"Поховальна криза". Чи вистачить місця на кладовищі?

Четвер, 15 квітня 2021, 14:30

Щороку в Україні помирає не менше півмільйона осіб, а ось місць для їх поховання стає дедалі менше.

Нові кладовища й колумбарії майже не будуються, ресурс старих невпинно вичерпується.  

Все більше громад б’ють на сполох, адже незабаром просто не матимуть де ховати померлих. Натомість альтернативні види поховання майже не розвиваються. 

Ситуація вимагає якнайшвидших реформ у цій сфері, однак поки що і держава, і місцеве самоврядування, здебільшого, обмежуються лише точковими діями, які лише "гасять пожежі". 

Могил меншає – проблем більшає

Найпоширенішим способом поховання в Україні є інгумація - закопування труни з тілом у землю. 

За даними Мінрегіону, в Україні налічується 33 тисячі кладовищ і колумбаріїв, причому впродовж останніх семи років їх кількість суттєво не змінилася. Проте серед них частка закритих, тобто таких що вичерпали свій ресурс, неухильно зростає. 

Водночас громади потребують облаштування щонайменше 500 нових кладовищ.

Проблема особливо гостро стоїть у великих містах, хоча й для малих громад вона часом теж дуже актуальна. 

Показовим є приклад Львова, де залишилося лише одне відкрите кладовище. Однак за підрахунками місцевої влади, місць на ньому вистачить лише на рік. 

На території Києва розташовано 28 кладовищ, однак відкритими є лише два. Натомість, три кладовища повністю закриті, решта, як і чимало інших в країні, доступні лише для підпоховань. 

На єдиному кладовищі селища Ворохта, що на Івано-Франківщині, місцеві ховають померлих впродовж останніх 150 років, і майже у кожній могилі тут поховані кілька осіб. Розширення кладовища було ускладнене тим, що громада межує з Карпатським національним природним парком.

У підсумку маємо критичний брак місць для поховання померлих у багатьох українських громадах, причому з року в рік ситуація лише погіршується.

Якщо вже зараз не реагувати на проблему, то дуже скоро цих місць не буде взагалі. Наслідки такої ситуації годі й уявити.

Читайте також: Могильна реформа: як Кабмін хоче змінити правила поховання в Україні

Був би хліб, а нахлібники знайдуться

Існуючий дефіцит місць для поховання – це ще й одне з ключових джерел корупції. Адже саме там, де їх бракує, природно, зростає "попит" на поховання на закритих цвинтарях. По суті, це створює широке поле до зловживань з боку комунальних ритуальних служб, які охоче "продають" місця неофіційно.

Вартість таких місць може сягати десятки тисяч і навіть сотні тисяч гривень. При тому, що за законом, місця для поховання мають надаватися безоплатно, про що пересічні "покупці" дуже часто навіть не здогадуються.

З іншого боку, великою проблемою є також неналежний облік місць поховань. Адже донині він ведеться на паперових носіях, а відповідні дані ніде не оприлюднюються. 

У підсумку, будь-який громадський контроль у цій сфері надзвичайно ускладнений, що лише сприяє процвітанню різних "тіньових" схем. 

Читайте також: Я не розбиралась, просто думала: тільки не в пакеті. Як і за скільки ховають жертв ковіду на другому році пандемії

Можливі рішення

Одним зі способів вирішення проблеми є розширення меж діючих кладовищ та будівництво нових. Саме цей підхід традиційно використовується в Україні. Заразом така опція доступна лише за наявності вільних земель, придатних для облаштування кладовищ. 

Однак питання про розширення кладовищ актуалізує й іншу проблему – раціонального використання землі загалом. Адже це один із ключових ресурсів будь-якої громади. І відведення чималих площ під місця поховання робить відповідні ділянки непридатними для використання в цілях розвитку на багато років наперед. 

Іншим способом вирішення проблеми нестачі місць на кладовищах є розвиток альтернативних видів поховання, з-поміж яких в Україні можлива лише кремація, яка має багато переваг: дешевша за традиційну інгумацію, менше шкодить довкіллю та дозволяє до 100 разів зменшити територію для поховань. 

Реклама:

Однак на всю країну працюють лише три крематорії – в Києві, Одесі та Харкові, а їх потужності завантажені наповну. 

Також ініційовано будівництво крематоріїв у Дніпрі та Львові, однак до завершення робіт ще дуже далеко. Тому навіть за бажання бути кремованим, для більшості українців цей спосіб поховання поки що залишається недоступним – будівництво крематоріїв річ не з дешевих і потребує чималих інвестицій. 

У місцевих бюджетах необхідних коштів бракує, в той час як приватні інвестори не зацікавлені вкладати в цю сферу, насамперед через відсутність достатніх правових підстав і гарантій. 

У 2020 році частка кремацій у загальній кількості поховань в Україні склала лише 8%, решта ж померлих були поховані традиційним способом інгумації. Така ситуація, безумовно, пов'язана, в тому числі, з прихильністю населення саме до цього виду поховання. 

Не останню роль відіграє і позиція православних церков, які на відміну від інших напрямів християнства, негативно налаштовані щодо кремації. 

Заразом кремація – це не єдиний можливий альтернативний вид поховання.

Прогресивні практики країн Європи та Північної Америки нині передбачають здійснення екопоховань у лісах та парках, створення меморіальних рифів у морях, використання технологій компостування тіл та ресомації (або рідкої кремації лугом). Проте Україна в цьому сенсі суттєво відстає від передового досвіду.

Згадані способи поховання не передбачені нашим законодавством, тому їх застосування на практиці неможливе. 

Врешті, ще один шлях вирішення проблеми – повторне використання могил на кладовищах. У нагоді тут може стати світовий досвід, який містить чимало різних підходів. З-поміж них, надання місць для поховання безоплатно лише на певний строк або ж із самого початку на умовах оренди; можливість поглиблення існуючих місць для поховання або ж повторного використання могил, за якими ніхто не доглядає, та деякі інші. 

Варіанти тут можна знайти різні, проте очевидно одне: існуюча донині модель, коли всі місця для поховання надаються формально безоплатно і на необмежений строк, себе повністю вичерпала, тож має бути замінена. 

Читайте також: Смерть як тест. Чому в Україні бояться ховати померлих від коронавірусу

Примарні перспективи реформи 

Одна з нечисленних спроб запустити бодай якусь реформу поховальної справи в Україні була здійснена в 2018 році. Тоді до Верховної Ради був внесений розроблений Мінрегіоном законопроєкт № 8248 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення сфери поховання". Однак у підсумку він так і не просунувся далі профільного комітету та згодом був відкликаний. 

Наразі, на його ж основі, міністерством ніби напрацьовується ще одна редакція, яку планується вносити до парламенту.    

Проте детальний аналіз першої редакції законопроєкту свідчить, що загалом пропоновані зміни є радше точковими і не здатні вирішити проблему з браком місць для поховання. Адже, по суті, пропонується стимулювати інвестування в кремацію, а також створити можливість для здійснення біопоховань, коли прах захоронюватиметься не в колумбарії, а в спеціально відведеному місці у парку, лісі чи іншій зеленій зоні.

Водночас жодні інші інноваційні світові практики екологічних поховань законопроєктом не передбачені.

Реклама:

Чи є вихід?

Таким чином, в Україні нині вкрай гостро стоїть питання браку місць для поховання на кладовищах. Із року в рік ситуація погіршується, а в окремих громадах вона вже сягає масштабу кризи. 

Проблема ускладнюється недоступністю в більшості регіонів послуг кремації, відсутністю альтернативних методів поховання, несприйняттям православними церквами будь-яких альтернатив традиційній інгумації.    

Проте з огляду на високий рівень релігійності та традиціоналізму серед населення, розвиток альтернативних способів поховання може лише частково вирішити цю проблему. 

Доцільним також вбачається розробка і впровадження механізмів, які дозволять здійснювати повторне використання місць поховання на вже існуючих кладовищах.

Олександра Калашнікова, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Сумщина в умовах війни: відновлення економічного потенціалу та нові загрози

Байдужість і лінь – наріжний камінь окупації

"МЗС перетворилося на місце, де гинуть інтереси Британії". Сенсаційна колонка Бена Воллеса

Суспільство вимагає нефасадного перезавантаження Бюро економічної безпеки

ЄС позбавляється газової залежності: що означають перші санкції проти російського СПГ

Наближається дедлайн звітності для компаній Дія.City: як не втратити статус резидента