парламентські вибори згенерувала безневинна новина — Конституційний суд включив до порядку денного питання щодо "штрафу Зеленського".
Нагадаємо: влітку гарант порушив карантинний режим, завітавши до формально зачиненого кафе, де насолодився горнятком кави. Питання "Чи має глава держави сплачувати штраф?" скерували до КСУ.
Дехто вважає: якщо майбутнє рішення щодо президентського кавопою не припаде Володимиру Олександровичу до душі, то це прискорить його намір розпустити Конституційний суд.
А якщо Рада не виявиться чутливою до його прагнення, то Зеленський нарешті виконає свою погрозу — припинить повноваження парламенту.
Розберемо ситуацію.
- Наразі невідомо, як довго КСУ розглядатиме справу про пригоди Зеленського у хмельницькій кнайпі. І не факт, що майбутнє рішення фігурантові не сподобається.
- Вердикт суду (яким би він не був) суттєво на ставлення Зеленського до КСУ не вплине. Відеопривіт із Феофанії — зайвий доказ.
- Якби Зеленський міг хутко й жорстко розібратися із мешканцями висотки на Жилянській, він би це вже зробив. А втім, його чудернацький законопроєкт щодо "оновлення" КСУ не сприйняли закордонні партнери, більшість депутатського корпусу, ба, навіть значна частина рідної фракції.
- Прямої залежності між долями КСУ і ВРУ немає. Те чи інше рішення парламенту щодо Конституційного суду здатне змінити баланс сил у Раді. Але її передчасну загибель навряд чи прискорить.
Давид Арахамія днями зауважив, що "зараз немає жодних підстав для розпуску парламенту". Слушно. Але. Сьогодні немає, — завтра штучно виникнуть. Таке в нашій історії вже неодноразово траплялося.
Одначе питання не тільки в підставах. Було б добре, якби все відбувалося винятково за Конституцією.
Читайте також: Чотири сили в Раді проти закону Зеленського про розпуск КС
КС підкрався непомітно. (Не)конституційні бої Зеленського
В "Слузі народу" вважають, що підстав для позачергових виборів у Раду немає
Проте життя бентежне. В Україні позачергові парламентські вибори відбувалися чотири рази. Щонайменше п'ять спроб реалізовані не були, хоча 2008 року Ющенко навіть публічно озвучив свій намір на весь світ.
Так от: двічі необхідність виборів базувалася на так званих політико-правових підставах (тобто не бездоганних з юридичної точки зору). Ще двічі рішення про дочасні вибори були винятково політичними.
Аби достроково обнулити вищий законодавчий орган, замало тільки бажання й рішучості. Йдеться про набагато складніші матерії. Не надто рішучий Ющенко 2007 року зміг "пробити" дочасні вибори, а вельми рішучий Кучма так на це й не спромігся. Хоча щонайменше тричі мав відповідний намір.
Для того, аби парламент рушив у політичне небуття, потрібні декілька обставин. Щонайменше п'ять:
- консенсус політичних еліт (центрів впливу)
- згода значної частини депутатського корпусу (бажано більшості);
- згода або (принаймні) неспротив спікера;
- лояльність міністра внутрішніх справ;
- прихильне (щонайменше нейтральне) ставлення до такого кроку з боку Конституційного суду.
Успіх гарантує наявність більшості наведених умов.
Можна сперечатися, що саме слід вважати політичними елітами сьогодні та чи є вони взагалі. Щодо центрів впливу (лідерів провідних партій / олігархів), то попередній аудит їхніх намірів переконує: більшість із них ПОКИ не зацікавлена в позачергових виборах.
Там не бачать сенсу викидати дурні гроші передчасно. Тим більше, що рейтинг Зеленського та його політичної сили знижується. Неквапливо, але невпинно й невблаганно.
Впливові й грошовиті гравці не проти далі гратися із Зеленським, але підігравати йому нині ніхто не хоче.
Абсолютній більшості депутатів дострокові вибори навряд чи потрібні. Парламентарям президентської партії зокрема. Не факт, що знову потрапиш до списку. Тим більше — до прохідної частини. Та й сама прохідна частина буде значно вужчою.
Чи зацікавлений у дострокових виборах чинний спікер? Думаю, ні. У нього — посада, вплив і найліпший баланс довіри / недовіри. Чи є сенс розмінювати це на ризики?
Прихильність очільника МВС важлива. Дострокові вибори — стрес для країни. Стрес провокує збурення. Правоохоронці — критичний інструмент контролю.
1993 року тодішній глава держави Леонід Кравчук (всупереч попередній домовленості) мав намір дочасно припинити повноваження Ради, але уникнути проведення позачергових президентських виборів.
Леонід Макарович отримав підтримку керівників більшості силових структур. Окрім одного — очільника МВС Андрія Василишина. Цього виявилося достатньо, аби від своїх планів президент відмовився.
З цього правила є винятки, котрі правило лише підтверджують. 2007 року президент Ющенко не контролював голову МВС Василя Цушка. Але на ситуацію це не вплинуло, позаяк сам Цушко не контролював МВС.
Зеленському навряд чи варто очікувати на прихильність суддів КСУ після заяв на їхню адресу. Якщо ж суд (як і має бути) керуватиметься винятково правом, то підстави для припинення повноважень Ради мають бути бездоганними.
Жодну умову для проведення дочасних виборів неможливо забезпечити без допомоги більшості парламенту й спікера. Таких умов три: невчасне створення коаліції, невчасне формування уряду, неможливість розпочати пленарні засідання.
Якщо питання постане руба — дочасні вибори чи оперативні домовленості, вірну відповідь оберуть достатньо швидко.
- Рада восьмого скликання все одно рушала до небуття. Раніше чи пізніше, — не було принциповим;
- новий президент мав неабиякий кредит довіри, на що не могли не зважати;
- у КСУ не дуже добре розуміли, who is Володимир Зеленський. Про всяк випадок вирішили не сваритися. До нового гаранта придивлялися. Роздивилися.
Нащо Зеленському дострокові парламентські вибори? Причин може бути три:
- Каналізувати суспільне невдоволення. Дочасне припинення повноважень ВРУ під гаслом "очищення", "перезавантаження" частково реставрує пошкоджений імідж "робін гуда". Приречений парламент має забрати із собою частину негативу, що його добряче назбирав президент.
- Отримати можливість переформатувати більшість та уряд. Монобільшість не є керованою. Кадрів бракує, аби позичати їх на стороні, треба щось пропонувати натомість. Грошей теж бракує, а тим, хто ладен їх надати, прагнуть потоків й посад (як механізму контролю потоків). Президентська партія на можливих позачергових виборах візьме суттєво менше. Проте можна спробувати "на березі" домовитися з іншими гравцями щодо крісел в уряді й парламенті, щодо ресурсів і правил.
- Повернути авторитет "рішучого хлопця". Потреби в тому не виникало, якби Зеленський еволюціонував із відчайдушного руйнівника стереотипів і підмурків у впевненого керманича, переконливого месію. Але з цим якось не склалося.
Чи може бути, що набридлі погрози "перезавантажити" Раду — шантаж? Засіб тримати в тонусі депутатів загалом і рідну фракцію передусім? Звісно.
Але. Чим частіше Зеленський цю погрозу повторюватиме, тим менше вона когось лякатиме.
Сергій Рахманін, для УП
Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
